Узимку навіть у маленькому містечку птахів незрівнянно більше, ніж у будь-якому заповідному лісі. Але хто вони — ці пернаті, яких не ваблять теплі краї? Воронова родина, горобці, синиці, голуби. Ці — завжди. А ще в містах можуть зимувати снігурі, чечітки, дятли й сови, а де вода — крижні. В одні роки до цього переліку й додати більше нікого, в інші можна не в кінці десятка поставити зимових мандрівників, які, не зважаючи на щедрі годівниці, до весни живуть винятково на ягідному кормі. Чубатих аристократів — омелюхів і великих, красивих дроздів чикотнів. І в ці дні, коли важчає шапка зими, хто-небудь та й звернув увагу на цих дроздів, що неспішно обривають крихітні плоди з дерев.

Ще донедавна чикотень був доволі рідкісним і випадковим гостем міст, що залітав до них у непривітну пору затяжного передзим'я. Однак після того як дерево, що дало назву птахові (російська назва птаха — рябинник), міцно освоїлося на вулицях, у скверах і садах, дрозди, приваблені ряснотою корму, почали все частіше й усе більшими зграями навідувати міста вже в дні золотої осені, а потім і гніздитися поближче: в приміських лісах і гаях, у парках околиць, і, зрештою, серед житлових кварталів. Горобина не тільки допомагала дроздам пережити зиму, але й дозволила розширити життєвий простір — відсунути межі гніздового ареалу далеко на південь.



У чикотня особлива тяга до солодкого: він уже влітку, коли скрізь задосить будь-якого пташиного корму, починає живитися достигаючими дарами природи. Терпить гіркоту горобинових яблучок, що перебиває смак цукру, коли немає іншого вибору. Але якщо в ряду звичайних горобин стоятиме хоча б одне сортове дерево з солодкими плодами, дрозди в першу чергу обскубуть його. Знайшовши це дерево одного разу, запам'ятовують місце, і ті, хто наступної осені залишаться живими, приведуть сюди всіх своїх. І вже тоді нам не спробувати на смак — яка вона горобина Моравська чи Лікерна: задовго до повної стиглості обберуть дрозди щедрий урожай.

Горобина дала назву птахові, але навіть у особливо врожайні роки дрозди починають не з неї, а з ранньої лісової ягоди. Потім усе сміливіше й сміливіше нишпорять у садах, не зустрічаючи там ні серйозної конкуренції, ні суворої відсічі. Щоправда, великих зграй у цей час ще немає, і ледь помітні втрати на всипаній плодами вишні чи кілька видзьобаних на верхівці дерева ранніх грушок не особливо засмучують садовода. Але коли в любительських садах достигає дрібноплідний виноград північних сортів, навіть три-чотири птахи за кілька днів можуть не тільки зіпсувати настрій, але й геть чисто відбити бажання займатися виноградарством там, де мешкають ці дрозди. До того ж усілякі пугала, які безвідмовно діють на таких кмітливих птахів, як горобці чи шпаки, не справляють на чикотнів жодного враження.



Чикотень, хоч і дрізд, але його не можна назвати справжнім перелітним птахом. Його весняні й осінні міграції можуть виглядати як відліт і приліт на батьківщину, але насправді це не що інше, як початок і кінець зграйних мандрів по гніздовому ареалу: де корм — там і зупинка. Напрямки цих блукань навесні й восени можуть збігатися з міграціями справжніх перелітних птахів, але не більше. Та й шляхи в них, як в омелюхів, що рік, то й інші. Але є місця, де чикотні зимують щорічно. Наприклад, вони міцно тримають у пам'яті Кам'яний степ, де кілометри узлісь старих полезахисних лісових смуг складаються всуціль із глоду, що не робить на відміну від горобини перерв у плодоношенні: щоосені гнуться міцні гілки під вагою солодкуватих плодів. Тож ні суворість, ні м'якість зими не визначають міграційну поведінку чи-котнів. Одягнуті тепло, і головне для них корм, а не погода.

Але все-таки за довгу зиму, очевидно, приїдається й птахам одноманітний, хоч і солодкий фруктово-ягідний корм, і вони не проґавлять можливості підловити яку-небудь живність. Біля незамерзлого струмка у відлигу можна зустріти одного-двох чикотнів за незрозумілим і дивним заняттям. Птахи стрибають по снігу, раз по раз скльовуючи щось невидиме з його чистої поверхні. При уважному розгляді це «щось» виявляється крихітними ногохвістками, нелітаючими комахами, які з незрозумілої причини не з'являються в відлизі на снігу. Це здобич, гідна золотомушок і маленьких синиць, але ніяк не дроздів. Весняні кочові зграї чикотнів уже не звертають уваги ні на вцілілі ягоди калини, ні на горобину й глід. Раніше за шпаків з'являються вони в долинах річок, збираючи на ще не залитих повеневою водою берегах і моріжках ожилу дрібну живність.



Чикотень, як і інші дрозди, не помічений у завданні навіть невеликих неприємностей своїм пернатим сусідам. Навпаки, там, де гніздиться хоча би пара цих гамірливих і сміливих птахів, завзяті розорителі чужих гнізд не можуть поживитися легкою здобиччю — пташенятами чи яйцями дрібних мирних птахів. Та що там дрібних: навіть сильних світу птахів не дають скривдити чикотні, якщо ті гніздяться з ними поряд. Вони вміють прогнати зі своєї ділянки білку, яка не проґавить нагоди знедолити зяблика чи мухоловку. Ворона й сорока самі воліють не зазирати туди, звідкіля лунають ніби невдоволені покрикування чикотнів. Мені довелося бути очевидцем, як сімейна пара цих дроздів за кілька секунд розсіяла цілу зграю вороння, що осадила гніздо орлів-карликів, які, не будь у них таких рішучих сусідів, могли б залишитися без потомства. Тому в чикотнів немає особливої необхідності виводити пташенят, як у інших дроздів, двічі в сезон. Для процвітання популяції достатньо й одного. Звісно ловлять чикотнів і яструби, але не частіше, ніж інших його родичів. Ворони розоряють його гнізда і залишаються непокараними, але тільки тоді, коли людина своєю присутністю заважає хазяям захистити дім від грабіжників.

Нехтуючи можливою небезпекою, чикотні й не намагаються тримати в таємниці місце розташовування свого гнізда. Особливо в дні його будівництва, яким займається тільки самка, але при обов'язковому й невідступному супроводі самця, якому не потрібно охороняти сімейну територію від вторгнення інших пар. Там, де оселяється перша сім'я, вона так і виводить пташенят на самоті, покладаючись у захисті ділянки лише на себе. Але в обжитих чикотнями урочищах гніздяться справжнісінькі колонії, в яких тримаються один одного десятка півтора-два, а то й більше пар.



Серед п'яти видів середньоєвропейських дроздів чикотень як співак стоїть на останньому місці. Та й не тільки серед рідні, але й серед співочих птахів не знаменитий він піснею. Як територіальний сигнал вона йому й не потрібна. Скоріше своїм немилозвучним, але й не голосним щебетанням самець висловлює лише весняний настрій, тому співає не тільки в колонії, але й поза нею, і навіть на льоту, повертаючись додому з далекої годівлі. Тому під час спорудження гнізда він не відволікає співом уваги на себе, а супроводжує самку і слідуючи за нею влегці, своїм сердитим «чакчаканням» ніби І сповіщає: мовляв, гніздо наше тут, але тримайтеся від нього подалі. І тільки в ці дні поведінка птахів підказує, хто самець, хто самка, адже вбранням вони обоє однакові до пір'їни.