Характерною особливістю всіх кульонів є довгий, загнутий донизу дзьоб. Аналіз харчування та кормової поведінки кульонів показав, що така форма дзьоба є найбільш зручною для збирання комах серед густої, невисокої трави. На підставі цього науковці припустили, що в ході еволюції кульони сформувалися як група на відкритих трав'янистих ландшафтах, подібних на сучасні степи. Пізніше деякі види заселили луки, болота та тундри.  

Довгий загнутий дзьоб кульонів також добре пристосований до того, щоб добувати поживу в рідкому мулі, причому на досить значній глибині. Кінчик дзьоба наділений підвищеною чутливістю до дотику здобичі, що дає змогу птаху здобувати їжу на дотик. Іноді вони поїдають ягоди, причому для середніх кульонів, що гніздяться в тундрах, ягоди вороніки (шикші - Empetrum nigrum L.) є основною поживую перед осіннім відльотом.

Гніздиться великий кульон в лісовій та лісостеповій зоні - від Ірландії та Норвегії на схід до Забайкалля. На півночі він поширений до Архангельська і Салехарда, на схід - тільки до Байкалу. Південна межа поширення йде вздовж Чорного і Аральського морів.

Найбільші гніздові поселення кульона великого в Україні зосереджені на Поліссі (Шацькі озера, Волинська область), подекуди в Рівненській області. У невеликій кількості цей птах гніздиться на узбережжі Чорного та Азовського морів (Керченський півострів, Каркінітська затока, Східний Сиваш). Наприкінці ХІХ ? початку ХХ ст. кульон великий гніздився на території сучасних Хмельницької, Вінницької, Полтавської, Чернігівської, Дніпропетровської областей. Під час міграцій трапляється на всій території України, у зимовий період ? на Азово-Чорноморському узбережжі. Два інші види кулонів – середній і тонкодзьобий – в Україні трапляються виключно під час перельотів вдовж морського побережжя. Тонкодзьобий кульон знаходиться на межі вимирання на всьому просторі свого ареалу.

Забарвлення великого кульона досить скромне, змінюється від бежево-коричневого до сіро-коричневою зі смугами і вкрапленнями. Строкате оперення птаха чудово маскує його на тлі довколишньої рослинності.

Самка відрізняється від самця дещо більшими розмірами, крім того, дзьоб її ще довший і вигнутий. За забарвленням пір’я самці і самки не розрізняються. На відміну від більшості інших куликів, у них немає також і сезонного диморфізму.

Кульон дуже обережний: ледве углядівши людини, він відразу ж злітає, видаючи мелодійне «ку-і-і». Присутність птаха найчастіше видають тільки звуки - характерні трелі, що нагадують музику флейти.

Навесні великі кульони прилітають на територію України в середині березня, а в роки з пізньою весною приліт може затягуватися до першої половини квітня. Практично відразу ж після прильоту птахи займають гніздові ділянки. Цікавим є токування кульонів: самець літає високо в повітрі над місцем, де знаходиться самка, при цьому видаючи мелодійні свисти, потім швидко плавно спускається донизу, повторюючи все той же свист, що переходить в трель.

Гніздо великого кульона - неглибока ямка в землі, в трав'яний купині або горбочку серед негустої рослинності, з дещицею вистилки з сухої трави, стебел пухівки і хвоща, дрібних дерев’яних гілочок та поодиночних пір'їнок. Початок відкладання яєць припадає на кінець квітня-початок травня.

Зазвичай самка відкладає 4 яйця, кожне з інтервалом від 1 до 3 днів, насиджують їх обоє батьків протягом 26-29 днів. За небезпеки птах віддаляється пішки на значну відстань від гнізда і тільки тоді злітає.

Пташенята однієї кладки вилуплюються протягом 36 годин. Як і у всіх куликів, вони з'являються на світ опушеними, зрячими і готовими до «самостійного життя» - від батьків їм потрібний тільки обігрів і захист від хижаків. Цікаво, що пташенята з'являються з яєць з короткими прямими дзьобиками, дзьоб починає загинатися тільки до кінця 3-го тижня. До місячного віку пташенята змінюють своє пухове вбрання на пір'я, а вже до півтора місяців починають літати. Батьки залишають їх раніше цього часу, починаючи переліт до місць зимівлі.

В деяких мовах великого кульона нарекли кроншнепом, назвою, що в перекладі з німецької означає – «королівський кулик». Та й український епітет він отримав недарма, адже він є найбільшим зі всіх куликів, його вага може досягати одного кілограма, а розмах крил – від 90 до 100 см.

У липні кульони покидають місця гніздування і трапляються в цей час на берегах річок і озер, на спущених ставках рибгоспів, калюжах серед полів, тощо. На півдні України переліт кулонів великих розпочинається пізніше – в середині або кінці серпня. Відліт їх тривалий в часі, що пов'язано як з різними термінами прольоту дорослих і молодих птахів, так і з тим, що через нашу територію летять птахи, що гніздяться на північному заході Росії. Якщо навесні кульони летять зазвичай поодинці, то під час осіннього прольоту частіше трапляються зграями, іноді досить великими. Осінній відліт розтягнутий, останні великі кульони можуть зустрічатися у нас до середини жовтня.

Зимують великі кульони на побережжі Північного моря від Англії та Ірландії до Атлантичного узбережжя Північної Африки. Південними межами зимівель наших кульонів є, ймовірно, Алжир і Мавританія.

Особлива увага до великого кульона невипадкова. За останній час, незважаючи на широкий ареал, чисельність великого кульона майже повсюдно скорочується. Основними причинами цього є скорочення площі й порушення місць проживання виду в результаті меліорації, пожеж в гніздових стаціях (весняні спалення стерні на полях і пожежі на болотах), неспокій в період розмноження. Також однією із загроз є загибель гнізд і пташенят від хижаків та воронових птахів. Однак при гніздуванні в колоніях великі кульони спільно з сусідами (чайками, великими грициками) здатні виганяти пернатих хижаків з території колоній.

Крім вищеназваних причин, існує також думка про вразливість кульонів як систематичної групи. Й справді, незважаючи на невелику кількість видів, кульони можуть змагатись за сумну першість за кількістю зникаючих видів. Колись численний ескімоський кульон ймовірно повністю вимер. Тонкодзьобий кульон також знаходиться на межі зникнення (вважається, що його загальносвітова популяція складається з декількох десятків птахів). Також практично зник південний підвид середнього кульона, який колись населяв великі степові простори на схід Волги. У Червоному списку МСОП знаходиться й таїтянський кульон. Різко скорочується чисельність кульона американського.

Деякі дослідники висувають гіпотезу про існування якихось екологічних або морфологічних особливостей кульонів, які обумовлюють уразливість цих птахів і пояснюють повсюдне зниження їх чисельності.

Не хочеться закінчувати розповідь про цього прекрасного птаха на песимістичній ноті. В останні десятиліття в Європі великі кульони іноді успішно гніздяться на полях і пасовищах. Основною умовою успішного гніздування в таких місцях є збереження ділянок з низькотравною рослинністю і багатою кормовою базою. Тому хочеться вірити, що великі кульони зуміють пристосуватися до мінливого світу і дочекаються того часу, коли люди зрозуміють, що живуть вони на цій планеті не самі...