Дивовижні крила
Чому альбатрос планерує на видовжених, нерухомих крилах, а дрібний горобець хатній без упину тріпоче маленькими й коротенькими? Форму та розмір пташиних крил визначають великою мірою вимоги до переміщення їхнього власника, як і спосіб життя. До вашої уваги короткий екскурс у світ пташиних крил.
Зграя щигликів
Чи доводилося вам коли-небудь спостерігати як зграя щигликів Carduelis carduelis перелітає через поле? Несамовито махаючи крильми, вони рухаються синхронізованою нечіткою хмаркою багрянцю й золота. Кожній особині в пурхаючій зграї слід працювати наполегливо і витрачати неймовірну кількість енергії, аби триматися в повітрі.
При цьому теплого, сонячного дня канюк — у понад 50 разів важчий за дрібного щиглика — може ширяти високо над ними, здавалося 6 цілковито невимушено, так ніби в повітрі його тримають невидимі ниточки. Чому ж ці птахи так по-різному пристосовані до польоту?
Відповідь у способі, яким птах долає гравітацію, що зумовлений формою та розміром його крил. Загалом, крила птахів можна віднести до чотирьох груп, кожній із яких притаманні свої особливості:
Крила першої групи здебільшого широкі з великими маховими перами, що мають назву першорядні. Між крайніми перами утворені невеликі проміжки і вони мають певну схожість з пальцями. Такі розділені кінчики пер дозволяють птахові ловити термальні потоки (вертикальні стовпи теплого повітря), а це своєю чергою дозволяє застосовувати техніку пасивного ширяння. Термальні потоки утворюються, коли сонце нагріває поверхню землі, від чого нагрівається повітря над поверхнею. Тепліше повітря ближче до поверхні стає більш розрідженим, аніж повітря, що вище, і рухається вгору, піднімаючи навіть таких великих і важких птахів, як орли, яструби та лелеки.
Лелека білий в польоті
Використовуючи ці невидимі ліфти, беркути можуть підніматися на кілька сотень метрів угору, не витрачаючи анітрохи енергії. Опинившись високо в небі, вони здатні невимушено ширяти навколо на невеликій швидкості до 50 км/год., яка ідеальна для дослідження території та пошуку здобичі.
Отож, якщо прагнете побачити беркута Aquila chrysaetos, найкраще обрати для цього теплий сонячний ранок, а не холодний, вологий пообідній час. їх набагато легше вгледіти на тлі блакитного неба, аніж сірих скель.
Лелеки використовують крила для пасивного ширяння з іншої причини — для перельоту довгим міграційним маршрутом. На думку багатьох, найкоротший маршрут щорічної подорожі лелек білих Ciconia ciconia між Європою та африканськими територіями, що нижче Сахари, мав би пролягати над значним відтинком Середземного моря.
Беркут
Але оскільки повітряні терми не формуються над водою, то на такому маршруті лелекам довелося б вдатися до енергійних помахів крильми, що спалює в 23 рази більше жирових запасів, аніж ширяння над землею. Натомість птахи летять над Гібралтарською протокою, де Європу від Африки відділяють усього лише 7,7 морських миль океану.
Лелеки піднімаються якомога вище над південним краєм Іспанії, після чого вони «пливуть» над морем високо вгорі, аж поки знову не зможуть ухопити терми над суходолом північної Африки.
До другої групи належать птахи, що мандрують на великі відстані над океанами. Серед таких мандрівників деякі види мартинів, олуші та альбатроси, їхні крила довгі й вузькі і вони застосовують техніку, що має назву активне ширяння. Альбатроси мандрівні Diomedea exulans використовують свій величезний 3,5-метровий розмах крил, щоб годинами планерувати та ширяти у відкритому морі без перепочинку або навіть помаху крильми.
Мандрівний альбатрос
Замість того, щоб летіти по прямій, здасться, що альбатроси одночасно петляють із боку в бік і кидаються вгору і вниз, використовуючи якнайкраще вітер, який штовхає їх над хвилями. Вони набирають висоту, влітаючи у вітер під кутом. Далі повертають і падають до 100 метрів, втрачаючи висоту, перш ніж знову змінять курс і повторять свій маневр.
Рухаючись такою зигзагоподібною траєкторією один із альбатросів пролетів близько 4 тис. миль за 12 днів — свідчать наукові записи. Долаючи таким чином величезні відстані, альбатроси перебувають у пошуку нерівномірно розподіленого корму — риби чи кальмарів, витрачаючи при цьому мінімальну кількість енергії.
Птахи, що належать до третьої категорії, мають крило еліптичної форми, що дає переваги при короткотривалому різкому збільшені швидкості. Здатність рухатися швидко й раптово багато важить у складних життєвих ситуаціях, коли, наприклад, потрібно втікати від хижака. Чимало наших садових птахів і членів родини воронових мають саме таку форму крил.
Еліптичні крила горобця хатнього Passer domesticus роблять можливим швидкий та енергійний політ птаха. Горобці можуть стрімко набрати швидкість до 50 км/год., пробиваючись крізь повітря за допомогою близько 15 помахів у секунду.
Горобець хатній
Крила горобця мають більше спільного з лопатями гелікоптера, ніж із крилами аероплана. Вони дозволяють майже вертикально злетіти з поверхні з подальшим швидким прискоренням: так горобець може хутко втекти з небезпечного місця. Але птах не в змозі довго тримати такий скажений темп і мусить швидко повернутися на землю для «дозаправки». Далеко-далеко на швидких крилах
Серпокрильці чорні Apus apus — це втілення всього стрімкого, швидкого й неймовірного, що притаманне останній групі, птахи з якої зі своїми довгими та тонкими крилами здатні до високошвидкісних польотів.
Серпокрильці відомі як найбільш повітряні серед усіх птахів; вважають, що пташенята серпокрильців не торкаються поверхні, поки не повернуться до місця свого народження через пару років мандрів. Вони також є одними з найшвидших літунів у царстві тварин: під час своїх акробатичних та територіальних польотів вони можуть розвивати швидкість до 220 км/год. Окрім стрімкого руху, обладнані високошвидкісними крилами, птахи цієї групи, зокрема, качки, соколи, крячки та сивки, можуть підтримувати швидкий темп польоту протягом сотень або навіть тисяч кілометрів.
Крячок полярний
Але титул непереможного чемпіона в категорії найдовша дистанція, безумовно, належить крячку полярному Sterna paradisaea, який регулярно подорожує поміж своїми арктичними місцями гніздування та зимовою домівкою на узбережжі Антарктиди. Його кругосвітня подорож понад 40 тис. кілометрів — і це найдовший щорічний переліт, зафіксований серед птахів.
Зграя щигликів
Чи доводилося вам коли-небудь спостерігати як зграя щигликів Carduelis carduelis перелітає через поле? Несамовито махаючи крильми, вони рухаються синхронізованою нечіткою хмаркою багрянцю й золота. Кожній особині в пурхаючій зграї слід працювати наполегливо і витрачати неймовірну кількість енергії, аби триматися в повітрі.
При цьому теплого, сонячного дня канюк — у понад 50 разів важчий за дрібного щиглика — може ширяти високо над ними, здавалося 6 цілковито невимушено, так ніби в повітрі його тримають невидимі ниточки. Чому ж ці птахи так по-різному пристосовані до польоту?
Відповідь у способі, яким птах долає гравітацію, що зумовлений формою та розміром його крил. Загалом, крила птахів можна віднести до чотирьох груп, кожній із яких притаманні свої особливості:
- крила з розділеними кінчиками для пасивного ширяння над землею
- видовжені, звужені крила для ширяння над водою
- крила еліптичної форми для короткочасного прискорення
- вузькі крила, довгі у співвідношенні до розміру тіла, для тривалих і швидкісних перельотів.
Верхи на теплому повітрі
Крила першої групи здебільшого широкі з великими маховими перами, що мають назву першорядні. Між крайніми перами утворені невеликі проміжки і вони мають певну схожість з пальцями. Такі розділені кінчики пер дозволяють птахові ловити термальні потоки (вертикальні стовпи теплого повітря), а це своєю чергою дозволяє застосовувати техніку пасивного ширяння. Термальні потоки утворюються, коли сонце нагріває поверхню землі, від чого нагрівається повітря над поверхнею. Тепліше повітря ближче до поверхні стає більш розрідженим, аніж повітря, що вище, і рухається вгору, піднімаючи навіть таких великих і важких птахів, як орли, яструби та лелеки.
Лелека білий в польоті
Використовуючи ці невидимі ліфти, беркути можуть підніматися на кілька сотень метрів угору, не витрачаючи анітрохи енергії. Опинившись високо в небі, вони здатні невимушено ширяти навколо на невеликій швидкості до 50 км/год., яка ідеальна для дослідження території та пошуку здобичі.
Отож, якщо прагнете побачити беркута Aquila chrysaetos, найкраще обрати для цього теплий сонячний ранок, а не холодний, вологий пообідній час. їх набагато легше вгледіти на тлі блакитного неба, аніж сірих скель.
Лелеки використовують крила для пасивного ширяння з іншої причини — для перельоту довгим міграційним маршрутом. На думку багатьох, найкоротший маршрут щорічної подорожі лелек білих Ciconia ciconia між Європою та африканськими територіями, що нижче Сахари, мав би пролягати над значним відтинком Середземного моря.
Беркут
Але оскільки повітряні терми не формуються над водою, то на такому маршруті лелекам довелося б вдатися до енергійних помахів крильми, що спалює в 23 рази більше жирових запасів, аніж ширяння над землею. Натомість птахи летять над Гібралтарською протокою, де Європу від Африки відділяють усього лише 7,7 морських миль океану.
Лелеки піднімаються якомога вище над південним краєм Іспанії, після чого вони «пливуть» над морем високо вгорі, аж поки знову не зможуть ухопити терми над суходолом північної Африки.
Крила над водою
До другої групи належать птахи, що мандрують на великі відстані над океанами. Серед таких мандрівників деякі види мартинів, олуші та альбатроси, їхні крила довгі й вузькі і вони застосовують техніку, що має назву активне ширяння. Альбатроси мандрівні Diomedea exulans використовують свій величезний 3,5-метровий розмах крил, щоб годинами планерувати та ширяти у відкритому морі без перепочинку або навіть помаху крильми.
Мандрівний альбатрос
Замість того, щоб летіти по прямій, здасться, що альбатроси одночасно петляють із боку в бік і кидаються вгору і вниз, використовуючи якнайкраще вітер, який штовхає їх над хвилями. Вони набирають висоту, влітаючи у вітер під кутом. Далі повертають і падають до 100 метрів, втрачаючи висоту, перш ніж знову змінять курс і повторять свій маневр.
Рухаючись такою зигзагоподібною траєкторією один із альбатросів пролетів близько 4 тис. миль за 12 днів — свідчать наукові записи. Долаючи таким чином величезні відстані, альбатроси перебувають у пошуку нерівномірно розподіленого корму — риби чи кальмарів, витрачаючи при цьому мінімальну кількість енергії.
Різке прискорення
Птахи, що належать до третьої категорії, мають крило еліптичної форми, що дає переваги при короткотривалому різкому збільшені швидкості. Здатність рухатися швидко й раптово багато важить у складних життєвих ситуаціях, коли, наприклад, потрібно втікати від хижака. Чимало наших садових птахів і членів родини воронових мають саме таку форму крил.
Еліптичні крила горобця хатнього Passer domesticus роблять можливим швидкий та енергійний політ птаха. Горобці можуть стрімко набрати швидкість до 50 км/год., пробиваючись крізь повітря за допомогою близько 15 помахів у секунду.
Горобець хатній
Крила горобця мають більше спільного з лопатями гелікоптера, ніж із крилами аероплана. Вони дозволяють майже вертикально злетіти з поверхні з подальшим швидким прискоренням: так горобець може хутко втекти з небезпечного місця. Але птах не в змозі довго тримати такий скажений темп і мусить швидко повернутися на землю для «дозаправки». Далеко-далеко на швидких крилах
Серпокрильці чорні Apus apus — це втілення всього стрімкого, швидкого й неймовірного, що притаманне останній групі, птахи з якої зі своїми довгими та тонкими крилами здатні до високошвидкісних польотів.
Серпокрильці відомі як найбільш повітряні серед усіх птахів; вважають, що пташенята серпокрильців не торкаються поверхні, поки не повернуться до місця свого народження через пару років мандрів. Вони також є одними з найшвидших літунів у царстві тварин: під час своїх акробатичних та територіальних польотів вони можуть розвивати швидкість до 220 км/год. Окрім стрімкого руху, обладнані високошвидкісними крилами, птахи цієї групи, зокрема, качки, соколи, крячки та сивки, можуть підтримувати швидкий темп польоту протягом сотень або навіть тисяч кілометрів.
Крячок полярний
Але титул непереможного чемпіона в категорії найдовша дистанція, безумовно, належить крячку полярному Sterna paradisaea, який регулярно подорожує поміж своїми арктичними місцями гніздування та зимовою домівкою на узбережжі Антарктиди. Його кругосвітня подорож понад 40 тис. кілометрів — і це найдовший щорічний переліт, зафіксований серед птахів.