Але насамперед варто зауважити, що не такий простий цей горобець, як здається на перший погляд. І спостерігати за ним вельми цікаво. І відомо нам про нього не так уже й багато. І проблем у нього нині вистачає, про що свідчить різке скорочення його чисельності по всій Україні. А щоб переконатися в цьому, варто хоча б пройтися вулицями свого міста чи села, оглянути своє та сусідські подвір’я, прислухатися до пташиних голосів навесні і побачити, що звичні якихось п’ять років тому галасливі горобині зграйки сьогодні зникли. Цих традиційних супутників нашого життя стало зовсім мало. І це є сигналом тривоги.

Хоча справедливості ради зауважимо, що нашим жевжикам пощастило більше, ніж мешканцям деяких європейських теренів. Зокрема в Великобританії обидва види горобців — польовий і хатній, уже кілька років поспіль занесені до місцевого червоного списку (аналог нашої Червоної книги). Причини скорочення їх чисельності й досі залишаються нез’ясованими. Ще 2000 року британська впливова газета «The Independent» оголосила приз у сумі 5 тис. фунтів, який і досі залишається не врученим, за працю, що переконливо пояснить зникнення горобців хатніх із центру Лондона й інших британських міст і містечок.

Аби розібратися, що ж трапилося зі ще недавно чисельною в наших околицях дрібною птахою, необхідно, як-то кажуть, усім миром звернути на неї увагу, провести дослідження, зрозуміти проблеми й допомогти вижити в складних екологічних умовах. Саме тому Птахом 2010 року в Україні обрано горобця польового.

Цього птаха легко впізнати за зовнішніми ознаками: маленький, коричнювато-сіруватий, мешкає біля людей, оселяється в закритих гніздівлях, літає не дуже добре, по землі пересувається стрибками, тримається здебільшого зграйками. Це загальні ознаки, характерні як для польового, так і для хатнього горобців. Але існують і прикметні для виду зовнішні ознаки, за якими горобця польового дуже легко відрізнити від хатнього.

Зверніть на них увагу:

• у горобця польового верх голови коричневий, а у хатнього сірий; щоки білі, а у хатнього — світло-сірі; на щоках є чорна пляма (дужечка), а у хатнього — її немає; чорна пляма на волі помітно менша, ніж у хатнього.
• у горобця польового самці і самки майже одного забарвлення — відрізнити їх за зовнішніми ознаками в природі неможливо, тоді як у хатнього горобця самці відрізняються від самок.
• молоді польові горобці схожі на дорослих, але забарвлені тьмяніше; верх голови коричнево-бурий; плями на щоках і волі сірувато-чорного кольору, а в хатніх — молодь схожа на самок.

Мають горобці польові й свої особливості екології. Перш за все вони не любителі міст, особливо великих, як це характерно для горобців хатніх. Улюбленими місцями їх мешкання є села, селища, невеличкі містечка, де більш-менш тихо й спокійно. Найчастіше вони оселяються на узліссях, у парках, садах, густих чагарниках, насадженнях полезахисних смуг, земляних пустотах (у норах земляних круч і урвищ), у дуплах дерев, а також придатних пустотах людських помешкань. Залюбки селяться в штучних гніздівлях, гніздах ластівок. А ще дуже часто влаштовуються в стінках гнізд великих птахів, особливо білих лелек, денних хижаків, де почуваються в безпеці під захистом більш сильних пернатих, котрі, боронячи свої гнізда, заодно оберігають і горобине потомство.

Живуть горобці польові сімейними парами. Самець і самочка разом будують собі гніздо, насиджують кладку та вигодовують пташенят.

Гнізда у них закритого типу і мають вигляд грубої купи різних матеріалів, зібраних у навколишній місцевості: шматочки вати, паперу, ганчір’я, волоски, пір’я, соломинки, сухі травинки, мочалки тощо. У такій купі усякої всячини птахи акуратно вимощують посередині лоток із кінського волосу, шерстинок різних тварин, пуху і пір’я. Після завершення будівництва самка відкладає в гніздо від 4 до 8 маленьких яєчок білого або сіруватого кольору з дрібними темними плямами.

Далі птахи приступають до їх висиджування. Кладку насиджують самка і самець по черзі близько 2-х тижнів. На 12-13 добу в гнізді з’являються пташенята. Вони вилуплюються голими, сліпими та безпорадними. Батьки їх вигодовують різними комахами 10-12 днів. У цей час вони приносять своїм пташенятам їжу близько 300 разів на день. І так щоденно. На 11-12-й день молоді горобенята вилітають із гнізда, але дорослі ще протягом 2-х тижнів продовжують їх годувати. Загалом, за період вигодовування одного виводку пара горобців знищує до 30 тис. комах.

Після того, як виводок молодих горобців переходить до самостійного життя, дорослі відкладають наступну кладку. За весняно-літній період пара горобців польових встигає доглянути 2-3 виводки, тобто дати потомства до 15-25 молодих. Така висока плодовитість цих птахів зумовлена чималою смертністю пташенят.

У довкіллі на горобців чигає дуже багато небезпек. Найстрашніші серед них — кішки. Живучи з людьми, кішки зазвичай активно та успішно полюють на горобців. На цих, фактично, беззахисних пташок нападають також пернаті хижаки, зокрема, вдень — яструби малі, а вночі — сови. Взимку під час ожеледиці та після снігопадів горобці не можуть дістати собі їжу, і зморені голодом, замерзають. А ще часто вони потрапляють під колеса автотранспорту, збираючи зерно на узбіччях доріг.

Аби вижити серед такої кількості небезпек, горобці польові схильні селитися зграями. Утворюючи зграйки, їм легше помічати небезпеку і швидше знаходити їжу. В зграї обов’язково є сторож, який відстежує навколишню територію і, помітивши небезпеку, подає характерний сигнал тривоги — «чрр», за яким усі горобці зриваються з місця і перелітають на безпечну відстань. У інших небезпечних випадках, як, наприклад, при раптовій появі кішки, або коли маленьке пташеня випадає з гнізда, стурбовані горобці влаштовують переполох, навперебій піднімаючи тріскотню у вигляді позивок «чере-ре-ре».

Горобці польові в Україні ведуть осілий спосіб життя, оскільки пристосовані до існування поряд з людиною і цілий рік можуть здобувати собі їжу: влітку — в садах, на городах, у полі; восени — серед бур’янів, на токах, біля комор і елеваторів, зерносховищ; взимку — на вулицях, подвір’ях, смітниках тощо. Тому бачити і спостерігати за ними можна в усі пори року.

Ранньої весни, вже в березні, горобці починають готуватися до розмноження. Вони стають галасливими, самці чубляться один із одним, виборюючи таким чином найкращі місця, придатні для будівництва гнізда. Самки не беруть участі у бійках, а лишень спостерігають за самцями в очікуванні на переможця. У цей час горобці особливо вразливі, адже їх увага не зосереджена цілковито на небезпеці.

Але вже в квітні горобиний галас дещо вщухає, оскільки птахи будують гнізда і на галасування в них просто немає часу і потреби. Період будівництва гнізд у горобців дуже легко розпізнається. У цей час без проблем (за 15-20 хв. спостережень) можна побачити птахів, які збирають на землі ганчірки, соломинки, папірці тощо і носять їх у дзьобі до місця гнізда.

Із середини квітня горобці починають відкладати яйця та висиджувати пташенят. Вони стають тихими, тому в цю пору їх майже не чути.

У травні в них вилуплюються малята, про що свідчать шкаралупки яєць, які можна знайти під горобиним гніздом. Одразу ж до пікових значень зростає активність горобців. Птахи цілий день снують від гнізда за здобиччю (комахами і їх личинками) і з їжею в дзьобі до гнізда. О цій порі за ними легко спостерігати і з’ясувати, де саме знаходиться гніздо.

Коли молоді горобці вилітають із гнізда, місцевість наповнюється несамовитим цвіріньканням горобенят, які випрошують у батьків їжу. Цей «дитячий» горобиний галас нескладно відрізнити від дорослого. Для цього потрібно хоча б один раз поспостерігати за молодняком, що вилетів із гнізда, та послухати їх позивки.

Гаряча пора, пов’язана із виведенням потомства, у горобців польових продовжується майже усю весняно-літню пору.

У осінньо-зимовий період основне заняття горобців польових — живлення, яке дає шанс вижити в холодну пору року. Птахи в цей період тримаються зграйками, здебільшого на землі. Нерідко їх можна побачити в змішаних зграйках із хатніми горобцями. Поводяться тихо, подають тільки сигнали тривоги. Лише наприкінці зими, коли день стає досить довгий, а сонце починає все більше пригрівати, горобці оживають, сповіщаючи своїм цвіріньканням про наближення весни.

Наостанок слід зауважити, що горобці польові, як і будь-який інший вид птахів, приносять довкіллю й людині, зокрема, величезну користь, знищуючи шкідливих комах. Звісно, людям вони завдають і шкоди, налітаючи на вишневі сади, поля дозрілого проса тощо. Але користі від них значно більше. Окрім того, не все, особливо в світі живої природи, можна оцінювати з позицій, корисних тільки для себе — людини. Це дуже ризикований шлях, оскільки таємниці живих істот нам украй маловідомі, і втручаючись у їх життя, ми можемо зашкодити всьому природному довкіллю й зрештою собі. Щоб цього не сталося, варто йти шляхом пізнання.