Навесні над річками, луками, лісами летять птахи, линуть до своєї батьківщини, а восени відлітають у вирій. Великих, ширококрилих птахів люди помічають часто. Не обминає наш погляд і скупчені зграї дрібних пташок – разом вони наче одна велика дуга, стрічка, куля на тлі неба. Малі пташки, що летять поодинці або розрідженими групами, губляться, вони непомітні, розчиняються серед безлічі частин краєвиду, у височині неба. Лише під час перепочинку дрібні птахи стають помітнішими, збираються біля водойм, в чагарниках, на узліссях.

Йдучи лісовою просікою, вздовж краю лісу, парком чи садом, мимоволі помічаєш, як тут і там по гілках перепурхують якісь невеличкі пташки. Шукають поживу. Ось до однієї майже впритул підлітає інша, і починається своєрідна гра "спробуй, наздожени". Ганяються одна за одною, то злітаючи до вершечка невисокої сосни, то пірнаючи всередину крони сусідньої молодої берізки, метушаться на одному місці, нікуди не летять. Коли підходиш ближче, одна з пташок прудко зникає, а інша лишається на гілці черемхи, що трохи вище зросту людини. Розсіяне сонячне світло відбивається в її карому оці, і птаха, що менша й тендітніша за горобця, наче говорить поглядом: "Я ось така, а хто ти, що підійшов так близько? Познайомитись хочеш?".

Саме так найчастіше поводиться вільшанка при наближенні людини. А коли й відлітає, то недалечко, в найближчий затінок, під кущ ліщини, барбарису, в сплетіння пагонів-батогів дикої малини. Через пристрасть до вологих затінених місць з негустим трав'яним покривом і розвинутим підліском, де нерідко росте вільха і є малинники, наша знайома отримала свої назви – вільшанка і малинівка, хоча друга частіше вживається в російській мові.

Поширена вільшанка в листяних і мішаних лісах майже всієї Європи, Західного Сибіру, на Кавказі, в Малій Азії і Північно-Західній Африці. На зимівлю відлітає в південні регіони свого поширення. У нашій країні вона не гніздиться тільки в південних районах, проте регулярно в невеликій кількості там зимує. До місць гніздування повертається вже в березні.

Вільшанка – найближча родичка соловейка і дроздів, найкращих солістів наших лісових ландшафтів. Співочі здібності у неї не менші, хоча піснею вона відрізняється від своїх знаменитих родичів. Дуже активно співає в густих сутінках, а інколи і серед ночі при повному місяці. Схильність співати на вечірніх і ранкових зорях стала причиною того, що пташка отримала свою третю досить відому назву – зорянка. Нічна активність взагалі притаманна вільшанкам, їх відносно великі очі як раз і пристосовані до пошуку корму при малому освітленні.

Після прильоту самці вільшанки займають гніздові території і починають інтенсивно співати. Їх пісня мелодійна, дуже різноманітна, в період найактивнішого співу досить тривала, повторюється через короткі проміжки часу, подібна до звуку маленького, але голосного, дзвіночка. Інколи вільшанку так і кличуть – дзіночок. Якщо самці зайняли гніздові ділянки на невеликій відстані один від одного, тоді між ними відбувається своєрідне пісенне змагання. Почувши голос сусіди-суперника, господар ускладнює свою пісню, змінює порядок звукових фраз, робить її тривалішою. У відповідь суперник змінює власну пісню. Такий пісенний двобій може продовжуватись довго, в пісні з'являються скрипучі звуки. А буває, що демонстрацією сольної майстерності суперечка не закінчується. Тоді самці злітаються і починають, настовбурчивши пір'я, показувати один одному руде воло.

Після появи на гніздовій ділянці самки і утворення пари в житті самця спочатку великих змін не відбувається. Він продовжує натхненно співати. Влаш-туванням гнізда займається самка. Найчастіше гніздо моститься на землі між корінням кущів, в трухлих пеньках, під купами хмизу, біля стовбурів повалених дерев. Але трапляється, що гніздо розміщується в дуплах чи напівдуплах на деякій висоті від землі. Воно складене з рослинних решток і всередині вистелене тонкими корінцями, шерстю, мохом та кінським волоссям.

Кладку з 5-6 яєць, яка з'являється в квітні - травні, насиджує тільки самка, протягом двох тижнів. З моменту вилуплення пташенят батьківськими турботами починає перейматися й самець. Разом з самкою він інтенсивно годує своє потомство. Але бувають випадки, коли вільшанки вигодовують одне єдине пташеня, яке до того ж не є їхнім нащадком.

Вільшанка входить до групи видів, у гнізда яких підкидає яйця зозуля, відома своїм гніздовим паразитуванням на дрібних горобиних птахах. І якщо самець вільшанки вчасно не відігнав від гнізда зозулю, а самка не помітила в кладці чужого яйця, тоді їм доводиться піклуватись про зозуленя, яке в дорослому стані втричі більше і вп'ятеро-вшестеро важче, ніж його прийомні батьки.

Поживою дорослим вільшанкам і їхнім пташенятам служать різні хребетні тварини, що знаходяться в підстильці, під опалим листям, в нижній частині кущів, серед негустої трави. Птахи нерідко, подібно дроздам, в пошуках корму перевертають дзьобом рослинні рештки.

Близько двох тижнів пташенята знаходяться в гнізді, а потім залишають його, ще не вміючи літати. Протягом наступних 10 днів дорослі підгодовують малюків і після того починають другий цикл гніздування. Зовсім молоді птахи лише розмірами, обрисами тіла і загальним тоном оперення подібні до своїх батьків. Через строкатість у забарвленні і відсутність рудого кольору на лобі, щоках, горлі та волі пташенята сприймаються як птахи іншого виду. Невдовзі вони починають линяти і до осені стають маловідмінними від дорослих птахів.

Осінній відліт вільшанок спостерігається у жовтні – листопаді, причому мігрують вони майже виключно в нічні години і поодинці. Коли за теплою осінню наступає м'яка зима, то невелика кількість птахів затримується на півночі нашої країни.

Навіть якщо знаєш про можливість натрапити на вільшанку в зимову пору, зустріч з нею завжди трохи дивує і навіть зворушує. Пташина виявляє довіру до людини, не летить світ за очі. Пригостивши її чимось смачним, наприклад личинками борошняного жучка, можна поступово приручити її до себе. Вона може наважитись брати корм з ваших рук.

І хай вільшанка – звичайний птах наших лісів, і її стан не викликає занепокоєння, але Українське товариство охорони птахів обрало її "Птахом 2005 року" через її приємну зовнішність з виразними допитливими оченятами та головне як символ довірливості до людини.

Можливо, саме в цій тендітній пташині природа виражає свою довіру до нас, людей. Не ошукаймо цієї довіри.