На бору со звонами плачут глухари
Сергей Есенин

Сергій Жила
директор Поліського природного заповідника

В Україні глушець стає дедалі рідкіснішим птахом. Пішли в небуття великі глушцеві токовища, на яких збиралося до кількох десятків півнів. Хоча на Поліссі ще збереглися окремі місця, де глушець порівняно звичний, і за птахами можна ще й поспостерігати. В місцях, де на птаха не полюють, до нього можна доволі близько під'їхати на автомобілі. Якось напередодні 2007 року я з колегами мав таку нагоду споглядати цих птахів на природних галечниках. Заглушили двигун і, влаштувавшись зручніше, ми через лобове скло встигли відклацати по доброму десятку знімків. Птахи позували спершу на землі, а потом на дереві.

Самець глушця

Напередодні зими глушці дуже часто вилітають збирати гальку — невеликі за розмірами камінці. На Поліссі таких природних галечників безліч. Це, як правило, піщані оголення на дорогах, узбіччях осушувальних каналів, виораних протипожежних смугах.

Поліський пейзаж

Я знав чимало поліських старожилів — великих знавців полювання на глушця. Не називатимемо їх браконьєрами, адже народилися вони в інший час і нинішня біда з глушцем не на їх сумлінні. Нині великої ваги надають дискусіям про те, які види полювання можна вважати гуманними, а які ні. Тон у розмовах на цю тему задає Європа. Чимало непопулярних у Європі видів полювання виявилися негуманними. Багато нападів із боку громадськості витримало й полювання на тетерукових птахів під час токування.

Наукові дослідження кажуть про те, що токи глушців і тетеруків мають складну ієрархічну структуру. Токи в околицях Поліського заповідника мали дуже непогані показники за чисельністю, незважаючи на інтенсивне браконьєрське полювання в 1980-х роках. Деякі з них зникли зовсім недавно, коли старі структуровані ліси на великих площах були замінені монокультурами сосни. Вищий щабель ієрархічної драбини на току посідає той півень, котрий має індивідуальну ділянку в центрі токовища. Саме він володіє переважним правом на спарювання з самками. У літературі часто пишуть, що з появою на току самок, бійки між самцями розгораються з новою силою. Це не відповідає дійсності. Коли на току з'являються самки, то бійок між півнями вже не буває. Самки або підсідають у центр току до переможця турніру, або самець повагом і з гідністю підходить до самки, котра приземлилася збоку. Самці другого рангу можуть взяти участь у спарюванні лише випадково. Околиці току займають особини-мовчуни. Часто вважають, що ці півні не відіграють ніякої ролі в токуванні. Це хибна думка. Мовчуни — це своєрідні сторожі й охоронці. Саме вони своїм злетом попереджують центральних півнів про появу небезпеки. Полювання на самок глушця в токовий період ніколи не практикували на Поліссі навіть найбільш відчайдушні браконьєри. Про це лишень іноді можна було прочитати в газетах. Самки завжди обережні й наблизитися до них на відстань пострілу рушниці просто немає можливості.

Незаймані ліси Полісся завжди славилися великою кількістю глушців. Споконвіку тут існували справжні мисливські турніри з полювання на глушця. Ще в другій половині 1990-х у поліській глибинці збиралася різномаста публіка з бізнесменів, чиновників, керівників держструктур, лікарів, викладачів, військових, працівників СБУ, безробітних ... їхали мисливці в забуті богом і людьми села. Котилися лісовими дорогами переповнені людьми службові «ВОЛГ�?», «ниви», джипи... Народ гуляв, пив горілку і поміж ділом зрідка пострілював тих же глушців. Це була дуже давня традиція в околицях Поліського заповідника, коли в останні вихідні дні квітня лісникам доводилося зустрічати гостей-мисливців у селі Селезівка. Нині тут розташована центральна садиба Поліського заповідника й злі язики подейкують, що вибір центральної садиби в цьому місці був не випадковим...

Краєвиди поліського лісу

Про те, як 1914 року в околицях Поліського заповідника полював такий собі пан Щербина, мешканець Санкт-Петербургу, існують навіть детальні нотатки в статті-спогаді. Ці записи становлять не лише науковий, але й пізнавальний інтерес. Полювання проходило в Юрівській лісовій дачі за 30-35 км від Олевська в нинішній Житомирській області. Судячи з опису, це цілком міг би бути тік, що розташований на кордоні сучасного Перганського лісництва Полісь-кого заповідника. Полювання відбувалося згідно з давніми традиціями, яких вже давно не дотримуються в браконьєрському середовищі Полісся. В старі часи наші прадіди-знавці полюван-ня на глушця обов'язково звечора мали «посадити» токовика. Це був своєрідний ритуал любування і данина поваги до птаха, котрого завтра тобі доведеться вбити. Тому мисливці приходили звечора ще засвітла, за пару годин до настання сутінок, і на слух відмічали посадки всіх півнів, що зліталися. Далі група мисливців розділялася, і як оповідає Щербина, звечора мисливці «посадили» (відмітили посадку) 19 півнів на площі 50 десятин! У наш час на такому (уявному) току збирається в середньому 6 півнів. Деякі самці в той вечір сідали далеко і якби не місцевий лісник, то посадка міськими мисливцями була б не відмічена. Один із півнів усідався особливо гучно й довго. Ця обставина, на думку лісників, указувала на те, що «уселся добрый спевун» і завтра поблизу нього буде сильний тік. До того ж, цей старий глушець ще й пару разів звучно крякнув, що теж обіцяло вдачу. З настанням темряви мисливці відступили з території току. Розвели багаття і, як водиться за старою слов'янською традицією, перекинули чарку-другу. Звісно погомоніли, пошуміли.

О пів на третю ночі компанія на підпитку спробувала вийти на токовище. Звісно, що півні не співали зовсім... Але незважаючи на це, двом мисливцям вдалося випадково добути по глушцю. Загалом в команді було три мисливці й три лісники. В принципі такий варіант підходу до токуючого глушця, коли попереду йде лісник під пісню глушця, а позаду гість-мисливець, старий і перевірений. Отже, попереду лісник, а позаду слід у слід мисливець. Завмер провідник — зупинився й гість. Щербина нарікає на те, що добули глушців дуже мало, адже бачили того ранку більше десятка! Один із нинішніх провідників на глушцеві токи якось розповідав мені, як він водив одного міського мисливця. Підійшли вони під сосну. Токовик грає, а мисливець не може прицілитися. Довелося провіднику вицілювати з-за спини мисливця. Але на курок тиснув і рушницю гримав біля плеча сам мисливець. У ціль улучили й трофей здобули...

Але повернімося до розповіді Щербини. На другий день у тій же Юрівській дачі мисливці випадково підняли групу глушців, що живилися бруньками вільхи. Лісники одразу попередили, що глушці, як і лосі, після того, як їх злякали, відлітають далеко...

Самка

У ті старі часи глушцеві токи розташовувалися навіть поблизу залізниці — усього якихось 2-3 км. Поряд із «колійкою» були вже місця не такі глухі, як у Юрівській дачі. На токах було всього 2-3 півні. Одному з мисливців тут вдалося класичним способом під пісню підійти до самця й зробити результативний постріл. 1914 року до препаратора Санкт-Петербургу (майстра з виготовлення опудал) принесли більше десятка тушок глушця. Як бачимо, опудала глушця над письмовим столом завжди були популярні.

Із цим «щербинівським» током у 1990-х трапилася така історія. Один із моїх київських приятелів розповів про дуже цікаве полювання в «динамівських» угіддях на глушця. Він рідко бував на браконьєрських полюваннях і обіймав на той час солідну посаду. Якось його запросили друзі на відпочинок у лісову хатинку й на полювання на глушця. Де саме він полював мені не розповідав, але дорогу від села й сам тік описав доволі детально... І я одразу зметикував, що полювання проходило на знаменитому «Щербинівському» токовищі, на яке гості-мисливці їздили майже сто років!

У Поліському заповіднику в експозиції музею є опудало токуючого глушця. Не будемо уточнювати, як, коли й ким був здобутий цей птах. Сталося це ще в середині 1980-х... Але в його хвості ще під час шлюбного турніру півень-суперник вирвав перо. Так у заповіднику виникла й тривалий час побутувала дивна версія, що в глушця в центрі хвоста є проміжок. Таких глушців із вирваним пером у хвості деякий час навіть зображували художники на картинах.

Шлюбний турнір

  Особливо вражаючий вигляд мають бої між старими самцями. Звуки від бійки чути дуже далеко. Я тривалий час намагався відзняти токування глушця на фото і відео. По-справжньому цього мені так і не вдалося. Пару років поспіль я беззмінно просиджував увесь токовий період у куренях поряд із токуючими глушцями й тетеруками. Але птахи вперто не підходили до куреня в світлий період доби, сприятливий для зйомки. А один глушець-півень вирізнявся особливо надмірною обережністю й цікавістю. Він періодично непомітно підкрадався до куреня густими кущами й уважно досліджував стіну укриття, постійно намагаючись висмикнути зі споруди мох і просунути всередину голову. Виявивши щось неладне, самець моментально сповіщав про це решту птахів неприємним хрюканням. Для цього він вкладався долу неподалік від куреня, розпластувався й пильно слідкував за моїми рухами в курені. Варто мені було відкрити отвір у стіні для проведення зйомки, як він одразу подавав гортанний звук і всі півні спершу завмирали, а потім теж поводилися на зразок обережного глушця: самці вкладалися на мох і розпочинали нескінченну перекличку грубими гортанними звуками, схожими на хрюкання. Це досить рідкісний звук, котрий можна почути на току. Я зацікавився цим явищем і почав вивчати, в яких випадках його використовують птахи. Зрештою виявилося, що цей крик є сигналом затаювання при невідомій загрозі. Після «озвучування» тривоги півні не відлітали й поводилися дуже обережно. Якщо ж загроза була реальною, видимою або відчутною, то птахи відлітали моментально. Якщо небезпека була незрозумілою й лише гаданою, то глушці хрюкали. Я довго не міг зрозуміти за якою ознакою цей птах визначав, що я перебуваю в курені й зривав усі мої плани на зйомку глушців. Але, як з'ясувалося згодом, цей найближчий до куреня токовик виробляв усе це після того, як чув мій нічний прихід і заповзання в курінь о другій ночі. Він завжди здійснював огляд укриття й здіймав на току галас. Зрештою, ця гіпотеза таки отримала підтвердження. Адже варто мені було залягти в курені ще за три години до заходу сонця попереднього дня, як все минуло спокійно.