Вид – Синиця блакитна (Parus coeruleus) Рід – Синиця (Parus) Родина – Синицеві (Paridae) Ряд – Горобцеподібні (Passeriformes)

Середовище існування

Широко розповсюджена у помірному та субарктичному поясі Європи, Західної Азії та Північно-Західної Африки. У Європі зустрічається майже скрізь, крім Ісландії. Також відсутня на півночі Шотландії, у високогірних районах Альп, північних регіонах Скандинавського півострова і Росії. В Азії мешкають Ірані, Туркменістані, на Кавказі. Є також на Канарських островах. Переважно населяють листяні та мішані ліси, особливо дубові та березові, прибережні зарості, парки та сади. У Західній Європі нерідко утворюють міські популяції. Старий дубовий ліс – це ідеальний біотоп для блакитної синиці. На відміну від великої синиці, густота заселення цього виду в більшій мірі залежить від наявності старих дерев. У Північній Африці зустрічається також у лісах з участю португальського, скельного, коркового дубів, а також кедра та ялівця. У горах зустрічається до висоти 3500 м над рівнем моря (на Кавказі). Майже скрізь осіла, але з північних регіонів у зимовий час відкочовує на південь та захід. Також можливі невеликі вертикальні міграції у гірській місцевості.

Опис

Довжина тіла – 11-12 cм
Розмах крил – 20-22 см
Вага – 7,5-14,7 г
Тривалість життя – до 12 років.

Дрібний птах з яскравим оперенням. Характерна блакитна шапочка і темно-сині тонкі смужечки з обох боків дзьоба, що проходять через очі та сполучаються на потилиці. Шию облямовує ще одна смуга темно-синього кольору. Щоки та лоб білі, крила та хвіст блакитні, а спина, як правило, оливково-зелена. Білі вершини покривних пір’їн утворюють на крилах білі смуги. Черевце жовтувате, знизу з невеликою темною смугою. Дзьоб чорний, ноги сірі. Самиці в основному дещо менш яскраві, ніж самці. У молодих особин оперення тьмяне, у цілому жовтувато-зелене, блакитна шапочка відсутня.

Спосіб життя

Дуже рухлива пташка, швидко пурхає з гілки на гілку, часто звисає донизу головою з кінчиків тонких гілочок. Політ швидкий та хвилеподібний, з частими змахами крил. У блакитних синиць багатий репертуар. Пісня зазвичай складається із звуків «ци-ци», «циррр», «цит». Харчується в основному тваринною їжею: комахами та їх личинками, павукоподібними. На початку сезону розмноження майже всю здобич становлять павуки. Пізніше, коли з’являється гусінь, синиці переходять на них, таким чином знищуючи таких шкідників, як непарний шовкопряд, попелиці, клопи, довгоносики та інші напівтвердокрилі. В раціон також входять мухи, оси, жуки, мурахи, деякі багатоніжки. Восени та взимку переважає рослинна їжа: насіння сосни, ялини, кипарисовика, ясеня, берези, бука, клена, дуба, самшиту. Частенько блакитні синиці навідуються до пташиних годівничок, особливо в роки поганого врожаю насіння.

Ще в 50ті роки ХХ століття у Великій Британії було помічено, що синиці годуються із залишених пакетів молока, роблячи дзьобом отвір. У пошуках їжі синиця ретельно обшукує крону листяних дерев (перш за все дуба), а також чагарників. Зрідка знаходить насіння на землі. У зимовий період також часто концентрується біля водойм у заростях верби та очерету, шукаючи захованих комах у засохлих стеблах. Взимку синиці подорожують розрідженими зграйками, по кілька особин. Птах регулярно відвідує сади протягом всього року, охоче селиться поряд з людиною. Ця маленька синиця не боїться брати насіння просто з долоні. Може гніздитися у шпаківнях. У переважній більшості блакитні синиці – осілі птахи, окрім най північніших регіонів ареалу. Період масового осіннього відльоту припадає на кінець вересня. Розселення у нові місця існування (інвазії) у блакитної синиці зустрічаються значно рідше, ніж у інших видів синиць.

Розмноження

Територіальний інстинкт починає з’являтися у птахів уже в середині січня, коли зграйки починають розпадатися. До початку лютого самці визначаються з місцем для гніздування та стають агресивними по відношенню до інших самців. Сезон розмноження починається у квітні і закінчується в кінці червня, хоча іноді триває і до серпня. Самиці співають, пурхають, як метелики, плавно ширяють з розпушеним хвостом, високо злітають та різко падають вниз. Іноді вони танцюють перед партнеркою, згинаючись до землі, показуючи свій чубчик та розпушуючи крила і хвіст. Утворення пари відзначається обопільним співом. Як правило, блакитні синиці моногамні і зберігають вірність протягом багатьох років. У середині квітня самиця розпочинає будівництво гнізда. Вона зазвичай обирає дупла і пустоти дерев, часто з досить вузьким отвором (25-30 мм у діаметрі) і на певній висоті від землі. Іноді використовує старі гнізда інших птахів. За потреби, може розширити вмістилище дупла, вищипуючи гнилу деревину. Рідше самиця влаштовує гніздо в земляній норі або в щілинах кам’яних стін. Гніздо будують обидва птаха, частіше за все з моху, кори, сухої трави, пір’я та шерсті. Лоток вистилають волоссям коней та пухом.

Гніздо спершу стоїть пустим 3-5 днів, а вже потім самиця відкладає в нього 7-13 яєць, білих з червоно-коричневими крапинками, що густіші біля тупого кінця. Кладку насиджує тільки самиця протягом 12-16 днів, в той час як самець годує її 1-2 рази за годину. Якщо до дупла наблизиться якийсь хижак, птах шипить, як змія, або дзижчить, як оса. Тільки зрідка самиця може прикрити яйця пухом та сама полетіти на пошуки корму. Пташенята з’являються потягом кількох днів, спочатку у них відсутній будь-який пух, вони дуже безпомічні, тому перші 4-6 днів самиця зігріває їх, а годує тільки самець. Пізніше обоє батьків починають годувати дітей. До гнізда з дорослими пташенятами синиці приносять корм до 300 разів на день. Молодь злітає після 16-22 днів. Статева зрілість наступає через рік після народження. Українське товариство охорони птахів оголосило блакитну синицю птахом 2011 року.

Підготувала Катерина Норенко