Готується наступне, четверте, видання Червоної книги України. Національна комісія з питань Червоної книги ухвалила рішення про певні зміни у списку видів – деякі будуть вилучені, інші – додані. Зокрема будуть занесені до неї чотири види птахів. Про одного з них я й хочу розповісти. Це дібровник, або лучна вівсянка.

Коли ми читаємо про трагічну історію мандрівного голуба, мільярдні зграї якого в XIX ст. повністю винищили люди, нам це може здаватися якоюсь далекою страшною казкою. Це трапилося давно й на іншому континенті – у Північній Америці. Та й узагалі в те, що таке можливо, зараз якось важко повірити. Проте подібна трагедія, хоч і в менших масштабах, сталася буквально на наших очах.

Дібровник ще зовсім недавно був одним із найбільш численних птахів Євразії. Його неозорий ареал простягався від Тихого океану до Фінляндії, Латвії, Смоленської області Росії, північного сходу України. Загальна чисельність виду ще в 1980-х роках оцінювалася в сотні мільйонів особин.1 Для зоологів цей птах став хрестоматійним прикладом двох цікавих явищ. По-перше, далекого і швидкого розселення. Дібровник – вид китайського походження, але поступово просуваючись на захід і північний захід, він досяг, зрештою, півночі Європи. По-друге, того, що шляхи міграції можуть повторювати шляхи розселення. Навіть птахи європейської популяції летять зимувати до Південно-Східної Азії.

Європи дібровник досяг у XIX столітті. Ще на його початку він не траплявся західніше за Уральські гори, а вже наприкінці сторіччя з’явився аж на північному заході Росії. За сотню років (1825–1925) вид заселив територію площею у 2,7 мільйона квадратних кілометра. У 1902 році дібровника виявили на верхньому Дніпрі в межах нинішньої Смоленської області Росії, а в 1920-х роках – на Десні, в сучасній Брянській області. В Україні він почав гніздитися в заплаві Десни приблизно в той же час. Зоолог Володимир Станчинський знайшов його на межі Чернігівської області в 1926 році, а в 1930 році гніздування відмічене на південь від міста Новгород-Сіверський – біля сіл Пирогівка й Собич – київським орнітологом Арнольдом Шепе. [2]

Експансія дібровника тривала до 1980-х років. У 1960–1970-х роках відмічалося зростання чисельності виду в Ленінградській області, а до початку 1980-х років – у Фінляндії. Але вже в 1990-ті роки з’явилися перші свідчення швидкого й широкомасштабного скорочення чисельності. Аналіз наявних даних показав катастрофічний спад чисельності всієї популяції цього виду на території Росії (між 1980-м і 2013 роками – на 84,3–94,7%), а в багатьох регіонах – і повне зникнення [1]. Про надзвичайно несприятливий розвиток подій свідчить зміна статусу дібровника в Міжнародному Червоному списку [3]: у 2004 році цей птах отримав статус near threatened (близький до загрози), у 2008 році – vulnerable (вразливий), у 2014 році – endangered (під загрозою зникнення). Зараз він уже critically endangered, загроза стала критичною.

Основною причиною цієї катастрофи вважається широкомасштабний браконьєрський вилов на міграційних шляхах та в місцях зимівлі, насамперед у Східній та Південно-Східній Азії [1]. Мільйонні зграї дібровників, яких у Китаї називають «рисовими птахами», скупчуються під час перельотів і взимку на рисових та інших полях у Південному Китаї й сусідніх країнах. Тут їх і виловлюють у величезних кількостях, продаючи як делікатес. За свідченням китайських науковців, лише для одного з магазинів у провінції Гуандун за сезон знищується близько 500 000 дібровників. [4] Не менш суттєва причина – інтенсифікація сільського господарства в Китаї та інших країнах, що веде до значного хімічного забруднення, скорочення площі оселищ, нестачі кормів і збільшення смертності птахів.

В Україні дібровник ніколи не був численним, тут проходить межа ареалу. Поширення його обмежене невеликим відрізком долини Десни на межі Чернігівської й Сумської областей від кордону з Росією до Коропського району. Найбільш південна точка гніздування – околиці села Радичів. Тут ми знайшли невелике поселення в 1999 році. У 1990-ті роки загальна чисельність дібровника в Україні не перевищувала 50–100 пар [5]. Наприкінці XX сторіччя було відомо всього чотири поселення в Середино-Будському, Шосткинському й Коропському районах.

В Україні дібровника знаходили на гніздуванні в заплаві Десни – на підвищених ділянках сінокосних лук біля річки або стариць. Гнізда він влаштовує на землі серед трав’янистої рослинності. Будує їх із сухих стебел та листя злаків. У гніздовий період самці полюбляють співати, сидячи на високих стеблах кінського щавлю та інших лучних рослин. Пісня гучна й мелодійна, нагадує дзвіночок. Часто дібровники селяться невеликими групами – по кілька пар неподалік одна від одної. Живляться ці птахи у гніздовий період в основному комахами, в інші пори року – переважно насінням трав та іншою рослинною їжею.

Самця дібровника легко впізнати завдяки яскравому забарвленню. За розміром він трохи менший від хатнього горобця. Оперення зверху каштанове, знизу – яскраво-жовте з вузькою каштановою смужкою на волі. На голові добре помітна чорна «маска», на крилах є овальні білі «дзеркальця». Втім, таким красенем птах стає лише на 3–4 році життя. У дворічних самців забарвлення менш яскраве, перев’яз на волі може бути розімкнутий, а білі «еполети» – малопомітними. Самка забарвлена скромніше за самця, оперення її зверху сірувато-буре, знизу – блідо-жовте. На голові широка світла брова. Молоді птахи схожі на самок, але мають більш яскраве вохристе забарвлення.

Весною дібровники прилітають пізніше за інших наших птахів – лише у третій декаді травня – першій декаді червня. Одразу ж після прильоту приступають до гніздування. Самці активно співають на гніздових ділянках, особливо у вечірні часи. Самка відкладає від двох до п’яти яєць, які насиджують обидва птахи. Пташенята залишають гнізда дуже рано, ще не вміючи літати. Вже з кінця липня лучні вівсянки починають залишати місця гніздування [2].

На початку XXI століття чисельність дібровника почала скорочуватись і в Україні. Вже у 2011–2018 роках у раніше відомих поселеннях у заплаві Десни його не знайшли. Перестав траплятися він і в суміжній з Україною Брянській області Росії. Тривалі та ретельні пошуки нашої експедиції в місцях можливого гніздування влітку 2020 року не дали результату. Знайти дібровника не вдалося. Проте надія залишається, цих птахів орнітологи зустрічали під час міграцій. Придатні для гніздування місця є, хоча, звичайно, і через занепад тваринництва, і через посуху останніх років виникли певні проблеми. А ще більше їх створює розорювання заплав, яке, мов пошесть, поширилося останнім часом. Там, де зовсім недавно були сінокоси та пасовища, стоять стіною кукурудза та соняшник. Можна сподіватися, що з початком відновлення чисельності мелодійний спів дібровника знову лунатиме на деснянських луках. Але для цього ми повинні зберегти від знищення хоч частину з них.

Як бачимо, вразливими є не тільки окремі організми (можна легко знищити будь-яку живу істоту), а й цілі види. І благополучний стан може швидко змінитися катастрофічним. Тому аргументи на кшталт «та їх ще багато» не повинні вводити в оману. Оберігати треба всіх, хто живе біля нас.

Посилання:

1. Kamp J., Oppel S., Ananin А.А., Durnev Y.A., Gashev S.N., Hölzel N., Mishchenko A.L., Pessa J., Smirenski S.M., Strelnikov E.G., Timonen S., Wolanska K. Chan S. Global population collapse in a superabundant migratory bird and illegal trapping in China // Conservation Biology. – 2015. – Vol. 29, is. 6. – Р. 1684-1694.
2. Про занесення дібровника до Червоної книги України
3. Дібровник під загрозою
4. Про нелегальну торгівлю дібровниками
5. Про дібровника в Україні