У середовищі міст і сіл оселяється велика кількість видів птахів. Вони різні як за зовнішнім виглядом, так і за поведінкою, зокрема за характером розміщення гнізд. Серед них окрему групу складають птахи, які в природних умовах гніздяться в дуплах дерев, щілинах, нішах скель. У містах вони залюбки оселяються на всіляких спорудах, влаштовуючи гнізда або на зовнішніх конструкціях, або нерідко всередині приміщень з відкритим доступом, – це ластівки міська і сільська, горихвістка чорна, плиска біла, одуд, мухоловка сіра, серпокрилець чорний....

Але нам з цієї групи чи не найбільше знайомі горобець хатній і голуб сизий. Вони, а також синиця велика без особливого остраху залітають і в закриті приміщення, потрапляючи туди крізь відчинені двері, вікна, кватирки, розбиті шибки. Мабуть, багатьом доводилось бачити чи горобця, чи голуба, які, проворно ухиляючись від ніг перехожих, підбирали крихти хліба або ще якість їстівні рештки на підлозі вокзалів, кафе, магазинів. На думку багатьох, ці птахи потрапляють у пастку. Певною мірою це так: опинившись у приміщенні, вони можуть впродовж кількох днів залишатися в закритому просторі. Причому почуваються здебільшого непогано, маючи чим прогодуватися.



Таких птахів можна звільнити, просто відкривши вікна або двері. Вони найчастіше відразу знаходять вихід. Зумисне їх виганяти не варто, бо в наляканому стані птахи дезорієнтуються, і можна витратити багато часу і зусиль, перш ніж у галасі переслідування птах таки вилетить з приміщення. Втім, якщо у віконних рамах, шибках є якась шпаринка, птахи-нахлібники, особливо горобці, можуть знову повернутися у приміщення до “кормного столу”, хоча найчастіше ним буде засмічена підлога. Вони так і будуть екскурсувати то до приміщення, то на вулицю. А згодом у затишній їдальні чи крамниці можуть влаштувати і гніздо десь у плафоні або в порожнині стіни. Тож перефразувавши одне з висловлювань, яке іноді лунає в Київському метрополітені, можна сказати, що горобців і голубів немає не в тих приміщеннях, де їх ганяють, а в тих, де не смітять для них чимось їстівним.

Та невтомні горобці, а інколи і голуби, з хаосом руху міського люду потрапляють і в значно фатальніші обставини, наприклад у підземні вестибюлі станцій метрополітену. Якось такого горобця-відчайдуха спостерігали на одній із центральних станцій метро в Києві – “Майдан Незалежності”. Чи може птах самотужки вибратися з такого становища? Теоретично така можливість у нього є. Для птахів, як і для більшості живих організмів, властивий позитивний фототаксис, тобто рефлекторне пересування до джерела світла. Якщо в нижньому вестибюлі станції світло вимкнути, а у верхньому воно горітиме, то є ймовірність, що птах полетить по шахті екскалатора вгору. Але світло не повинно бути сліпучим. Такий варіант визволення горобця з печерної пастки в згаданому випадку все-таки малоздійсненний, позаяк нижня екскалаторна шахта на станції “Майдан Незалежності” дуже довга. Лякати бранця, щоб він прямував до світла, не доцільно. Це може викликати протилежну реакцію – горобець просто заб’ється в глухий темний куток.



Щоб врятувати птаха з підземної клітки, можна використати деякі способи відлову. Втім жоден з них не гарантує, що вам таки вдасться його спіймати.

Відлов базуватиметься, напевно, на тому, що птах голодний. Мабуть, всі, хто хоча б раз побував у Київському метрополітені, погодяться, що у всіх вестибюлях і на платформах станцій підземної залізниці майже бездоганно чисто. Незважаючи на постійну юрбу людей, там часто проводять вологе прибирання. Тому горобець у підземеллі просто не може знайти собі достатньо корму. Його тут з підлоги ще й проганяють незліченні поквапливі ноги людей, які зі сходу сонця нагорі і до півночі топчуться по вестибюлю.

Горобця-зальоту можна спробувати відловити за допомогою зовсім простого пристрою, яким є клітка-западок. Ця клітка розміром 20х15х10 сантиметрів буде дуже привабливою для горобця, якщо в ній лежатиме шматочок хліба, а навколо буде безлюдно, хіба що з-за колони визиратиме доброзичливий ловець. Проте горобці стають дуже сторожкими, обережними біля клітки, тож спроба відлову може не вдатися.

Інший, можливо найнадійніший, спосіб – використання павутинних сіток на порожній станції. З трьох таких сіток можна влаштувати щось на зразок коридору з дахом, прив’язавши кінці “каркасних” ниток до стовпів-колон в підземному вестибюлі станції. або більшу кількість сіток розгорнути між кожною парою колон впоперек вестибюля. Їжа, поставлена на підлогу біля павутинних сіток, привабить птаха, і дуже ймовірно, шо він при злітанні до них потрапить.



Хоча застосування сіток теж не гарантує стовідсотково, що птаха буде відловлено, але найкращий спосіб навряд чи існує. Можна було б використати корм, оброблений снодійними засобами. Здавалося б так просто – посипав їжу білим порошком, горобець її ковтнув і спокійненько заснув, винось його до сонця. Але ж можна передозувати снодійне, що, найвірогідніше, й трапиться, бо зголоднілий птах хапатиме їжі якомога більше – і ця трапеза стане для нього останньою.

Застосування ”пташиного” клею, виготовленого на основі каніфолі, радше зашкодити, ніж допоможе. Якщо птаха й відловлять таким способом, то його пір’я може забруднитися в’язким клеєм, а забруднення махових пер знизить політні можливості птаха. Взагалі, клей використовують головним чином тоді, коли птахів відловлюють як дичину, а не для випускання на волю.

Зважте, що усі свої намагання допомогти птахові вам слід узгоджувати з працівниками метрополітену.

Багато хто може сказати: чи варто витрачати зусилля на порятунок дрібної пташки, їх он скільки по світу? А залетіла непрохано хтозна куди – нехай сама й викручується. Та хіба допомагаючи пташині, що опинилася в скруті, ми не вчимося самі і не навчаємо інших бути гуманними до слабших? Гуманними не на словах, а на ділі.