Самець мандрівного голуба (Ectopistes migratorius)

Історія зникнення мандрівного голуба (Ectopistes migratorius) є одним з класичних прикладів ролі діяльності людини в винищенні диких тварин. До середини ХІХ ст. це був наймасовіший вид птахів Північної Америки: їх чисельність сягала від 3 до 5 мільярдів особин, складаючи близько чверті всіх птахів, що мешкали на території материка. Збереглись відомі описи вражаючої масовості цих птахів: одна зі мігруючих зграй сягала 1,5 кілометра завширшки, 500 км завдовжки та закривала собою сонце, а найбільша з відомих гніздових колоній мала площу 2200 км² (для порівняння площа Києва складає 836 км²). Завдяки такій масовості мандрівного голуба активно винищували як дешеве джерело їжі, що спричинило поступове зменшення чисельності голубів з 1800 по 1870 роки, а потім різке падіння чисельності та зникнення в природі з 1870 по 1890 рр. Останній відомий голуб на ім’я Марта загинув в неволі в 1914 році. Після цього в музеях світу залишилось 1548 екземплярів тушок та опудал цих голубів.

Нещодавно група орнітологів провела дослідження генетичного різноманіття цього вимерлого виду. Кажуть, що до цього їх підштовхнула звичайна дискусія щодо того, скільки бід може накоїти людина для природи. Повне винищення такого найбільш масового виду птахів в світі є найбільш яскравим прикладом. Підчас дискусії виникли різні запитання. Чи дійсно вся біда тільки в полюванні? А що можуть розказати про цей вид сучасні генетичні дослідження?

Дослідники взяли фаланги пальців у трьох музейних екземплярів голубів, вилучили з них зразки ДНК та визначили їх нуклеотидні послідовності. Потім завдяки порівнянню з даними по сучасному сизому голубу дослідники оцінили приблизний рівень генетичного різноманіття в популяції мандрівних голубів. Оцінка такого генетичного різноманіття дозволяє зробити припущення щодо мінімальної чисельності, через яку проходив досліджений вид. Виявилось, що рівень генетичного різноманіття мандрівних голубів був досить низьким, що відповідає середній чисельності в 330000 особин, а впродовж останнього мільйона років (середній строк існування біологічних видів хребетних тварин) чисельність часами опускалась до 50000 особин. Ці результати наводять на думку, що для мандрівних голубів були властиві значні спалахи чисельності, як для сарани. А інформація про падіння чисельності говорить, що цей вид пройшов через так зване пляшкове горло, що призвело до низького генетичного різноманіття цих птахів. До речі, близько 200000 років тому, на самому початку свого існування, через таке пляшкове горло пройшов і сучасний вид людини, Homo sapiens.

Дуб білий (Quercus alba)

Раніше такі коливання чисельності мандрівних голубів могли бути пов’язані зі змінами в поширенні дуба білого (Quercus alba), чиї жолуді були основним кормом мандрівних голубів. Існують також дані, що в часи до завоювання Північної Америки європейцями чисельність мандрівних голубів була значно нижчою, ніж в ХІХ ст. через полювання на них індіанців та конкуренцію з ними за однакові джерела їжі. Коли більшість індіанців була винищена, голуби залишились без своїх біологічних ворогів та почали швидко рости в чисельності. Але такий ріст не міг тривати довго через негативний вплив великої кількості мандрівних голубів на середовище власного існування. Потім до негативних чинників додалось масове винищення дубових лісів європейцями, що тільки прискорило вимирання цього виду, а на останньому етапі важливою була відсутність так званої соціальної стимуляції, коли ці колоніальні птахи не могли успішно розмножувались при низькій щільності розміщення гнізд.

За матеріалами:

Biello, D. (2014) Boom-and-bust cycles doomed passenger pigeon. Nature news. 27.06.2014 (http://www.nature.com/news/boom-and-bust-cycles-doomed-passenger-pigeon-1.15479?WT.ec_id=NEWS-20140701)