Зграя кульонів (кроншнепів)

Міграція тварин без сумніву належить до найпомітнішого та поширеного природного явища. Щохвилини, щоденно, десь, у певному місці тварини перебувають у русі. Мігранти заполонюють царство тварин — від китів і очеретянок до бабок і саламандр. Але чи є міграція явищем зникаючим? У всьому світі багато найбільш захоплюючих міграцій або вже щезли унаслідок діяльності людини, або ж зникають. Мешканці Північної Америки вже більше не мають змоги спостерігати за мільйонними зграями мандрівних голубів, які, мігруючи на зимівлю чи повертаючись до своїх домівок, могли на деякий час затьмарити сонце.

Подають ознаки тривоги навіть менш культові міграції. Спостерігачі за птахами у Північній Америці та Європі журяться, щовесни дедалі менше птахів повертається зі своїх зимових домівок у Латинській Америці та Африці. Справді, останні загальноєвропейські дослідження гніздових птахів підтвердили — мігранти на далекі відстані (тобто, види, які гніздяться в Європі, але зимують у Африці, нижче Сахари) зазнають сталого і часто різкого популяцій його скорочення, більше того, це стосується й видів, котрі не мігрують.

Мандрівний голуб (Ectopistes migratorius) - один з наймасовіших видів Півн.Америки, повністю винищений людиною

Причини зменшення чисельності залежать від виду та розташування його ареалу, проте загадом загрози для мігрантів можна розподілити на чотири категорії, що не виключають одна одну: руйнування середовищ існування, створення перешкод і бар'єрів, надмірна експлуатація, зміна клімату. Більшості мігрантів не загрожує негайне зникнення, натомість вони поступово стають все менш і менш поширеними. Тому спостерігачі за птахами все ще можуть бачити всі види мігруючих співочих птахів, на яких вони очікують навесні; але їм доводиться докладати для цього все більше зусиль.

Постає питання: враховуючи ту безліч екологічних проблем, із якими ми нині зіткнулися, чи дійсно затухаюча краса міграції є серйозною проблемою? Беремося стверджувати, що так. Збереження чисельності великого різноманіття мігрантів головним для збереження екологічного значення міграції. Якщо кількість мігрантів зменшиться, те ж трапиться з більшістю важливих екологічних функцій, пов'язаних із ними.

Візьмімо, наприклад, мігруючих птахів. Щовесни понад 30 тис. тон (біомаси) мігруючих співочих птахів летять зі своїх зимівельних територій у Латинській Америці та на Карибах до гніздових територій у Північній Америці й Канаді. Коли припустити, що ці птахи щоденно споживають корм у вигляді комах, який становить 10-35% від ваги їх тіла, то це щоденно від З до 10,5 тис. комах. (Під час гніздового сезону, коли птахи вигодовують пташенят, ці цифри будуть набагато більшими.) У результаті кількох досліджень доведено, що птахи зменшують чисельність популяцій комах у лісах помірного клімату, а звідси й запитання чи загрожує нинішнє скорочення чисельності мігруючих птахів стану наших лісів і сільгоспугідь?

Охорона явища міграції, що полягає в збереженні поширеності видів, а не просто гаран-тування того, що тварини не зникатимуть, ставить унікальні наукові та соціальні завдання. Для науки найбільше завдання полягатиме в розумінні демографічного зв'язку міграції — як саме події на будь-якому одному етапі міграційного циклу впливають на його інші етапи та на загальну популяційну траєкторію видів. Наприклад, скорочення гніздової популяції мігруючих співочих птахів на сході Північної Америки та в Європі привернуло увагу сотень науковців і спровокувало тисячі наукових робіт за останні три десятиліття. Проте попри дослідження багатьох видів на їх гніздових, зимівельних територіях і (меншою мірою) на місцях зупинки, ніхто не може з упевненістю сказати до якої міри скорочення чисельності, яке ми спостерігаємо, залежить від утрати територій гніздування, втрати місць зимівлі, зростаючої смертності під час міграції (внаслідок руйнування середовищ існування, отруєння пестицидами, зіткненнями з телекомунікаційними вежами тощо) або від поєднання цих трьох причин. Відповідь, імовірно, залежатиме від виду та від території й ще більше ускладнюватиме проблему.

Очеретянка прудка (Acrocephalus paludicola)

Такі запитання залишатимуться без відповіді доти, поки науковці не матимуть змоги відстежувати пересування окремих птахів протягом усього їх міграційного циклу, від гніздових до зимівельних територій і назад - завдання, що потребує надзвичайно легких, витривалих супутникових передавачів. Сучасні передавачі досить важкі, щоб їх кріпити на таких дрібних птахів, як очеретянки чи дрозди, але все може змінитися за менше ніж десятиліття.

Такими ж важливими як розуміння демографічних зв'язків саме полишати території. Розуміння цих правил матиме величезну цінність для природоохоронців. Деякі дослідники вже висловили свої побоювання, що зміна клімату може порушити фенологію міграції. Наприклад, весняна міграція багатьох співочих птахів як у Європі, так і в Північній Америці співпадає з періодом розвитку листяного покриву на деревах і появою гусені, яку споживають птахи. Якщо, як припускають, гусінь з'являтиметься раніше внаслідок потепління клімату, але птахи не мігруватимуть раніше, оскільки вони покладаються на інші сигнали (наприклад, на незначні зміни тривалості світлового дня в тропіках), тоді співочі птахи відчуватимуть серйозний дефіцит їжі під час міграції або в гніздовий сезон. Чітке розуміння сигналів, які використовують мігранти на далекі відстані для початку міграції, допоможе сказати чи справді такий сценарій імовірний. Дійсно, з тим техно-логічним проривом, якого ми очікуємо в найближчі 20 років, настане золотий вік науки про міграцію, коли науковці нарешті зможуть відповісти на багато запитань, що завдають клопоту допитливим натуралістам ще з часів Аристотеля. Але тимчасом міграція продовжує слабшати.

Більшість зусиль зі збереження біорізноманіття є реагуючими, так би мовити у відповідь на проблему, замість того аби попередити її появу. А тому тварин вносять до списків зникаючих видів, коли відчувають, що вони вже похитуються на межі зникнення. Гарячі точки біорізноманіття визначають на основі поєднання таких критеріїв, як ендемічність (кількість видів, яких більше ніде не знайдено) і загроза (наприклад, серйозні руйнування або деградація природної рослинності в регіоні). Але якщо міграцію розглядати як явище поширеності, тоді її охорона потребуватиме від осіб, що приймають рішення, взяття на озброєння такого природоохоронного підходу, який здатен попереджувати події більшою мірою, — фактично, зберегти види, поки вони ще чисельні. Екологія видів і, особливо, природа їх міграції визначатиме наскільки складне завдання постало перед природоохоронцями.

Дрізд Свенсона (Catharus ustulatus)

Здається, тут слушно припустити — що більше держав перетинає вид, то складніше його охороняти. Тому дрізд Свенсона Catharus ustulatus, що перелітає з Канади до Бразилії (через 10 чи й більше держав), ставитиме складніші природоохоронні завдання, ніж саламандра, котра переповзає на кількасот ярдів від ставу, в якому розмножується, до пагорбів. Хоча навіть відносно прості міграції можуть завдавати величезного природоохоронного (і політичного) головного болю. Види з невеликою кількістю місць зупинок, гніздування чи зимівлі вразливі до надмірної експлуатації та руйнування середовищ існування, але, як це не парадоксально, їх легше охороняти за допомогою традиційних природоохоронних методів, аніж ті види, міграція яких пролягає над широким ареалом. Натомість види з великими гніздовими й зимівельними ареалами та розгалуженими міграційними шляхами можуть бути менш уразливими до поодиноких загроз, хоча їх і важче охороняти. Ось погляньте на випадок із блакитним лісовим співуном Dendroica caerulea., зникаючий співочий птах, що гніздиться в широколистяних лісах, які тягнуться широкою смугою на сході Північної Америки, і зимує в гірських лісах від Венесуели до Перу. Жодна з територій не має критичного значення для його виживання, хоча вид потерпає від проблем у всьому своєму ареалі існування. Розвиток гірничодобувної промисловості претендує на головну загрозу на його гніздових територіях; ліси, де він зимує, вирубують для потреб сільського господарства та вирощування коки; а шлях міграції, очевидно, стає все менш гостинним внаслідок втрати середовищ існування.

Блакитним лісовий співун (Dendroica caerulea)

Зрозуміло, що зберегти блакитного лісового співуна не можливо лише створивши кілька резерватів на його територіях гніздування та зимівлі (особливо, якщо нам достеменно не відомо, де саме проводить зиму гніздова популяція). З іншого боку, до тих пір поки гніздові та зимівельні середовища існування не будуть взяті під охорону, чисельність виду продовжуватиме скорочуватися. Уздовж міграційного маршруту є кілька місць, де можна спостерігати більш-менш чисельні популяції блакитного лісового співуна, проте більшість птахів, напевно, розподіляються доволі розосередженим чином між двома континентами.

Складно навіть уявити, як ізольовані міграційні резервати почнуть працювати на охорону цього виду. Довготривала охорона даного виду (ми переконані, що й більшості інших мігрантів теж) потребуватиме багатостороннього, комплексного підходу: створення багатьох резерватів на гніздових і зимівельних територіях (здебільшого урядовими установами); визначення та охорони ключових місць зупинок (урядовими установами та приватними організаціями); застосування фінансових стимулів, аби заохотити землевласників охороняти невеликі ділянки біотопу, що можуть мати важливе значення для виду під час його міграції. (Фінансові важелі також можна використати для того, аби збільшити кількість гніздових і зимівельних територій, які перебувають під охороною.) Беручи до уваги ті пробіли в знаннях про модель міграції та демографічний зв'язок блакитного лісового співуна, така стратегія поки що зводиться до реактивного підходу: охороняти якомога більше середовищ снування в якомога більшій кількості місць і сподіватися на краще. Такими є дії стосовно більшості мігруючих птахів, кажанів і комах. Завдання — наукові, економічні та соціальні — що пов'язані з мігруючими видами, є величезними. Не меншою є й віддача. Ми можемо зберегти явище, котре зачаровувало й підтримувало нас ще з часів зародження людства. Ми можемо зберегти екологічні процеси, які інтегровані до багатьох екосистем планети. І нам під силу розв'язати наукову задачу, над якою природознавці билися впродовж тисячоліть. Нам пощастить, а це неодмінно трапиться, адже держави та люди навчилися діяти разом у співпраці над вирішенням екологічних проблем, а також ми створили міжнародну мережу природоохоронних територій, що здатна підтримувати більшість природного різноманіття нашої планети.