Вид – Пісочник малий (Charadrius dubius) Рід – Пісочник (Charadrius) Родина – Сивкові (Charadriidae) Ряд – Сивкоподібні (Charadriiformes)

Середовище існування

Малий пісочник поширений на всій території Європі (крім Британських островів) на північ до 63° півн. широти на Скандинавському півострові, до Білого моря, до 60° на Уралі; на материку Азії на північ майже до північних меж лісової зони, крім того, на островах Малайського архіпелагу і в Північній Африці на південь до Сахари. З північних частин ареалу малі пісочники відлітають на зимівлю в Екваторіальну Африку та Південну Азію. В Україні малий пісочник поширений скрізь, де є піщані або широкі галькові коси. На піщаних косах великих і середніх річок це найчисленніші птахи. Нема цього птаха в Карпатах, крім передгірної смуги, де він зрідка гніздиться. Певна річ, нема його і в безводних місцях або там, де річки і ставки не мають піщаних мілин. Досить рідкісний цей птах на морському узбережжі. Під час перельотів звичайний скрізь.

Опис

Довжина тіла - 14 – 15 см
Розмах крил - 42 – 48 см
Маса тіла - 30 – 50 г

Лоб, горло, шия спереду, широкий нашийник при основі шиї і брова білі. Передня частина тім'я, смужка, що проходить від кута рота, під оком, через вухо і до білого нашийника ззаду, вузенька смужка над основою дзьоба і широке кільце поперек вола, боків і верху шиї (за білим нашийником) чорні. Задня частина тім'я, потилиця, спина, крила зверху, смуга вздовж середини попереку і надхвістя блідо-бурого кольору. Весь низ (за і перед чорним кільцем на волі), а також боки попереку і надхвістя білі. Махові пера темно-бурі, кінчики внутрішніх першорядних махових пер і всіх другорядних білі; у частини другорядних махових пер білий колір є і на зовнішніх опахалах. Стрижень першого махового пера білий, інші — бурі. Білі кінці великих верхніх покривних пер крила утворюють на ньому вузеньку білу смужку. Зовнішні рульові пера білі з чорною поперечною плямою на зовнішньому опахалі, на решті рульових пер в напрямі до середини хвоста поступово домішується щодалі в більшій кількості бурий колір; середня пара цілком бура з нечітко обмеженою чорною вершинною смугою. Дзьоб чорний,тільки при основі нижньої половини є жовта пляма; ноги темно-жовті. Навколо ока вузьке лимонно-жовте кільце голої шкіри. Це вбрання птахи носять з квітня до серпня. Зимове оперення майже не відрізняється від весняного, і тільки кільце на волі та вуха буруваті. Це вбрання птахи одягають у вересні й носять до ранньої весни.

Спосіб життя

Весняний приліт малого пісочника відбувається пізніше, ніж в більшості куликів. На півдні України вони з'являються в березні, але далі на північ ці птахи прилітають тільки в квітні. Під час перельоту малі пісочники тримаються парами, рідше об'єднуються у невеличкі (до десятка птахів) і нещільні зграйки. Летять переважно вздовж річок, низько над водою або берегом. В гніздовий період найчастіше малих пісочників доводиться бачити на піску, на сухих місцях серед шелюги, на плоских піщаних берегах, іноді на майже голих піщаних кучугурах; охоче вони тримаються також на кам'янистих галькових відмілинах, іноді зустрічаються на голих мулистих берегах, але ніколи не заходять у зарості трав'янистої рослинності, солоних вод уникають, проте зрідка зустрічаються на берегах солоних водойм і не тільки підчас міграцій. Малі пісочники збирають їжу як на поверхні сухого піску, так і біля води і навіть у мілкій воді. Нерідко вони здобувають личинок комах з верхніх шарів мокрого піску і мулу; в місцях, де пісочники живляться, біля їх слідів завжди можна побачити маленькі круглі дірочки в піску, проколупані дзьобом. Живляться вони майже виключно комахами і їх личинками, переважно жуками і двокрилими. У серпні починається рух малих пісочників на південь. Останні пісочники зникають звичайно у вересні. Під час осіннього перельоту, так само як весною, пісочники тримаються поодинці і невеликими розсіяними зграйками.

Розмноження

Після прильоту малі пісочники не скоро приступають до розмноження. В цей час на річках ще триває повідь, а пісочники починають гніздитися тільки тоді, коли спаде вода і оголяться піщані коси. Проте самців на токуванні можна спостерігати і раніше, незабаром після прильоту. Під час токування самці малих пісочників літають зигзагами, з раптовими поворотами, хилячись то в один, то в другий бік, порівняно повільно, але глибоко змахуючи крилами.

Пізніше, перед відкладанням яєць, токування і розбивка на пари супроводжуються викопуванням у піску гніздових ямок, більшість з яких залишається незакінченою. Поруч із справжнім гніздом зустрічаються і «фальшиві гнізда» — ямки, що глибиною не поступаються справжньому. Гніздо пісочника — це нічим не вистелена ямка в піску на зовсім голому місці або під кущиком шелюги. Особливо охоче пісочники влаштовують гнізда на ділянках, вкритих галькою. Гніздяться пісочники звичайно розсіяними колоніями з двох-трьох до 10—15 пар разом з річковими і малими крячками, які активно захищають територію колонії від хижих птахів і звірів. У кладці нормально буває чотири яйця; у повторних кладках, які пісочники відкладають після загибелі першої, іноді тільки три. Дуже рідко зустрічаються гнізда з п'ятьма яйцями. Яйця лежать завжди гострими кінцями до центра — «хрестиком». Коли штучно порушити цей порядок, то птах, як тільки навідається до гнізда, зразу ж укладає їх постарому. Насиджування починається після відкладання останнього яйця, але пташенята вилуплюються не одночасно. Птахи насиджують тільки вночі і в похмуру погоду; в теплі сонячні дні яйця лежать відкрито. Насиджування триває 24—26 днів. При наближенні небезпеки птах, що насиджує, заздалегідь сходить з гнізда і бігає поблизу з особливим сумним криком. Пташенята залишають гніздо до того, як повністю обсохнуть після вилуплення. Вони добре бігають, але, почувши тривожний крик батьків, негайно припадають до піску і лежать нерухомо, непомітні завдяки захисному забарвленню.

Охорона

Основну загрозу виду становить інтенсивне освоєння прибережних біотопів та їх трансформація, зростаюче рекреаційне навантаження, недбала господарська діяльність та ріст чисельності здичавілих собак. Пісочник малий перебуває під охороною Конвенції про охорону афро-азійських мігруючих птахів, а також Бонської та Бернської конвенцій. Головними заходами для збереження виду має бути припинення забудови берегів річок та озер, а також охорона водойм від забруднення.