Вид – Галагаз (Tadorna Tadorna) Рід – Галагаз (Tadorna) Родина – Качкові (Anatidae) Ряд – Гусеподібні (Anseriformes)

Середовище існування

Галагаз поширений спорадично від Скандинавського півострова та Середземномор'я на заході до Ірану, Монголії та північного Китаю на сході. В Україні галагаз гніздовий на Азово-Чорноморському узбережжі і залітний на решті території птах. Гніздовими біотопами галагазу слугують відкриті під час відливу мілководні морські узбережжя, естуарії з мулистими або піщаними берегами, відкриті й пологі береги озер із солоною або солонуватою водою в смузі степів і напівпустель. Під час припливу іноді віддаляється від берега і відпочиває на прилеглих до узбережжя територіях. Під час перельоту іноді зупиняється на водопій на водоймах з прісною водою.

Опис

Довжина тіла – 61 – 67 см
Розмах крил – 121 – 145 см
Вага – 560 – 1650 г

Досить велика качка з видовженою шиєю, головою і ногами, помітно більша за розміром від крижня. Загальне тло оперення біле, на чому контрастно виділяються чорна з зеленим металевим відливом голова, яскраво-червоний дзьоб, рудо-каштанова перев'язь від грудей до лопаток, чорні смуги на лопатках і посередині черева, і чорні махові першого і другого порядків. Підхвістя з невеликим світло-коричневим нальотом. На другорядних махових зелені зовнішні опахала утворюють дзеркальце - виразна ознака роду галагазів. Стернові пера хвоста білі з чорними закінченнями. Райдужна оболонка ока червоно-бура, ноги рожеві. Статевий диморфізм виражений незначно. Самець трохи більший за самку і має червоний шишкоподібної наріст над дзьобом, яскравіше виражений у шлюбний період. Крім того, у самки помітне біле кільце пір'їнок навколо ока. Молоді птахи схожі на самку, відрізняючись від неї кирпатим дзьобом і відсутністю дзеркальця на крилі.

Самець

Самка

Молодий птах

Спосіб життя

Раціон галагаза складається переважно з поживи тваринного походження. Харчується дрібними ракоподібними, молюсками, водними комахами та їх личинками. Склад кормів може змінюватись залежно від регіону проживання. На берегах Чорного та Азовського морів чималу частку складають рачки артемії (Artemia salina) і личинки деяких двокрилих. Зрідка споживає ікру і мальків риб, дощових черв'яків. Взимку в невеликій кількості вживає в їжу вегетативні частини рослин і водорості. На морському березі качка часто живиться під час відливу, коли вода оголює мулисте дно, на якому залишаються тваринні організми. Галагаз «косить» каламутні мулисті відкладення - витягує шию і повертає її вправо-вліво, пропускаючи через дзьоб весь намул. На внутрішніх водоймах здобуває поживу на плаву, але на відміну від більшості качок всеодно не пірнає.

Розмноження

 Статева зрілість у самок настає у віці 2-ох років, у самців у віці 4-5-ох років. На початку сезону розмноження зграї галагазів швидко розпадаються і розбиваються на пари, при міграції їх формування відбувається ще в місцях зимових стоянок - на прольоті самець і самка тримаються разом. На місцях гніздування в Чорноморському заповіднику галагази з'являються наприкінці лютого, в Криму дещо пізніше, в середині березня, у Північному Приазов'ї - на початку III декади березня. На місці селезень поводиться демонстративно: переслідує самку, витягає вгору шию, розчепірює крила і видає високі свистячі звуки. Між самцями нерідко трапляються сутички за право на територію, під час яких супротивники стають один напроти одного, опускають дзьоб і намагаються зіштовхнути сусіда, штовхаючи його зобом. Якщо один з птахів відступає, то другий прагне вщипнути його за шию. Самки ніколи до бійки не долучаються. Парування зазвичай відбувається на мілководді, але іноді і на суші. 

Гніздиться парами або невеликими розсіяними колоніями, іноді на відстані до декількох кілометрів від водойми. Розмноження починається пізніше за інших качок - у квітні або травні, місце для гнізда та його облаштуванням займається самка. Гніздо, зазвичай, облаштовує в наземному або підземному укритті - в порожнинах старого дерева або покинутої будівлі, під скиртою сіна, копицею соломи, часто в норі. В останньому випадку часто використовуються старі нори ссавців - зайця, лисиці, борсука, бабака, до 3-4 м завдовжки. За браком відповідних місць гніздо може бути розташоване відкрито на землі, під покровом якогось кущика, або викопано самотужки в м'якому ґрунті. Сусідні гнізда можуть бути розташовані поряд, проте в разі зустрічі самці поводяться агресивно. Зсередини гніздо рясно вистелене сухою травою і сірувато-білим пухом.

У кладці 3-12 (зазвичай 8-10) яєць з блискучою шкаралупою вершково-білого кольору, іноді з легким вохристим відтінком. Іноді в одному гнізді трапляються і більші кладки, які складаються з яєць двох і більше самок. Насиджує одна самка протягом 29-31 днів, починаючи з останнього яйця. На початку насиджування самка часто залишає гніздо, укривши кладку пухом, і шукає собі поживу біля води, а ближче до кінця інкубації сидить щільно. Самець, зазвичай, знаходиться поблизу, охороняє територію і при наближенні хижака або людини шумно злітає, ляскаючи крилами. Потривожена самка залишає гніздо і приєднується до самця. Обидва птахи спочатку кружляють навколо прибульця, а потім остаточно залишають гніздо і відлітають. Пташенята з'являються синхронно і, ледь обсохнувши, прямують за батьками до води. Це досить небезпечний для них період, особливо якщо гніздо знаходиться на значній віддалі від берега і шлях до нього лежить через відкриті простори. У цей час вони часто стають здобиччю мартинів, ворон та інших хижих птахів. Майже від самого початку пташенята здатні самостійно добувати собі поживу. Через 15-20 днів виводки з різних гнізд об'єднуються, і нерідко можна спостерігати картину, коли кілька дорослих птахів супроводжують сотні різновікових каченят. Іноді цю численну компанію охороняють батьки одного з виводків, а іноді і чужі птахи, що залишилися без нащадків. Решта дорослих птахи залишають гніздування назавжди і відлітають у місця сезонної линьки. На крило пташенята стають у віці близько 45-50 днів. На відміну від більшості качок (але не гусей), селезень бере участь у вихованні пташенят, однак найчастіше залишає гніздо раніше самки.

Охорона

 Виживанню галагаза як виду загрожує винищення цих птахів браконьєрами, чинник неспокою з боку людини, забудова, в тому числі й туристична, місць придатних для гніздування, забруднення узбереж побутовим сміттям та іншими небезпечними відходами. Для збереження виду необхідна сувора заборона полювання на цих качок, охорона середовищ їх існування, можливе спорудження штучних нір (досвід успішно апробований в Скандинавських країнах і в Україні). Галагаз перебуває під захистом Бонської та Бернської конвенцій, а також Угоди AEWA.