Катастрофічний стан популяції чайки (Vanellus vanellus) у Харківській області
Чайка (Vanellus vanellus) іще порівняно нещодавно, наприкінці 1980-х і у 1990-ті роки, була найчисельнішим видом куликів у Харківській області. Подекуди щільність гніздування в ті часи сягала 10-14 пар/км2; звичайними були післягніздові скупчення у декілька сотень особин. Гніздилися чайки на пасовищних луках та по краям тих орних земель, що межують із річковими долинами. В заплаві кожної річки можна було побачити по декілька пар цих птахів, що носилися над луками, супроводжуючи жалісливими криками того, хто йшов повз пасовище. Так само зустрічали чайки і будь-якого великого птаха, що пролітав над заплавою, хай то луня, чи крука, чи ворону. У такий спосіб ці кулики завжди намагаються відвести біду від своїх гнізд чи пташенят. І одразу ж стають помітними. Отже, не побачити їх було б важко, особливо орнітологу, який вийшов для обліку на відкриті простори коло води.
Здавалося, ніщо не загрожуватиме виду, проте у 2000-ні роки чайок на Харківщині ставало все менше і менше. Це падіння чисельності не було аж надто швидким, але все ж таки, наприкінці 2000-х років вочевидь вимальовувалась сумна картина. У 2012 році навіть розглядалося питання про необхідність внесення виду до Червоної Книги Харківської області. Проте тоді було вирішено, що бити на сполох передчасно. Але ситуація на краще не мінялася і ми воліли подивитися ще раз на ті дані про зміни чисельності чайок, які були зібрані впродовж багатьох років досліджень. Чи справді падіння чисельності підтверджується за даними довгострокових обліків на окремих ділянках та чи можна зробити припущення про причини цього процесу?
Для того, щоби відповісти на ці запитання ми проаналізували дані щорічних обліків гніздових чайок на двох ділянках площею 3,5 і 5,5 квадратних кілометри, у заплаві маленької лісостепової річки Муром на північ від Харкова і в урочищі Горіла Долина в степовій зоні в центрі області. Для обох ділянок маємо дані приблизно за чверть століття. Додатково розглянули також результати обліків чайок у післягніздових скупченнях у липні – серпні та у міграційних скупченнях в березні – квітні в урочищі Горіла Долина приблизно за той самий період, 25 років, починаючи з ранніх 1990-х. Аналіз тенденцій у змінах гніздової і післягніздової чисельності, а також числа мігруючих чайок був виконаний за допомогою розробленої голландськими статистиками програми TRIM.
Що ж виявилося? Якщо проаналізувати хід змін числа чайок на гніздуванні на обох дослідних ділянках, то виявляється тенденція до стрімкого зниження чисельності, тобто падіння, що значно перевищує 5% на рік. Такий темп означає, що чисельність за 15 років скорочується, щонайменше, наполовину. Отож, недивно, що на межі 2010-х років спостерігали припинення гніздування чайки – у 2009 році на ділянці в заплаві річки Муром та у 2010 році в урочищі Горіла Долина. І хоча потім гніздування в окремі роки відновлювалося, можна вважати, що чайка, фактично, зникла як гніздовий птах на обох ділянках. Таку саму тенденцію до стрімкого падіння чисельності спостерігали і за даними обліків чайок у післігніздових скупченнях, в яких на початку 1990-х років нараховували по 300, а то й по 700 птахів. Чисельність чайки під час міграції також достовірно скорочувалась, проте не настільки швидко. В урочищі Горіла Долина, що відіграє надважливу роль як місце зупинки чайок під час перельоту, птахів бачили в усі весняні сезоні з 1992 до 2016 року. Але тисячних зграй цих куликів, що їх спостерігали на межі століть та до середини 2000-х років, тепер годі й побачити – тепер навесні можна спостерігати хіба що кілька сотень і то не кожен рік. Темпи падіння чисельності мігруючих чайок характеризуються як помірні.
Додаткові свідчення про несприятливий чи то навіть катастрофічний стан популяції чайки харківські орнітологи отримали в ході обстеження водно-болотних угідь в долині р. Орелі в Харківській і Дніпровській областях у 2012-16 рр., а також під час виконання робіт з підготовки Європейського атласу гніздових птахів у минулому році. В долині р. Орелі, де колись гніздилося дуже багато чайок, наразі чисельність виду критично скоротилася. Станом на середину 2010-х рр. на ділянці долини довжиною близько 50 км від с. Чернетчина на заході до с. Керносівка на сході ймовірно гніздиться не більше 50 пар чайки, хоча на початку 1990-х років майже стільки ж чайок можна було нарахувати в 1-2 великих урочищах, як-от у заказнику Руський Орчик на межі Полтавської, Харківської і Дніпровської областей.
Обстеження значних територій на півночі, в центрі і на сході Харківської області за програмою Європейського атласу гніздових птахів у 2016 році також засвідчило поступове зникнення чайки. Вид був виявлений лише на одному з 21 квадратів 10 x 10 км, в яких проводилися стандартні двогодинні обліки гніздових птахів, хоча переважна більшість облікових маршрутів почасти пролягала у заплавних і сільськогосподарських угіддях.
В чому ж причини скорочення чисельності чайки? Тут ми можемо хіба що робити припущення, проте вони здаються ґрунтовними. По-перше, з початку 2000-х років повсюдно у водно-болотних угіддях області спостерігаємо поступове падіння рівня води і пересихання водойм. Ймовірно, такі негативні процеси пов’язані із кліматичними змінами – зростанням середніх температур взимку, влітку і ранньою весною, а також зменшенням кількості опадів, про що маємо надійні дані завдяки метеорологічним спостереженням. Іншим, чи не більш важливим, фактором є зменшення пасовищного навантаження на луках. З початку 1990-х років поголів’я худоби у Харківській області скоротилось майже у 6,5 разів. Відтоді розпочалася деградація пасовищних луків, на яких, власне, і гніздиться переважна кількість чайок. Перетворення пасовищних луків на сінокісні не залишає чайці вибору, оскільки цей кулик гніздиться тільки там, де трав’яний покрив є порівняно невисоким. Додатково до негативних для чайки факторів можна зарахувати припинення роботи цукрових заводів та деяких інших підприємств і, відтоді, деградація технічних водойм, як-от ставів-відстійників, на яких колись гніздилося чимало цих куликів. Не виключено, що шкодить чайці і хижацтво ссавців, про що є неспростовні дані з теренів Західної Європи. Характер змін чисельності дає також свідчення про ймовірний катастрофічний вплив, що його справляють на популяції чайки несприятливі умови під час зимівлі, але це припущення потребує ретельної перевірки.
Завважимо, що процеси скорочення чисельності чайки в Європі тривають вже давно і дуже непокоять орнітологів, особливо у Британії. Найшвидшими темпами падіння чисельності цього виду відбувалося у 1980-ті та на початку 1990-х років, коли у нас все іще було більш-менш нормально. Європейці пов’язують скорочення чисельності чайки із змінами у веденні сільського господарства (перехід від весняної до осінньої сівби, зменшення мозаїчності угідь, осушення земель тощо) і вважають цей вид жертвою інтенсифікації аграрного виробництва. У 2015 році несприятливий стан виду засвідчений змінами його міжнародного охоронного статусу. Зокрема, чайку внесено до Європейського червоного списку птахів з категорією «вразливий», а глобальний статус виду за версією Міжнародного Союзу Охорони Природи змінено з «відносно благополучного» (least concern) на «близький до загрозливого» (near threatened).
В Україні давно б’ють на сполох орнітологи із заходу країни, які помітили несприятливі тенденції у змінах чисельності чайки вже давно. Останні оцінки свідчать про десятикратне скорочення чисельності виду на заході України за два останніх десятиліття. Наші колеги пропонували внести чайку як вразливий вид до останнього видання Червоної Книги у 2009 році, проте цього не сталося. Тепер і ми впевнилися, що чайка потребує внесення до червоного списку тварин Харківської області і чергового, четвертого видання Червоної Книги України. Ймовірно, настав час думати про збереження тих видів, які потерпають від змін у веденні сільського господарства нашої країни та від потепління клімату.
Фото: Євген Скоробогатов
Здавалося, ніщо не загрожуватиме виду, проте у 2000-ні роки чайок на Харківщині ставало все менше і менше. Це падіння чисельності не було аж надто швидким, але все ж таки, наприкінці 2000-х років вочевидь вимальовувалась сумна картина. У 2012 році навіть розглядалося питання про необхідність внесення виду до Червоної Книги Харківської області. Проте тоді було вирішено, що бити на сполох передчасно. Але ситуація на краще не мінялася і ми воліли подивитися ще раз на ті дані про зміни чисельності чайок, які були зібрані впродовж багатьох років досліджень. Чи справді падіння чисельності підтверджується за даними довгострокових обліків на окремих ділянках та чи можна зробити припущення про причини цього процесу?
Для того, щоби відповісти на ці запитання ми проаналізували дані щорічних обліків гніздових чайок на двох ділянках площею 3,5 і 5,5 квадратних кілометри, у заплаві маленької лісостепової річки Муром на північ від Харкова і в урочищі Горіла Долина в степовій зоні в центрі області. Для обох ділянок маємо дані приблизно за чверть століття. Додатково розглянули також результати обліків чайок у післягніздових скупченнях у липні – серпні та у міграційних скупченнях в березні – квітні в урочищі Горіла Долина приблизно за той самий період, 25 років, починаючи з ранніх 1990-х. Аналіз тенденцій у змінах гніздової і післягніздової чисельності, а також числа мігруючих чайок був виконаний за допомогою розробленої голландськими статистиками програми TRIM.
Що ж виявилося? Якщо проаналізувати хід змін числа чайок на гніздуванні на обох дослідних ділянках, то виявляється тенденція до стрімкого зниження чисельності, тобто падіння, що значно перевищує 5% на рік. Такий темп означає, що чисельність за 15 років скорочується, щонайменше, наполовину. Отож, недивно, що на межі 2010-х років спостерігали припинення гніздування чайки – у 2009 році на ділянці в заплаві річки Муром та у 2010 році в урочищі Горіла Долина. І хоча потім гніздування в окремі роки відновлювалося, можна вважати, що чайка, фактично, зникла як гніздовий птах на обох ділянках. Таку саму тенденцію до стрімкого падіння чисельності спостерігали і за даними обліків чайок у післігніздових скупченнях, в яких на початку 1990-х років нараховували по 300, а то й по 700 птахів. Чисельність чайки під час міграції також достовірно скорочувалась, проте не настільки швидко. В урочищі Горіла Долина, що відіграє надважливу роль як місце зупинки чайок під час перельоту, птахів бачили в усі весняні сезоні з 1992 до 2016 року. Але тисячних зграй цих куликів, що їх спостерігали на межі століть та до середини 2000-х років, тепер годі й побачити – тепер навесні можна спостерігати хіба що кілька сотень і то не кожен рік. Темпи падіння чисельності мігруючих чайок характеризуються як помірні.
Додаткові свідчення про несприятливий чи то навіть катастрофічний стан популяції чайки харківські орнітологи отримали в ході обстеження водно-болотних угідь в долині р. Орелі в Харківській і Дніпровській областях у 2012-16 рр., а також під час виконання робіт з підготовки Європейського атласу гніздових птахів у минулому році. В долині р. Орелі, де колись гніздилося дуже багато чайок, наразі чисельність виду критично скоротилася. Станом на середину 2010-х рр. на ділянці долини довжиною близько 50 км від с. Чернетчина на заході до с. Керносівка на сході ймовірно гніздиться не більше 50 пар чайки, хоча на початку 1990-х років майже стільки ж чайок можна було нарахувати в 1-2 великих урочищах, як-от у заказнику Руський Орчик на межі Полтавської, Харківської і Дніпровської областей.
Обстеження значних територій на півночі, в центрі і на сході Харківської області за програмою Європейського атласу гніздових птахів у 2016 році також засвідчило поступове зникнення чайки. Вид був виявлений лише на одному з 21 квадратів 10 x 10 км, в яких проводилися стандартні двогодинні обліки гніздових птахів, хоча переважна більшість облікових маршрутів почасти пролягала у заплавних і сільськогосподарських угіддях.
В чому ж причини скорочення чисельності чайки? Тут ми можемо хіба що робити припущення, проте вони здаються ґрунтовними. По-перше, з початку 2000-х років повсюдно у водно-болотних угіддях області спостерігаємо поступове падіння рівня води і пересихання водойм. Ймовірно, такі негативні процеси пов’язані із кліматичними змінами – зростанням середніх температур взимку, влітку і ранньою весною, а також зменшенням кількості опадів, про що маємо надійні дані завдяки метеорологічним спостереженням. Іншим, чи не більш важливим, фактором є зменшення пасовищного навантаження на луках. З початку 1990-х років поголів’я худоби у Харківській області скоротилось майже у 6,5 разів. Відтоді розпочалася деградація пасовищних луків, на яких, власне, і гніздиться переважна кількість чайок. Перетворення пасовищних луків на сінокісні не залишає чайці вибору, оскільки цей кулик гніздиться тільки там, де трав’яний покрив є порівняно невисоким. Додатково до негативних для чайки факторів можна зарахувати припинення роботи цукрових заводів та деяких інших підприємств і, відтоді, деградація технічних водойм, як-от ставів-відстійників, на яких колись гніздилося чимало цих куликів. Не виключено, що шкодить чайці і хижацтво ссавців, про що є неспростовні дані з теренів Західної Європи. Характер змін чисельності дає також свідчення про ймовірний катастрофічний вплив, що його справляють на популяції чайки несприятливі умови під час зимівлі, але це припущення потребує ретельної перевірки.
Завважимо, що процеси скорочення чисельності чайки в Європі тривають вже давно і дуже непокоять орнітологів, особливо у Британії. Найшвидшими темпами падіння чисельності цього виду відбувалося у 1980-ті та на початку 1990-х років, коли у нас все іще було більш-менш нормально. Європейці пов’язують скорочення чисельності чайки із змінами у веденні сільського господарства (перехід від весняної до осінньої сівби, зменшення мозаїчності угідь, осушення земель тощо) і вважають цей вид жертвою інтенсифікації аграрного виробництва. У 2015 році несприятливий стан виду засвідчений змінами його міжнародного охоронного статусу. Зокрема, чайку внесено до Європейського червоного списку птахів з категорією «вразливий», а глобальний статус виду за версією Міжнародного Союзу Охорони Природи змінено з «відносно благополучного» (least concern) на «близький до загрозливого» (near threatened).
В Україні давно б’ють на сполох орнітологи із заходу країни, які помітили несприятливі тенденції у змінах чисельності чайки вже давно. Останні оцінки свідчать про десятикратне скорочення чисельності виду на заході України за два останніх десятиліття. Наші колеги пропонували внести чайку як вразливий вид до останнього видання Червоної Книги у 2009 році, проте цього не сталося. Тепер і ми впевнилися, що чайка потребує внесення до червоного списку тварин Харківської області і чергового, четвертого видання Червоної Книги України. Ймовірно, настав час думати про збереження тих видів, які потерпають від змін у веденні сільського господарства нашої країни та від потепління клімату.
Фото: Євген Скоробогатов