Крутиголовки
За кілометр від села моєї юності, понад дорогою-бруківкою, росте стара розлога груша. В її дуплі майже щороку гніздяться птахи, рідше тут оселяються дрібні ссавці чи комахи — оси, шершні. Багато років поспіль я спостерігав за гніздівлею в ньому пернатих. Робити це було легко, адже дупло знаходиться на висоті всього лиш одного метра. Оселялися тут синиці, шпаки, але найчастіше — крутиголовки. Біологія цих птахів із ряду дятлоподібних дуже цікава, тож я використовував кожну нагоду, аби поспостерігати за їхньою гніздівлею.
Коли в птахів наставав гніздовий період, я все частіше приходив до старої груші. Якщо в дуплі починав з'являтися будівельний матеріал, як от суха трава, мох, пір'я, то це означало, що тут будують гніздо шпаки або синиці. В іншому випадку лишалося два варіанти: дупло буде пустувати або ж його зайняли крутиголовки. Річ у тім, що ці птахи не будують гнізда, а відкладають яйця просто на дно дупла чи штучної гніздівлі. Тому й визначити чи заселили крутиголовки дупло можна лише коли з'являться яйця.
Нерідко крутиголовки відбирають житла в птахів. Гніздитися вони починають пізніше за всіх дуплогніздників, а тому змушені це робити. У такому разі птахи нищать кладки завойованих сімей, убивають пташенят. Усе відібране «майно» вони викидають, аби знести свої яйця знову ж таки на чисту поверхню.
Та буває, що крутиголовки не вичищають уміст дупла, тоді їхні чисто-білі яйця можуть лежати впереміш зі шкаралупами розчавлених яєць птаха-попередника. Мені не доводилося спостерігати подібну агресію крутиголовок, а от «безлад» у гнізді бачив не раз. Тоді причина була інша. Коли вилуплюються пташенята (їх може бути від 6 до 12), «ліниві» птахи навіть не думають виносити з дупла непотрібні шкаралупки. Іноді серед яєць і шкаралуп важко роздивитися тих самих пташенят. Бувало, що молодь уже починала вкриватися пір'ям, а в них під ногами ще лежали шкаралупки яєць.
У поведінці крутиголовки є одна особливість, завдяки якій вона отримала свою назву. Якщо потурбувати птаха, котрий сидить у дуплі, він починає крутити головою та шипіти, немов змія. Така імітація потрібна аби відлякувати хижака чи людину. В «моєму» дуплі птахи поводилися дещо інакше. Потривожена на гнізді крутиголовка починала витягувати вперед шию та повільно підводитися, настовбурчуючи пір'я на голові. Потім в один момент птах різко повертався в «спокійний» стан, видавши при цьому глухий звук (щось схоже на «бдух»). Так повторювалося доти, поки я не покидав місце. Якось у такий спосіб мене спробувало «прогнати» пташеня. Воно вилізло на перед дупла і стало з точністю повторювати вищеописані рухи. Але коли я простягнув до нього паличку — наївно відкрило рота.
Одного року я почав спостерігати за крутиголовками, щойно ті оселилися в дуплі. Через деякий час з'явилися пташенята. Вони були повністю голі, голівки ледь трималися на тоненьких і дуже довгих шийках. Відносно довго пташенята залишалися сліпими. Прохаючи їсти, вони витягували вперед широко відкриті роти, видаючи незвичні звуки. Це був не писк, а глухе шипіння.
Із часом молоді крутиголовки підросли — вкрилися пір'ям і стали схожими на батьків. Настала пора вильоту з гнізда. Тож коли в чергове ішов до дупла, думав, що воно вже спорожніло. Але там я побачив жахливу картину: в дупло була застромлена товста палиця. Хто і коли закрив отвір, не знав, тому дуже занепокоївся. Якщо пташенята не встигли вилетіти, то, швидше за все, загинули. Я різко вийняв палицю, з дупла почулося знайоме мені шипіння. На щастя, палиця не зачепила пташенят. їх у дуплі залишилося кілька — всі інші вже вилетіли. Порахувати пташенят було неможливо через сутінки, які швидко накривали землю. Це ускладнило ситуацію, адже я не міг дізнатися, чи ще тримається поряд сім'я крутиголовок: батьки з пташенятами, що вилетіли раніше. Якщо вони покинули територію, врятовані мною крутиголовки навряд чи зможуть вижити.
Тоді я вирішив забрати одне пташеня додому та вигодувати його самотужки. Подумав, що можливо це буде єдине із тих «ув'язнених» малят, яке врятується. «Виганяв» крутиголовок із дупла довго, використовуючи тоненькі палички. Зрештою одне пташеня ви мерхнуло з дупла та пролетівши кілька метрів впало в траву. Так у мене вдома опинився незвичний вихованець — пташеня крутиголовки.
Свого підопічного я помістив у невеличкий ящик, засклений із кількох боків (у ньому раніше тримав ящірку). Тоді я ще не знав, як і чим його годувати. Тому перші рази встромляв йому мух прямо до рота. Потім прочитав у книжках, що улюбленим кормом крутиголовок є мурашки та їхні яйця. У сірникову коробку назбирав маленьких чорних мурашок, що жили в земляних нірках у мене на городі. Цей корм повністю вирішив проблему з годуванням. Побачивши мурашку, що виповзала з коробки, пташеня ожило, його очі немов засяяли. Воно підстрибнуло поближче й буквально злизало комаху своїм довгим язиком. Відтоді я часто годував пташеня мурахами (здебільшого приносив великі лісові мурашки), не відмовлялося воно й від мух. Спостерігати за тим, як їло пташеня, дуже цікаво. Якщо комаха знаходилася далеко, воно кумедно підстрибувало до неї й ловило своїм довгим липким язиком. Іноді крутиголовці не одразу вдавалося «приклеїти» мурашку, тоді її блідо-рожевий язик, як зміїний, з блискавичною швидкістю то з'являвся, то знову зникав у дзьобі.
У мене пташеня жило недовго. Лише кілька днів молода крутиголовка поводилася спокійно. Потім вона почала рватися на волю — нервово стрибала по ящику та билася об його стінки. Тому вже на четвертий день змушений був випустити пташеня. Шанси вижити на волі в нього були: їсти навчилося і літати вже напевно зможе. Свою вихованку я приніс до лісу та посадив на гілці поблизу мурашника. Гадав, що пташеня одразу ж полетить. Та воно наче й не збиралося цього робити, натомість спокійно обтрусило пір'я і «підібрало» мурашку, що повзала поряд. Після цієї картини я дещо заспокоївся і пішов геть. Певний час я ходив по лісу, а повертаючись додому зайшов до місця, де залишив пташеня. Крутиголовки там вже не було.
Доля врятованих від ув'язнення крутиголовок мені невідома. На другий день у дуплі їх вже не було. Після того випадку крутиголовки перестали гніздитися в дуплі старої груші. Але територію не покинули: перемістилися в шпаківню, що висіла всього лише за 200 метрів.
P.S. Уже близько десяти років я не веду спостережень за дуплом старої груші. Зрозуміло, що надане мною штучне житло прослужило крутиголовкам недовго — від шпаківні, напевно, вже немає й сліду. Тому залишається надія, що птахи знову повернулися до свого улюбленого дупла, а людина з палицею більше сюди не приходить!