Життя крячків триває на межі трьох стихій: землі, повітря та води. На землі вони будують свої гнізда, виводять пташенят, відпочивають. В повітряному океані пролягли всі їх малі та великі шляхи. Вода дає птахам харч та огорожує їх поселення від ворогів. Але іноді та ж сама вода, під тиском потужного вітру, не лишає потомству крячків жодних шансів на виживання.

Птахи рухомі незбориною життєвою силою продовження власного роду починають все спочатку. Життя продовжується. Колонія швидко відновлюється - адже побудова гнізда не займає багато часу. Ямка в піску з невелиою кількістю сухої рослинності, а то й без неї - ось і вся нехитра споруда. Дуже цікаво спостерігати за самим процесом риття ямки. Пташина лягає, впирається грудьми в пісок і на якийсь час перетворює свій опорно-руховий апарат на піскоструйний. Біля новоствореного гнізда шлюбні пари підтверджують свою прихильність один до одного жвавими весільними танцями та залицяннями з неодмінним шлюбним подарунком - рибкою. В ямку відкладається від одного до трьох рябеньких яєць. Після тритижневого насиджування в багатоголосну кокофонію колонії вливається писк пташенят. Підкоряючись вимогливому тону дитячого сигналу, спочатку один з батьків, а через якийсь час обоє разом, вирушають на пошуки харчу.

У очікувані корму, пташенята ховаються від сонця в траві та кущах. Вони активно реагують на кожну тінь, що проноситься над ними.

Коли з`являється дорослий птах зі здобиччю, пташенята з радісним гаміром біжать назустріч. Рибка дістанеться тому, хто виявиться проворнішим. А це в свою чергу залежить від відчуття голоду. Але одна справа проковтнути дрібного бичка, а зовсім інше - співставити можливості власного дзьобу, довжини стравоходу, місткості шлунка, з метою поласувати рибою-голкою. Дорослі птахи співчутливо спостерігають за потугами пташеняти в бажанні проковтнути негабаритну рибку. І ось процес прийняття харчу закінчено, тож до наступного прильоту батьків можна сховатись в тінь від жаркого сонця щоб подрімати. Час від часу слабенький писк крізь солодкий напівсон, свідчить про те, що пташеня наїлось не назавжди, а лиш перехопило і в наступній розподільчій кампанії має намір обов-язково прийняти участь.

Ось таке одноманітне існування до періоду змужніння є в повній мірі виправданим, адже прогулянка берегом є досить небезпечною. Сусідам-родичам подібна поведінка з боку пташеняти може не сподобатись. Покинути рідну домівку в даному випадку майже рівнозначно смерті. Бо сильні дзьоби, дані природою крячкам не лише для того, щоб чистити пір`я. Хоча, доречі, велику частку свого часу, вони присвячують саме чистці оперення. Зазвичай пернаті чистюлі подовго сидять на піщаних косах, де безперестанно купаються та чепуряться.

Все життя крячків пов`язане з водою. Однак вони ніколи не сідають на її поверхню, хоча пташенята всіх видів чудово плавають. Може тому, що плавання вони відносять до дитячих забав. Однак пірнання з висоти - привілея дорослих. Запримітивши поживу, крячок тремтливо зависає над водою, а то й просто з нальоту, не роздумуючи, кидається у воду. Ці пташки - природжені пірнальники. Виключенням є крячок чорнодзьобий (Gelochelidon nilotica Gmelin, 1789). Він пірнає за здобиччю вкрай рідко. Дари моря в його харчовому раціоні займають досить скромне місце. Гастрономічна зацікавленість виду зміщена в бік приморського степу. Щоб хоч якось сприяти пошуку харчу в таких умовах, Бог наділив птаха трохи довшими лапками і типово чаячим дзьобом. Це полегшує йому зліт з порослої травою землі і промисел комах, а якщо пощастить, то ящірок, а подекуди й дрібних гризунів.

Крячок чорнодзьобий (Gelochelidon nilotica)

Розглядаючи іноді маленьке пухнасте пташеня з дзьоба котрого звішується довгий хвіст ящірки, подумки наділяєш новим смислом стару дитячу загадку: дівиця в темниці а коса надворі. Ще однією незугарністю чорнодзьобого крячка є характерний голос. Його ніколи не сплутаєш з криками інших крячків. Мелодійний поклик цієї птахи приємно почути і в степу і над затокою.

Поселення різних видів крячків виглядають по різному. Чорнодзьобі крячки прив'язують побудову своїх гнізд до вологих, порослих солончаковою травою, острівних ділянок. Розріджені колонії крячків нерідко розтягнуті уздовж узбережжя на десятки метрів. Ці птахи найбільш ревно, до нестями захищають свої володіння. Відчайдушніші з них здійснюють безперервні атаки на непрошеного гостя у щирому бажанні вцілити дзьобом у тім'я. Налапуючи місце влучного попередження і морщачись від болю, невільно відчуваєш повагу до мужніх пташок.

Крячок малий (Sterna albifrons)

Загалом нечисельні у Чорноморському заповіднику малі крячки (Sterna albifrons Pallas, 1764) іноді гніздяться у сусідстві з річковими крячками (Sterna hirundo Linaeos,1758). Особливо симпатичними виглядають поселення малих крячків з шилодзьобками.

Крячок річковий (Sterna hirundo)

Найбільші з крячків - чеграви (Hydroprogne tschegrava Lep.) протягом багатьох років гніздяться на однакових місцях, позбавлених рослинності. Всі назви крячків, котрими їх наділили люди, якось характеризують птахів. Річковий крячок охоче селиться на прісноводних водоймах. Назви малого, чорнодзьобого та рябодзьобого (S. sandvicensis Lath.) крячків коментарів не потребують. А ось щоб розгадати таємницю назви чеграви, треба лиш вслухатись у її голос. Мелодійним його аж ніяк не назвеш.

Чеграва (Hydroprogne tschegrava)

Щільніше за всіх туляться гнізда рябодзьобих крячків. Їх колонія являє собою щось на подобу нашої комунальної квартири, котра під зав-язку заповнена скрекотом гамірних мешканців. Птахи, що сидять на яйцях перебувають у безперервних сварках і сутичках з сусідами. А їх стільки, що навіть за увесь сезон немає ніякої можливості пересваритись з усіма. Час від часу хтось з особливо неспокійних вдаряє на сполох.

Крячок рябодзьобий (Sterna sandvicensis)

Мало кому зрозуміла фраза миттєво сприймається як обов`язкова команда і здіймає на крило одночасно кілька тисяч птахів. Вони за мить перетворюються на білу піняву котра застить небокрай над островом. Згодом хмара знижується і птахи розсідаються на старі місця. Але, чи небезпека не зникла, чи комусь моціон здавсь не доволі тривалим і знову на пташиній мові лунає команда за якою все має повторитись на біс. Прохання задовольняється.

Ось в такому метушливому житті зароджується і міцніє нове пташине покоління, щоб з настанням холодів твердо стати на крило і податися в далекий вирій.