Сиворакшу можна назвати типовим представником ряду Ракшеподібні. Це, як правило, птахи середніх розмірів, з міцним дзьобом і відносно короткими ногами. В оперенні часто присутній синій та рудий кольори. Заселяють узлісся та відкриті місцевості. Моногами. Нагніздні. Переважно комахоїдні. Відомо 2 роди з 11 видами; в Україні - 1 вид.

Сиворакшу легко впізнати завдяки блискучому зеленкувато-синьому оперенню й швидкому, сильному й спритному польоту. Найчастіше її можна побачити, коли вона сидить на високому місці - на товстій гілці дерева, що росте на узліссі, на телеграфному стовпі, на стозі сіна або на береговому крутосхилі. По землі вона ходить досить незграбно, але не уникає ходити, тому що живиться дрібними хребетними - ящірками, жабами, пташенятами дрібних птахів.

Розміром сиворакша приблизно з галку. Точніше, довжина крила в неї 18-20 сантиметрів, вага 180-200 грамів. Дзьоб у птаха сильний, стислий з боків, біля вершини злегка гачкуватий. Крила сильні. Вона має одинадцять першорядних махових. Хвіст середньої довжини, має 12 стернових пер. Ноги й пальці сильні. Що стосується забарвлення, у дорослих птахів у шлюбному вбранні спина і плечі руді; інше оперення, крім махових пер, зеленкувато-синє, з насиченим фіолетово-синім тоном зверху на передньому краю крил; махові пера чорні, крайні першорядні з синім відтінком; центральні стернові пера бурі, у решти пер хвоста верхня частина темно-синя, а кінцева - блакитна; дзьоб темно-сірий; ноги бурі; позашлюбне оперення блідіше; на голові бурий відтінок. Поширена сиворакша в середній і південній смугах Європи і Західної Азії, у Північно-Західній Африці. Біля північних меж ареалу вона дуже рідкісна й спорадична. На південь сиворакша поширена до Перської затоки і Йорданії, до північних берегів Середземного моря, гніздиться також у Північно-Західній Африці. Зимувати цей птах відлітає в Африку південніше Сахари. Місця, які обирає для гніздування сиворакша, - це лісостеп, відкриті степи з окремими деревами або зовсім їх позбавлені, напівпустелі; живе вона й у пустелях, охоче дотримується культурного ландшафту. На північній межі поширення сиворакша селиться в розріджених соснових борах і дібровах, охоче тримається на вирубках і згарищах. Але взагалі це не лісовий птах; відкритий, сухий ландшафт -от де швидше за все її можна зустріти. Сиворакші з зимівлі прилітають досить пізно, одними з останніх перелітних птахів й до розмноження приступають пізно. Тримаються вони звичайно окремими парами і влаштовують гнізда на великій відстані одна від іншої, хоча бувають і винятки. Залежно від обставин гнізда бувають різними. У лісовій місцевості це майже завжди дупла дерев і порожнини пнів, у степах - головним чином нори в обривах і ярах, у берегах рік, у тріщинах будинків і колодязів, а іноді й у дуплах дерев. Нори, які риють самі птахи, мають довжину близько 60 сантиметрів, із гніздовою камерою в кінці. Підстилка в норі або дуплі може бути, а може ні.

У другій половині травня в південних частинах ареалу й на початку червня в північніших місцях птахи починають відкладати яйця. Зазвичай буває від 4 до 6 яєць, які мають правильну округлу форму й блискучу білу шкаралупу. Середній розмір яєць 35,4 х 28,4 мм. Протягом літа птахи роблять лише одну кладку. Як тільки відкладено перше яйце, птах приступає до насиджування, яке триває 18-19 днів. Як у всіх птахів ряду Ракшеподібні, пташенята народжуються голими, вони сидять у гнізді 26-28 днів, і весь цей час їх годують обоє батьків. Після вильоту пташенят із гнізда родина тримається якийсь час біля своїх гнізд, а потім починає кочувати. Якщо поблизу є які-небудь ліси, то сиворакші на ніч летять туди. Сиворакші в основному живляться різними великими комахами: кониками, сараною, жуками (особливо жужелицями). Збирається ця їжа звичайно на землі, Трапляється, що сиворакші ловлять і більшу здобич. Іноді вони ловлять ящірок, а в рідкісних випадках можуть схопити також жабу, дрібного гризуна й навіть пташку. У другій половині літа сиворакші частіше тримаються на прибраних полях, виловлюючи там у великій кількості прямокрилих. Наприкінці літа птахи харчуються також фруктами, зокрема на півдні нашої країни виноградом, але шкоди це практично не приносить. Відлітає звичайна сиворакша з перших чисел серпня до жовтня. Першими відлітають дорослі птахи, потім летять молоді.

Сиворакші корисні, крім того, красиві декоративні птахи, що є прикрасою природних ландшафтів. Потребують повної охорони.

  Примітка. Чисельність виду значно скоротилася протягом XX ст., особливо за останні десятиріччя, а ареал звузився. Спостерігається це практично повсюди. Зниження чисельності сиворакші на Полтавщині відмічав ще М.І. Гавриленко (1929). За даними М.П. Книша та М.Є. Матвієнка (1995), до першої половини 1990-х pp. сиворакша практично зникла на гніздуванні в Сумській області. Різке скорочення чисельності відбулося на заході України (Горбань, 1992). У регіоні Українських Карпат чисельність виду також дуже скоротилася за останні десятиріччя. Зараз гніздова популяція тут не перевищує 10 пар (Skilsky, 1998). За нашими спостереженнями, чисельність виду значно зменшилася і в Середньому Придніпров'ї, раніше ж це був звичайний вид (Орлов, 1948; Смогоржевский, 1952 та ін.). Сиворакша стала рідкісною у Рівненській області (Новак, Савчук, 1991), у Житомирському Поліссі (Хлебешко, Цицюра, 1993), на Дніпропетровщині (Булахов, Губкин, 1996), в Українському степовому заповіднику (Сиренко, Мартынов, 1998), в околицях Києва останній раз її знаходили на гніздуванні у 1979 р. (Пегета, 1991), відмічене скорочення чисельності на Харківщині (Кривицкий, 1994). Взагалі в Україні цей птах залишився більш-менш звичайним лише в південних областях. В Європі в цілому з 1950-х pp. відбувся катастрофічний спад чисельності сиворакші (Glutz von Blotzheim, Bauer, 1980; Robel, 1982). Зараз вона занесена в Червоні книги практично всіх країн Центральної Європи (Bauer, Berthold, 1997). Загальна чисельність популяції в сусідній Польщі оцінюється лише в 1000-2000 пар (Polska czerwona księga.... 1992), в Угорщині - 300-600 пар (Magyar et al., 1998). Сиворакша занесена в Червону книгу Білорусі, тут гніздиться 600-900 пар (Никифоров и др., 1997). Включена у список рідкісних птахів Європейського центру Росії як вид, чисельність якого скорочується (Список.,., 1998).