Вид – Пелікан кучерявий (Pelecanus Crispus) Рід – Пелікан (Pelecanus) Родина – Пеліканові (Pelecanidae) Ряд – Пеліканодібні (Pelecaniformes)

Середовище існування

 Поширений від Південно-східної Європи до Центральної Азії. Дунайська популяція зимує у Середземномор’ї. У межах України спорадично гніздиться на придунайських озерах Кугурлуй та Картал, окремі випадки траплялись Дунайському біосферному заповіднику та Азовському узбережжі. На літуванні регулярно трапляється на водоймах Придунав’я. Кучерявий пелікан відсутній на відносно холодних територіях, хоча може переносити температури нижче 0 °C протягом 7-10 днів. Спочатку цей птах був мешканцем тільки прісноводних водойм, але зараз колонії існують також і на солонуватоводних ділянках морських лагун та на засолених внутрішніх безстічних озерах. Для розмноження та ночівлі птахи потребують ділянок, повністю ізольованих від суходолу (острівці, коси, ділянки плавнів, оточені водою) для уникання хижих ссавців та неспокою з боку людей. Відсутність придатних місць для ночівлі може запобігати утворенню колоній навіть за умови наявності всіх інших сприятливих чинників. Гідрологічні характеристики також є важливим чинником, що визначає придатність водойми для гніздування кучерявого пелікана, або використання водойми пеліканами для інших потреб. Наприклад, наявність мілководних ділянок важлива для успішного полювання на рибу, і кучеряві пелікани потребують для харчування водойми з достатньо великою щільністю рибних популяцій. У той же час, прозорість води, її чистота та наявність глибоких ділянок не є істотними чинниками. 

Опис

Довжина тіла – 160 – 180 см
Розмах крил – 310 – 345 см
Вага – 7,3 – 13 кг

Характерною ознакою цього птаха є кучеряве пір'я на потилиці, часом доволі довге — через це він і отримав свою українську назву. Дорослий птах у шлюбному вбранні сірувато-білий; кільце голої шиї навколо ока сіре; на потилиці і задній частині шиї «грива» з видовжених закручених пер; на волі жовта пляма; шкіряний мішок жовтогарячо-червоний. Дзьоб і ноги сірі; райдужна оболонка ока світло-сіра. Молодий птах зверху світло-бурий; знизу сірувато-білий; шкіряний мішок вохристий; дзьоб жовтувато-сірий; на потилиці короткий «чуб». На другому році життя подібний до дорослого, але покривні пера верху крил з бурою барвою.

Спосіб життя

Кучерявий пелікан харчується майже винятково рибою, і полює на неї як поодинці, так і групами. Склад харчування залежить майже цілком від наявності видів риб, придатних для пелікана, і дуже мало залежить від поведінки цих видів риб. В лиманних та лагунних екосистемах птахи ловлять переважно мігруючі види, такі як вугор, кефалі, та придонні види — бичків та корюшку. На внутрішніх прісноводних водоймах пелікани споживають такі види риб як плотва, верховодка, краснопірка, карась, короп, тощо. Розмір виловлюваних пеліканами риб становить 3-50 сантиметрів. Харчуватись пелікани можуть іноді на значній (50-70 кілометрів) відстані від гніздових колоній. На рибу полюють колективно: кілька особин оточують косяки риби і зганяють на місце, де її легко зловити. У польоті особини розташовуються попарно, це видовище нагадує справжній повітряний балет.

Розмноження

Статевої зрілості досягають на 3–4 році життя. Гніздові колонії кучерявого пелікана зазвичай розташовані на озерах, в дельтах річок та в естуаріях, переважно в плавнях. Заселяє багаті на рибу великі приморські водойми з мілководдями, низькими косами і острівцями та мозаїчними заростями надводної рослинності. Гніздиться як на плаваючих купинах, так і відкритих приморських косах. Гнізда влаштовує поблизу відкритої води. Птахи, що гніздяться, звичайно прилітають на місце гніздування наприкінці лютого, відкладання яєць відбувається приблизно через 10-15 днів. Кількість яєць в кладці коливається від 1 до 4, середня кількість — 1.8. Насиджування займає 30-32 дні, та ще 11-12 тижнів батьки годують пташенят. Найбільші втрати при розмноженні спостерігаються на стадії яєць — відсоток успішного виходу пташенят з яєць становить 35-70%. На добре захищених колоніях рівень успішного вирощування пташенят досягає 1.35 на гніздо. Але, навіть на колоніях, що охороняються, коефіцієнт успішного вирощування пташенят може бути нижче, ніж 1 на гніздо. Це пояснюється, в основному, винищенням хижаками яєць та нелітаючих пташенят — насамперед диким кабаном. Гніздові колонії кучерявий пелікан може утворювати як самостійно, так і спільні з рожевим пеліканом та з різними видами бакланів. На сучасному рівні знань про популяційну динаміку цього виду вважається, що популяція може бути стабільною при коефіцієнті успішного вирощування пташенят, що дорівнює 0.8 на гніздо. При коефіцієнті, більшому за 1, вид може збільшити свою чисельність.

Охорона

Найбільшими загрозами для виживання кучерявого пелікана, є : зарегулювання та меліорація водойм; забруднення пестицидами та важкими металами (особливо чутливі яйця та пташенята); лінії електропередачі (птахи, особливо молоді, часто гинуть, натикаючись на дроти в польоті — добрий результат для уникання цього фактору дає використання товстого дроту та пластикових маркувальних полотен); чинник неспокою птахів на гніздах; відстріл (попри те, що охота на кучерявих пеліканів заборонена у всіх європейських та майже всіх азійських країнах, та на неїстивність їхнього м'яса, їх час від часу вбивають екологічно-неграмотні рибалки, звинувачуючи у надмірному вилові риби). Для збереження виду необхідне заповідання та суворе дотримання заповідного режиму на територіях потенційного гніздування, просвітницька робота з категоріями осіб схильними до агресії щодо птахів, заборона використання пестицидів. Пелікан кучерявий занесений до Червоного списку МСОП (статус – вразливий), Європейського червоного списку, Червоної книги України (статус - зникаючий), охороняється Бонською та Бернською конвенціями, Конвенцією CITIES та Угодою AEWA.