Вид – Дрохва (Otis tarda) Рід – Дрохва (Otis) Родина – Дрохвові (Otidae) Ряд – Журавлеподібні (Gruiformes)

Середовище існування

Дрохва – це найбільш масивний літаючий птах із усіх європейських представників. Раніше ареал розповсюдження цього виду був досить широким, але сьогодні цих птахів можна зустріти все рідше і рідше. Дрохви мешкають у Центральній та частково Східній Європі та на півдні Піренейського півострова. Також поширені у помірних широтах більшої частини Азії. Європейські популяцій цих птахів осілі, в той час як азійські відкочовують на зиму до південніших регіонів. Оскільки площі нерозораних степів швидко скорочуються, дрохви мусять пристосовуватися до життя на полях та пасовищах, надаючи перевагу люцерні та ріпаку. Ідеальні умови для цих птахів забезпечують полинові та злакові степи. На території України популяція дрохв збереглася в заповіднику Асканія-Нова.

Опис

Довжина тіла – 75-105 cм
Розмах крил – 190-260 см
Вага – самиця до 7,5 кг, самець до 18 кг
Тривалість життя – 20 років.

Дуже яскраві самці у шлюбному вбранні. Оперення у них на грудях та спині рудувато-коричневе з узором із дрібних чорних пістрявин. Черевний бік білий. Шия довга то досить товста. Маленька голова вкрита короткими сірими перами. Дзьоб короткий та міцний; під дзьобом розміщені білі «вуса» - пучки подовжених ниткоподібних пір’їн. Хвіст червонувато-коричневий, прикрашений білою облямівкою. Довгі та сильні ноги вкриті жовтуватими лусочками. Три пальці з міцними кігтями звернені вперед.

Спосіб життя

Поза гніздовим сезоном дрохви тримаються дрібними групами, ведучи осілий спосіб життя. Тільки затяжна та холодна зима може спонукати цих птахів змінити своє місце перебування та відкочувати у більш теплі та багаті кормом краї. День у день птахи обходять свої ділянки у пошуках корму. Дрохви дуже пильні та лякливі: помітивши небезпеку здалеку, вони вмить кидаються навтьоки, а якщо загроза близька – сидять нишком, припавши до землі, і завдяки камуфляжному забарвленню зливаються з оточуючим середовищем у високій траві. Літають вони порівняно легко, роблячи рівномірні та глибокі змахи крилами, як деякі види гусей, але ширяти не вміють. Дорослі дрохви надають перевагу рослинним харчам: викопують із землі кореневища та цибулинки, вищипують сильним дзьобом бутони, листя та плоди. Їх найулюбленіша їжа – солодка конюшина, люцерна та ріпак. Літом меню дрохв доповнюється комахами, дощовими червами, равликами, ящірками і навіть дрібними гризунами.

Розмноження

Навесні дорослі самці дрохв збираються групами на токовищах та починають ігри. Самець спочатку піднімає розпушений віялом хвіст, щоб усім продемонструвати своє білосніжне підхвістя, після чого роздуває шию та закидає голову, показуючи білий комір. Потім розкриває крила, щоб їх білий низ було видно здалеку. Така демонстрація допомагає самиці оцінити силу та зрілість можливого партнера. Дрохви не утворюють постійних пар. Після парування самиця йде, щоб зайнятися підготовкою гнізда, а кавалер залишається на токовищі зваблювати інших подруг. Протягом одного гніздового сезону один партнер парується з кількома партнершами. Самиця викопує неглибоку яму, ледь вислану сухими травинками, і з середини квітня до кінця травня відкладає 1-3 яйця зеленувато-бурого чи оливкового забарвлення з темними крапинками. Насиджуванням кладки протягом 21-26 днів займаються лише самиці. Першу добу новонароджені пташенята проводять у гнізді, а потім йдуть слідом за матір’ю у степ на пошуки харчів. До кінця п’ятого тижня життя молоді дрохви починають літати, але все ще залишаються під опікою матері. Самець дрохви стає статевозрілим у п’ятирічному віці. Тільки до цього часу він «одягається» у білосніжне оперення, необхідне для шлюбних ігор.

Охорона

Основною причиною скорочення популяції дрохв у Європі є інтенсивне ведення сільського господарства. Нерозорані степи – остання домівка цих птахів, яких надто часто турбують у період гніздування та вигодовування пташенят. У багатьох країнах, щоб запобігти вимиранню цього виду, у місцях існування дрохв створені заповідники. У Німеччині на сьогодні збереглося лише близько 150 птахів, тому на території федеральної землі Бранденбург їх розводять у неволі та випускають. Серйозні наукові дослідження з біології цих птахів ведуться в Австрії, Іспанії, Угорщині. У Польщі дрохву останній раз бачили у 1986 році. Дрохви охороняються міжнародним та українським законом. Вони занесені до Червоної книги України (1994, 2009), до Європейського червоного списку, Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни і флори (СІTES) (Додаток 2), Боннської конвенції зі збереження міграційних видів диких тварин (Додатки 1 та 2) та Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Додаток 2).

Підготувала Катерина Норенко