75–80% хижих птахів занесені до Червоної книги України

Весна – пора повернення пернатих на батьківщину. Вже понад століття уся світова спільнота 1 квітня відзначає Міжнародний день птахів, котрий запровадили ще у 1906 році, підписавши Міжнародну конвенцію про охорону птахів. Одначе і нині ставлення людини до пернатих неоднозначне: хтось насолоджується пташиним співом, а хтось називає декотрих птахів помилкою природи. Насправді ж, як вважає заступник директора з науково-дослідної роботи Національного природного парку «Прип’ять–Стохід», член президії Українського товариства охорони природи, голова волинського відділення Українського товариства охорони птахів та член Західноукраїнського орнітологічного товариства Михайло Химин, немає нічого випадкового із того, що було створено протягом багатомільйонної природотворчої епопеї.

Михайло Васильович почав серйозно вивчати світ пернатих із 1976 року. Відтоді, де б він не був, завжди носить із собою бінокль, камеру чи фотоапарат. Саме величезний досвід і знання дають цьому чоловікові право стверджувати, що у природі ніщо не можна розділяти на добре і погане, адже все, що нею створено, потрібне і приносить користь.

– Звичайно, мені також доводилося спостерігати окремі випадки, коли певні види птахів робили якусь шкоду, – розповідає Михайло Химин. – Так, приміром, можна зафіксувати деякі елементи хижацтва у сойки, сороки чи сірої ворони. На окремих ділянках ці птахи можуть знищувати гнізда і пташенят, однак для кожної пташки це індивідуально, а тому про масову шкоду говорити не можна. Крім цього, протягом довгого часу шкідниками вважали деякі види хижих птахів. Нині я переглядаю спеціальну польську літературу кінця ХІХ – початку ХХ століття, де натрапив на звіти про кількість відстріляних пернатих шкідників. Виявляється, за рік тільки в одному лісництві було відстріляно приблизно 1200 хижих птахів, 280 з яких – сови. А це ж фактично наші друзі, які годуються переважно на полях, з’їдаючи величезну кількість гризунів. Є серед них і такі птахи, які харчуються тільки комахами. За словами Михайла Васильовича, таке винищення тривало аж до 1969 року, і лише тоді було заборонено відстріл хижих птахів. Однак на території України і сьогодні картина залишається невтішною. Як запевняє волинський орнітолог, якщо у Німеччині біля кожного гнізда таких птахів встановлено охоронну зону і там не проводяться жодні роботи, то у нас ще є випадки, коли хижих птахів просто відстрілюють. Саме тому, вважає Михайло Химин, 75–80 % хижих пернатих в Україні занесені до Червоної книги.

Загалом же Михайло Васильович наголошує на тому, що птахи приносять неоціненну користь навколишньому середовищу.

– Якщо дослідити харчування кожного птаха, то пернатих можна поділити на зерноїдних, комахоїдних, хижих (м’ясоїдних) та птахів зі змішаним харчуванням, – каже Михайло Химин. – Наприклад, лиска до і після періоду розмноження харчується виключно рослинністю, а в період вигодовування пташенят – дрібними безхребетними тваринами. Причому ними також харчуються і самі пташенята до певного періоду підростання. Чимало користі приносять птахи у боротьбі зі шкідниками. Окремі види поїдають від 30 до 90% шкідників. Вважається, що шкоду приносять зерноїдні птахи, але і це відносно. У природі все згармонізовано, і ці птахи існували ще до того, як з’явилося сільське господарство, а отже, харчові ланцюги змінювалися залежно від історичного розвитку суспільства. Зараз з’явилося чимало птахів-урбанізаторів, адже, як засвідчують численні спостереження, концентрація птахів часто буває більшою саме ближче до населених пунктів. І хоча вважається, що людина нібито відлякує птахів, однак поблизу неї є хороша кормова база.

Крім цього, як запевняє Михайло Химин, птахи займають важливе місце в колообігу живої та неживої природи. Завдяки своїй динамічності вони стають носіями окремих видів живих істот, у тому числі – паразитів і вірусів. Так, приміром, качки переносять ікру із водойми на водойму. Також, як нагадує орнітолог, птахи є своєрідною оцінкою стану екосистеми та невід’ємним елементом естетики, бо ще залишилися люди, котрі ходять до лісу не на пікнік, а послухати жайворонка чи соловейка.

На жаль, про користь кожного виду пернатих люди дізнаються лише завдяки гіркому досвіду. Розповідаючи про відомого кожному з нас горобця, Михайло Химин наводить приклад жорстокого моменту в історії Китаю у 60-х роках ХХ століття, коли, підрахувавши збитки, яких завдають горобці рисовим та пшеничним полям, китайці провели війну з цими пташками. Все населення, за словами волинянина, вийшло на вулиці із дзвониками, калаталками та каструлями і створило неймовірний шум. Серця горобців не витримували такого переляку, і вони падали на землю мертвими. Тоді китайці винищили цілі вантажівки цих дрібних пташок, однак урожаю не врятували – напала саранча. Аби хоч якось зарадити біді, довелося за валюту купувати горобців аж у Франції.

Попри те, що 2010-ий був роком польового горобця, нині ситуація із чисельністю цього птаха, як запевняє Михайло Химин, стабільна, однак точну кількість цього виду, яка мешкає на території нашої області, назвати важко, оскільки пташине населення динамічне, тому ситуація щороку змінюється.

Біла ворона – не вигадка

Загалом світ птахів складний і цікавий, у ньому чимало таємничого та несподіваного. Так, наприклад, минулого року в Луцьку спостережливі мешканці випадково знайшли білу ворону. Наразі Михайло Химин називає цей випадок унікальним явищем, коли внаслідок змін на генетичному рівні приблизно один птах із 10 чи 100 тисяч, а то й із мільйона може народитися альбіносом. Дослідник також доповнює, що у пташиному світі трапляються випадки флавістів (птахів із жовтуватим забарвленням) і меланістів (із чорним забарвленням), одначе альбіноси фіксуються найчастіше.

Також Михайло Васильович спростовує чутки про те, що ворона може жити від 100 до 150 років.

– Птахи загалом довго не живуть, – стверджує науковець. – В середньому тривалість життя птахів становить 1,5 – 2 роки з моменту вилуплення і підняття на крило. Однак кільцювання птахів показує, що в окремих випадках тривалість життя може значно перевищувати цей термін. Так, мені доводилося ловити синицю, закільцьовану мною три роки тому, а на території Волинської області якось відстріляли качку, після кільцювання якої пройшло 16 років. Звісно, є птахи, котрі живуть порівняно довго, якраз ворона може жити 35–50 років, приблизно 70 років – тривалість життя крука та орла, але все ж слід пам’ятати, що термін життя будь-якого птаха дуже індивідуальний.

Розповідає Михайло Химин і про ті види птахів, котрі на території нашої області вважаються такими, що зникають. Так, за його словами, до зникаючих належить передусім беркут.

– Єдина достовірна знахідка гнізда беркута була зафіксована в 1986 році у Ківерцівському районі, однак пара, котру бачили у гнізді, хоч і відклала кладку, однак пташенят не висиділа, – інформує орнітолог. – Нині також невідомо, чи гніздяться у нас орлани-білохвости. У літній період їх часом можна зафіксувати, але гнізд поки що достовірно не встановлено. В останні роки на території Волині гніздиться скопа. Це також дуже рідкісний вид, котрий, окрім нашої області, більше ніде в Україні не зафіксований. Була лише одна знахідка гнізда у Рівненській області на початку 90-х років.

Також Михайло Васильович повідомив і радісну звістку про те, що нібито збільшилася чисельність чорного лелеки. Якщо раніше науковці фіксували 35–50 пар цих птахів на території Волині, то нині їхня чисельність досягла 75 пар.

Підгодівля птахів може серйозно їм зашкодити

У моменти, коли ми спостерігаємо весняне повернення пернатих додому, у багатьох із нас виникає логічне запитання, як птахи орієнтуються у просторі, хто показує їм дорогу у теплі краї, а потім – назад на батьківщину. Виявляється, усе це закодовано у їхньому мозку від появи на світ.

– Дуже часто можна спостерігати, як дорослі і молоді птахи окремо мігрують у теплі краї та повертаються із них, хоча, здавалося б, вони повинні робити це разом, щоб вивчити маршрут, – розповідає Михайло Химин. – Але нічого вчитися їм не потрібно, бо дані про напрямки польотів закладені у них природою. Крім того, спеціальні дослідження показують, що птахи володіють мистецтвом орієнтації та певною фотопам’яттю, адже є серед них навіть такі, що перелітають на 26 тисяч кілометрів. Декотрі маленькі пташки, набравши висоту до 5 кілометрів, летять через Атлантику, орієнтуючись по зорях і сонцю.

Але іноді птахи можуть трохи збиватися зі свого курсу, тоді можна спостерігати явища залітних пернатих, нетипових для певної території. Так, на Волинь часом залітають навіть арктичні види. Серед них – полярна гагара або ж біла гуска, яка гніздиться в основному на півночі американського континенту. Вражає також витривалість деяких видів птахів. Як запевняє Михайло Химин, достовірно встановлений найдовший безпосадочний переліт у 6 900 кілометрівздійснює крижень, інші ж птахи в середньому можуть пролітати за день 100–150 кілометрів.

Варто зазначити, що птахи почали прилітати на Волинь, уже починаючи з кінця лютого, а загалом процес повернення пернатих додому розтягнеться аж до початку травня. Серед перших мігрантів волинський орнітолог називає сіру гуску, польового жайворонка, чайку, білу плиску, шпака, натомість не поспішають на Волинь бджолоїдки та серпокрильці. Вони зазвичай повертаються до нас у період із 1 по 11 травня. Михайло Химин також інформує про те, що масові міграції проходять саме вздовж Полісся, через так званий трансполіський коридор. За словами орнітолога, цим коридором тільки гусей пролітає приблизно від 30 до 50 тисяч.

Не менш захоплюючим і вартим уваги у пташиному світі є інстинкт відповідальності за власне потомство. Серед пернатих орнітологи виділяють такі види, у котрих інстинкт вигодовування пташенят сильніший за інстинкт небезпеки, саме тому чимало птахів не покидають власних гнізд навіть тоді, коли знають, що загинуть.

– Є частина птахів, яких можна погладити на гнізді під час вигодовування потомства, – стверджує Михайло Химин. – Це, наприклад, чорний дрізд. Також у цей період мені вдавалося підходити на близьку відстань до гнізда сойки та крижня. Часто за таких обставин птахи можуть проявляти агресію. Приміром, сойка починає літати над самою головою і зсипати на ворога кору, дрозди та чикотні люблять «стріляти» екскрементами, а сірі, довгохвості та бородаті сови можуть навіть напасти. Відомі випадки, коли ці хижі птахи навіть видряпували людям очі.

А от у сірої та білолобої гуски можна повчитися вірності та міцних подружніх зв’язків. Як запевняє Михайло Васильович, ці гуси паруються раз на все життя, і якщо один із подружжя помирає, то з утворенням нової пари все дуже складно, натомість у лебедів, чию вірність прийнято оспівувати навіть у піснях, все значно простіше. Щодо інших птахів, то є серед них як полігами, так і моногами. За словами орнітолога, якось йому довелося зафіксувати невеличкий гарем бугая, де на одного самця припадало кілька самок.

Часто з уст великих любителів природи можна почути заклики допомагати птахам, однак Михайло Химин ставиться до цього неоднозначно, стверджуючи, що найкраще людині просто не втручатися у їхнє життя, адже часом навіть наші добрі наміри можуть завдати шкоди пернатим.

– Ось, наприклад, підгодівля лебедів не є необхідністю, бо якщо птах відчуватиме нестачу кормів, він відлетить туди, де цей корм є, – вважає орнітолог. – Крім того, потрібно знати, чим підгодовувати того чи іншого птаха, щоб він не загинув. Приміром, для дрібних птахів некорисним вважається білий хліб, бо від нього може статися заворот кишок. Тому таким птахам найкраще давати зерно. А от хижому птаху такий раціон не до смаку, бо він віддав би перевагу мишці. Тому я б радив годувати птахів тільки тоді, коли вони самі йдуть до людини по допомогу.

А ще Михайло Васильович застерігає волинян від випадків браконьєрства та каже, що проблему охорони птахів буде вирішено лише тоді, коли люди перестануть керуватися виключно інстинктом «вбий і з’їж» та навчаться виховувати у собі елементи поваги до природи і до тих, для кого птахи виконують естетичну функцію.