Якось знайомий рибалка поскаржився мені, що, мовляв, якась чорна качка з'їдає розкидану ним макуху. Невдовзі я очолив орнітологічну експедицію, метою якої було дослідити колонію сірих чапель, що вже кілька століть існує в старому дубовому лісі. Діброва віком понад 400 років і площею 110 гектарів знаходилася між селами Лютинськ і Висоцьк Дубровицького району Рівненської області. Саме звідти я й отримував повідомлення про «чорних качок». Першого ж дня нам вдалося розгадати загадку невідомих птахів.

Експедиція відбувалася 27-29 травня 2006 року. Востаннє орнітологічні дослідження тут ви-конували 1992 року, тобто 14 років тому. Тоді цей вид у даній місцевості ще не гніздився. За словами місцевих жителів, «чорні качки» живуть тут уже близько 10 років. Нині можна констатувати, що до орнітофауни Рівненщини долучився новий вид птахів — баклан великий. Саме цей птах і був тією невідомою «качкою».

Макуха, яку нібито з їдали баклани, насправді цих птахів не цікавить — живляться вони винятково рибою. Але зв'язок птахів із приманкою, звісно, є, не відмовляться ж вони поживитися на рибному місці! Баклани добре плавають, вправно пірнають, працюючи під водою не тільки ногами, а й крильми. Вони немов би літають під водою, роблячи різкі повороти, піднімаючись і опускаючись. Завдяки цьому рибі рідко вдається втекти від них. До того ж їй важко вирватися, адже м'язи голови у баклана надзвичайно сильні, а гострі краї дзьоба врізаються у здобич. Заковтують баклани рибу, випливши на поверхню води. Птахи вправно перевертають її так, щоб риба пішла в стравохід головою вперед; при цьому вони високо закидають дзьоб. Баклана можна назвати жадібним птахом: він їсть дуже багато і часто хапає рибу, яка заледве вміщається в стравохід. Бувають випадки, коли птахи гинуть, не в змозі ні проковтнути, ні викинути впійману рибу. У місцях, де збираються великі зграї бакланів, можна спостерігати за їх колективною риболовлею. Це відбувається переважно в другій половині літа і восени, адже саме тоді "їхні колонії поповнюються молодими птахами. Під час такого полювання стоїть страшенний шум: плескання крил, каркання, плюскіт води. Птахи пірнають і виринають, плескають крильми, ті, що позаду, перелітають уперед, обганяючи інших. Так зграя намагається не відстати від переслідуваного нею косяка риб. Після цього можна бачити бакланів на березі, що спокійно сидять, розкривши крила, так птахи сушать намокле від довгого перебування у воді пір'я. Як справжні іхтіофаги гніздяться баклани завжди біля водойм. Це можуть бути річки, озера, береги морів. І не важливо, якого вони розміру, головне, аби було багато риби. Місця, на яких баклани розташовують свої гнізда, можуть бути надзвичайно різноманітними. Переважно це дерева, але якщо їх немає, птахи будують гнізда на заломах очерету, берегових урвищах і скелях, а то й просто на землі. На деревах баклани часто оселяються в колоніях граків і чапель і нерідко захоплюють їхні гнізда. Це моногамні птахи і на місця гніздівель вони прилітають уже парами.

За рік у бакланів буває лише одна кладка, повторну вони можуть зробити лиш у випадку розорення гнізда. У цікавий спосіб таку шкоду роблять бакланам сірі ворони. Вони немовби обводять баклана навколо пальця. Ворона сідає зовсім близько біля птаха, що насиджує кладку, і «дражнить» його, ніби хоче напасти. Баклан сильніший за ворону і тому намагається вдарити її дзьобом. Та ухиляється і знов повторює те саме. Зрештою баклан підводиться, щоб вдарити ворону, а тій лише цього й треба. Вона відлітає вбік, а її напарниця, яка мовчки чатувала позаду баклана, хапає яйце і відлітає з ним.

У рибних господарствах бакланів уважають шкідниками через те, що вони поїдають багато риби. Однак найбільші колонії цих птахів розташовані на берегах морів і великих річок, де риби вистачає. Має місце і ще одна шкода, яку можуть завдати ці птахи. Вони створюють величезні колонії, а це може призводити до загибелі дерев, на яких розташовані гнізда. Річ у тім, що баклан, як рибоїдний птах, утворює велику кількість посліду, в складі якого є сполуки фосфору й азоту, це призводить до загибелі листя на деревах. Такий випадок трапився на півострові Обіточна коса, що знаходиться в Азовському морі і є загальнодержавним ландшафтним заказником. Однак проблема тут виникла не без вини рибалок. До 2002 року всі баклани та чаплі гніздилися на ізольованих від наземних хижаків острівцях у затоці. Проте з часом через тиск рибалок птахи почали будувати гнізда в низькорослому штучному лісі, посадженому на півострові ще в 1970-х роках. Доклавши зусилля, птахів вдалося знову відігнати на острови, однак сліди їхньої присутності тут залишилися надовго.

У деяких місцевостях люди з користю для себе використовують бакланів, що гніздяться в доступних місцях. Вони використовують м'ясо пташенят для прикорму риби та в інтересах домашнього господарства. Бувають випадки, коли бакланів приручають і використовують для ловлі риби. При цьому на шию птаха одягають нашийник, що заважає йому заковтувати здобич.

Останніми роками гніздовий ареал баклана великого значно розширився. Птахи почали гніздитися в місцях, де раніше їх можна було бачити хіба під час весняної та осінньої міграції. Це можуть бути птахи Прибалтійської або Азово-Чорноморської популяції. Однак великої шкоди для водойм такі новоутворені колонії не завдають. Чисельність птахів біля малих річок і озер хоч і є сталою, але не може збільшуватись через недостатню кормову базу. Прикладом цього є згадана на початку колонія бакланів у Дубровицькому районі на Рівненщині. Щороку там гніздиться близько 30 пар бакланів великих, а разом із чаплями сірими вони утворюють колонію, у якій близько 100 гнізд. Отож із недавнього часу птахи живуть тут постійно, але великої проблеми для людей не становлять. Мабуть, найголовніше завдання для тамтешніх рибалок і всього населення — дізнатися, що ж це за птахи і яка їхня назва. А поки що баклану там дали тимчасове ім'я — чорна качка.