Кульон тонкодзьобий (Numenius tenuirostris)

Кульони або кроншнепи — великі і середнього розміру кулики з дуговидно загнутим донизу дзьобом та рябим забарвленням пір'я темно-бурих, сірувато-вохристих та білуватих тонів. В Україні їх три види: великий, середній та малий або тонкодзьобий. Два останніх — у національній Червоній книзі. Крім того, тонкодзьобий кульон — найбільш таємний птах вітчизняної, якщо не світової фауни.

Ще в 1895 році професор М.О.Мензбір у фундаментальному зводі "Птицы России" без зайвих міркувань вважав цього кроншнепа видом, що просто собі вимирає. Щоправда за тих часів птах ще спорадично селився у Криму та причорноморських степах, Західному Сибіру.

Перше відоме науковцям гніздо з кладкою знайдене лише 1914 року в Омській області на великому торфовому болоті. Там же через десять років несподівано з'явилась розріджена колонія — 14 пар. Цим і обмежувалися всі подробиці гніздового життя птаха. Що й дало підставу вченим на початку 70 років XX століття припустити: тонкодзьобий кульон повністю вимер.

Аж ось у січні 1975 року на північному заході Марокко зоологи зустріли скупчення відразу з 123 особин, а у листопаді того ж року зграя з 48 мандрівних кроншнепів здивувала і одночасно порадувала кримського орнітолога Ю. В. Костіна. Вчені тоді стали пильніше при-дивлятися до мігруючих зграй великих кульонів — і стали часом помічати серед них тонкодзьобих.

З тих небагатьох дослідників, яким пощастило спостерігати в останні роки птахів-привидів — дві колишні житомирянки. Одна з них, Ольга Яремченко, науковець Чорноморського біосферного заповідника: "Впізнати тонкодзьобого кульона у природі досить легко. У зграї великих кроншнепів він, — наче справжня малеча. Птах надзвичайно непосидючий. Що він не робить: харчується, відпочиває, чепуриться — щохвилини виструнчується свічечкою, озирається довкола, наче повсякчас чекає на небезпеку і при найменших підозрах ховається серед купин, у траві або пролітає".

Кульон тонкодзьобий відрізняється від інших кульонів краплеподібною формою плям на волі і боках тулуба

"Взагалі, всі кульони — птахи легко збудливі”, — продовжує її колежанка та землячка, науковець Азово-Чорноморської орнітологічної станції Раїса Черничко. При кільцюванні вони вимагають особливої уваги. Кроншнепи, які потрапили у пастки-живоловки, мають бути негайно окольцьовані та відпущені, бо інакше просто можуть загинути з переляку. А поруч з іншими куликами, качками тонкодзьобий кульон справляє враження неврівноваженої істоти неврастеніка. У мішаних зграях чи скупченнях різних птахів він, бігаючи, обов'язково навмисне зачепить свого сусіда, здійснить агресивний випад до тих, хто не звертає на нього ніякої уваги".

Дуже можливо, що тонкодзьобий кульон сам собі не дає спокійно жити. За підрахунками орнітологів у світі зараз його збереглося яких-небудь 200 особин, і десь 150 з них щорічно перебуває на прольоті в Україні — крилатими примарами птахи летять Причорномор'ям.

За останнє десятиріччя споряджено кілька експедицій у пошуках місць поселення тонкодзьобого кульона (у 2000 року їх було знайдено лише дві — спільними зусиллями голландці в, росіян, французів та іранців). Результати виявилися дещо хитромудрими: з одного боку на гаданому ареалі птаха збереглося достатньо незруйнованих, придатних для гніздування біотопів, з іншого — орнітологи не знайшли там жодного гніздаря.

Розмірковуючи над причинами та шляхами зникнення тонкодзьобого кульона, варто згадати відому пораду — читайте класиків. Як, наприклад, "Записки ружейного охотника Оренбургской губернии" С.Т.Аксакова: "Кроншнепы по величине своей разделяются на три рода: больших, средних и малых... Последняя порода несравненно много-численнее двух первых". Тобто, саме тонкодзьобих (малих) кульонів ще у І половині XIX століття у степах було чи не найбільше — "Плавно и беззаботно налетела на меня огромнейшая станица степных куликов всех трех пород; не только шум, — ветер слышал я от их тяжелого полета; надо мной неслась темная туча, вся составленная из длинных крыльев, ног, шеи и кривых носов.

... Я много раз приходил в затруднительное положение для горячего охотника: проезжая по какой-либо надобности, иногда очень спешной, набив кроншнепов целую кучу, не находя места, куда их класть, и не зная, что с ними потом делать, беспрестанно я давал себе обещанье — не стрелять. Но вдруг налетела новая стая, крупнее и смелее прежней, — и снова падали кроншнепы от метких моих выстрелов... Вкус мяса кроншнепов совершенно различен: с прилета они довольно сочны и вкусны, во время вывода детей — сухи и черствы, а на отлете и молодые, и особенно, старые, облитые жиром, превосходны".

Такі щирі і нелукаві рядки С.Т.Аксакова, і нічого дивного в них нема, бо написані ще у першій половині позаминулого століття. Елементарна етика та законодавство сьогодення забороняють роздивлятись тонкодзьобих кульонів (та багатьох інших їх пернатих побратимів) крізь мушку прицілу. Ну, а класик, звичайно, не винен, тим паче, що його нащадки все-таки схаменулися.