До ночі в зимовий міський парк злітаються тисячі й тисячі ворон, галок, граків. Усю довгу п'ятнадцятигодинну ніч (якою б вона не була — морозною чи теплою, заметільною чи зоряною) не ворушачись, просидять на голих гілках чорні птахи. і майже щоночі - від старих ран, від пташиних хвороб обривається чиєсь життя, і падає мертвий птах на сніг, навіть не встигнувши розкрити крила. На світанку, коли вороння, ніби в панічній втечі, залишає місце ночівлі, серед спустілих крон сірою тінню проноситься яструб великий. Чорна пляма на білому снігу — це його здобич. Обскубавши на місці ще не застиглого грака чи галку і залишивши там тільки розсипане темне пір'я, відлітає яструб із тушкою в дальній закуток парку. І перш ніж полинуть на алеях голоси лижників, ситий хижак влаштується на зручній гілці й напівдрімаючи, коротатиме недовгий лютневий день. Ось так, не проливаючи жодної краплі чужої крові, найбільший птахолов із птахоловів може прожити всю зиму, збираючи птахів, що загинули зовсім не з його вини.



Але в найближчому мисливському господарстві такий же яструб за зиму може буквально спустошити угіддя, переловивши на узліссях усіх куріпок, а в лісі — необережних сойок. Від його кігтів немає спасу білкам, і навіть не в кожного зайця є шанс лишитися живим після зустрічі з сильним хижаком. Такий відірве голову й сові, видивившись її на гілках дуба, що не скинув на зиму листя; буде підкараулювати на перельотах голубів і ворон, що летять до місць годівлі й назад; не пропустить випадку схопити зайнятого роботою дятла або такого дрібного хижака, як біла ласка, що вискочила вдень на сніг.

Влітку ж яструби великі всі як один ловлять тільки птахів зростом із горобця до качки чи курки. Навіть у голодні дні жоден яструб не дозволить собі опуститися до ловлі бабок і коників-стрибунців, як хижі птахи - підсоколик великий і канюк. Яструби великі з дитинства привчені тільки до пташиного м'яса. Манера нападати на жертву з засідки, а не у відкритій погоні, надання переваги птахам над іншою здобиччю, суворий вигляд пернатого хижака і його скритність не можуть викликати до нього симпатії в тих, хто бачив чи хоча би з чуток знає про його «злодіяння й розбій, підступність і кровожерливість». Але, як виявилося, яструб великий не більше кровожерний, ніж благородні соколи, і ніколи не вб'є, щоб зробити про запас. Це мисливець-птахолов, якому, якщо він неголодний, навіть дивитися не хочеться на найлегшу й найсмачнішу здобич.



Протягом п'яти років учені-орнітологи вели спостереження за пташиним оточенням однієї й тієї ж пари яструбів великих, яка гніздилася всі п'ять сезонів у одному й тому ж урочищі. Самка починала насиджувати яйця, коли весна тільки-но пробиралася широкими просіками в глиб лісу, коли не зазирали ще туди її найперші супутники, вівсянки й зяблики. В розвилці високої прямостовбурової берези яструбине гніздо (помост метрової ширини) було видно всім у невбраному лісі за добру сотню кроків. Усі бачили і жовтооку самку й яструба-батька, який приносив їй корм. І вони теж бачили всіх.

Але, не зважаючи на таке грізне сусідство, з кожним днем квітня в Урочище прилітало все більше й більше птахів: від зорі до зорі звучали пісні вільшанок, довбали дупла дятли, тягли в сутінках слукви. А напередодні першотравня заспівував і соловей. Це кипіння пташиного життя попервах створювало уявлення, яструби не чіпають своїх пернатих сусідів, що що в хижаків якесь особливе ставлення до тих, хто сміливо оселяється поряд. А часом самки дроздів, зябликів, мухоловок будували гнізда на сусідніх із яструбиним гніздом деревах; відкладали яйця й починали їх насиджувати. Але невдовзі спокійне пташине життя завершувалося. Самки були схоплені яструбом у власних гніздах, обскубані й віддані на поїдання його підростаючим пташенятам. Пернаті співаки навіть не відали, що трапилося з їхніми сім'ями. Не бачачи своїх самок, вони поступово полишали урочище, але наступної весни воно знову дзвеніло від їхніх же пісень. Вивести пташенят вдавалося лише тим дрібним птахам, які гніздилися в дуплах.



Своє гніздо яструби великі починають будувати наприкінці зими, ламаючи тонкі гілочки й укладаючи їх у розвилку грубих гілок. Через рік-два без усілякої видимої причини вони можуть у кількох метрах від першого збудувати друге гніздо і вивести в ньому пташенят, потім знову повертаються в старе гніздо і, підправивши його свіжим матеріалом, виховують у ньому нове покоління. Коли з'являються пташенята, на гніздо щоранку викладаються зелені гілки. Поступово поміст стає ширшим і просторішим. Це батьки роблять для того, щоб підростаючі пташенята не випали з гнізда.

Як показали спостереження, вільне (друге) гніздо порожнє не завжди. За ті ж п'ять років його двічі займала сім'я канюків, що мирно вживалася зі своїми далекими родичами — яструбами. Яструб-матір, напевно, найперша з місцевих птахів, уже в квітні починає змінювати старе, поношене оперення на нове. Лежачи на гнізді, вона вискубує дрібні пушинки й пускає їх, ніби розважаючись, за вітром. Кілька пушинок обов'язково зачепляться за прутики будови. Саме за цими пушинками можна безпомилково вгадати, що в гнізді птах насиджує, — полохати її неможна. Пір'я більшого розміру, й найбільше - польотне, рідко падає під гніздо, до підніжжя дерева. Самка висмикує його, відлітаючи в бік. Яструб-батько починає линяти трохи пізніше й губить своє пір'я абиде.



Самка — хоронителька й захисниця гнізда. Це рослі птах. (Коли пара разом, то ястру зряд і нею здається птахом-підлітком.) Самка невідлучно живе з пташенятами. Годує вона їх тим, що приносить із полювання самець. Шматочки м'яса матір укладає в рот кожному, а шматки з кісточками проковтує сама. Коли пташенята починають обростати пером, вона весь день сидить збоку, приглядаючи за ними, але в справи їхні не втручається. Якщо поблизу ворони сірі виявляють гніздо яструбів, то матір рішуче відволікає їх увагу від своїх дітей. Для цього вона злітає на верхівку берези, щоб бути виднішою, і вся лють ворон, побачивши найзаклятішого ворога свого роду, обрушується на неї. Як не намагаються ворони нанести їй удар, вона, сидячи на місці, так само легко викручується від них, як і в польоті. В такі хвилини не можна не захоплюватися її відвагою й материнською самопожертвою перед двома-трьома десятками ворон, що біснуються.

Яструби великі — мовчуни навіть серед хижаків. Самець, принісши здобич, неголосно підзиває самку, щоб вона взяла її. Якщо мешканці гнізда в небезпеці — теж чути за деревами його гикання. Але ось коли молодняк покидає гніздо, всі інші пташині голоси заглушаються криками яструбиної сім'ї. Злітків потрібно годувати, і охороняти, і попереджати, і вчити полювати. Тому й так рано гніздяться яструби великі, щоб устигнути навчити молодих яструбів родовим прийомам полювання на недосвідчений і необачний молодняк інших птахів. А ними наприкінці червня - на початку липня буквально кишить будь-який лісок, будь-який гайок.