На межі літа й осені дозрівають волоські або як їх ще називають — грецькі горіхи. Цими плодами полюбляють ласувати різні птахи — горобці, синиці, голуби, воронові..! Та мабуть із усіх пернатих найбільша «любов» до горіхів — у граків. Із кінця серпня - початку вересня, коли дозрівають ці плоди, граки буквально окуповують родючі дерева. І починається! Погоні граків із горіхами в дзьобах один за одним, намагання перехопити чийсь утрачений горіх, перегони «хто перший долетить до поки нічийного плоду», намагання зробити якомога більше горіхових запасів на зиму, при чому так щоб ніхто інший не знайшов сховок. ... і так триватиме до самої весни.

Поживними для птахів є ядра горіхів, що сховані під твердою шкарлупою. Аби и розколоти потрібен міцний дзьоб. Тож для дрібних горобиних, голубів та багатьох інших птахів ці горіхи не «по зубам». Але не все втрачено! Нерідко птахи знаходять уже накриті столи: з дерев, що ростуть над дорогами, горіхи падають прямо під колеса автомобілів і їм залишається просто видзьобати ласощі. Деякі птахи навіть чекають цього моменту й перебувають у таких багатих на поживу місцях увесь день. За цими «готовими столами» можна бачити сойок, сорок, сизих голубів, горлиць садових, горобців, синиць та інших пернатих. Ще один варіант поласувати горіхом — вистежити грака, який розкльовує твердий плід І вчасно відібрати в нього одну з половинок. До такого прийому вдаються й самі граки, й інші воронові.



Раніше в місті часто помічав як граки, що вовтузяться з горіхами на якихось! при садах, гублять їх. Спочатку чути стукіт дзьоба по шкарлупі, а потім — звук удару горіха об асфальт. Я на це мало звертав увагу стукає грак по горіхові — хай собі стукає, впав горіх — хай падає поки на власні очі не побачив цікаву картину. Якось грак, пролітаючи з горіхом у дзьобі над асфальтованим майданчиком раптом випустив його. Коли горіх стукнувся об асфальт, він одразу його підібрав. Після цього сів на верхівку стовпа і став довбати плід. Але марно - горіх від падіння не розколовся.. Годі грак продовжив трюки з кидання горіха. Він злітав із присад або з землі й зависаючи на висоті кидав його на асфальт, після чого підбирав і знову й знову намагався розклювати. Горіх був малим і легким, тож після падіння його шкарлупа не хотіла розколюватися. За цим птахом спостерігали інші його родичі — граки та галки, намагаючись підстерегти й відібрати горіха. Але він був пильним. Одного разу помітивши близькість недоброзичливців грак кинув горіха з висоти всього півтора метра, щоб устигнути швидко підібрати. Від такого падіння горіх, звісно, теж не розбився. Згодом птах перелетів на дерево, певно, відчуваючи, що шкарлупа горіха вже стала піддатливою для його дзьоба. Хоча про таку винахідливість воронових я чув уже не раз, та бачити розумну поведінку птаха на власні очі було дуже цікаво.



За кілька днів по тому на цьому ж майданчику знову спостерігав подібну картину. Тоді грак летів із двома зрощеними горіхами, які ще були в зеленій потрісканій оболонці. Видно він тільки-но зірвав ці плоди з дерева. Коли пролітав над майданчиком випустив їх із дзьоба. Один горіх покотився на кілька метрів й опинився під ногами перехожої жінки. Та як ні в чому не бувало підібрала горіха, навіть не подякувавши птаху за «манну небесну». Грака це не засмутило — він ухопив другого горіха й почав такі ж маніпуляції із кидання об асфальт Осінню буденність ситі граки проводять у постійних клопотах із заготівлі горіхів на зиму. Перш ніж заховати горіха птах довго ходить, придивляється, чи бува ніхто не підглядає, та лише потім запихає його глибоко під листя або в землю, часто пристукуючи зверху дзьобом. Якось узимку спостерігав, як грак подібним чином намагався заховати горіха в сніг. Снігова поверхня виявилася твердою, тож коли птаху це не вдалося, він став забивати горіха дзьобом, немов молотком. Незважаючи на пильність птахів під час ховання горіхів, часто за ними стежать інші особини зі зграї. Часом буває, що не встигне грак відійти від свого сховку, як горіх опиняється в дзьобі іншого птаха й так може тривати з одним і тим самим «скарбом» кілька разів поспіль. Але зазвичай цих плодів достатньо, щоб наробити багато запасів. Тож у важкі зимові дні птахи знаходять сховки, хто свої, а хто — чужі, хто по пам'яті, а хто — навмання. Розритий сніг, розкидане по ньому врізнобіч листя — звичне явище для міських садів і парків. І це неодмінно робота граків.

За граками, які вовтузяться з волоськими горіхами, можна спостерегти чимало цікавого: як вони зривають плоди з дерев, як спритно розлущують від зеленої шкарлупи, як ховають їх, а потім шукають узимку. Ситий птах може просто тримати горіха в дзьобі, довго ходити з ним, перелітати з місця на місце, нізащо не розлучаючись зі своєю здобиччю. Навіть у багато-тисячній зграї граків та галок, що летить у сутінках згуртованою колоною на ночівлю, також можна бачити граків із горіхами в дзьобах. Горіхи перестануть цікавити цих птахів лише з настанням гніздового періоду. А поки вони будуть вигодовувати пташенят, на деревах «спокійно» дозріватимуть нові плоди.