Йдучи вздовж межі або пустки, легко ненароком сполохати птаха бурого кольору, який відчайдушно і галасливо, тріпотячи по-курячому короткими крилами, низько і швидко пролетить над землею, а відтак сховається у траві. А з кінця літа дрібними перельотами будуть мандрувати вже цілі зграйки з 10-15 особин. Цей птах добре знайомий мешканцям сільської місцевості. Це - сіра куріпка.

В Україні куріпки мешкають майже на всій території, крім високогірних Карпат, і повсюди є більш-менш звичним видом. В Європі ареал птаха теж чималенький: відсутній він тільки на півночі Скандинавії і Росії, а також в деяких південних районах Європи. Однак за останні 50 років цей ареал почав швидко "кришитися" і тьмяніти: птах повністю зник в Норвегії, опинився на межі зникнення в Ірландії та Швейцарії. У багатьох же інших країнах - Великобританії, Німеччини, Австрії, Нідерландах, Угорщині чисельність куріпки впала на всі 80%. І лише поодинокі країни Східної Європи можуть тішитись тим, що чисельність цього птаха все ще, можливо, стабільна. На жаль, Україні до них не належить.

Сіру куріпку можна назвати класичним видом сільськогосподарських угідь. Цей виходець зі степів, добре пристосувався до різноманітності вторинних відкритих ландшафтів, які з появою і поширенням сільського господарства "завоювали" половину території Європи. Разом з полями куріпка зайшла всередину споконвічно лісової зони, включаючи Феноскандію. На більшій частині ареалу птах надає перевагу ділянкам зі степовою рослинністю, куріпка уникає монокультур зернових і вважає за краще триматися серед високотравної рослинності і чагарників, шукаючи там укриття, та навідуючись в поле лише з метою поживи. Чим більш розвинена мозаїка полів та луків, тим більша й кількість куріпок. Тільки на півночі ареалу птах стає дедалі більш залежним від зернових культур.

На полях куріпка знаходить багату та стабільну поживу. В її харчовому наборі переважають пагони та насіння як культурних злаків, так і бур'янів. На півночі ареалу взимку зелені пагони озимих культур та опале зерно є найважливішою частиною раціону. Незважаючи на таку дієту, чисельність цих птахів ніколи не була настільки високою, щоб завдавати відчутних економічних збитків. При спалахах чисельності певних шкідників куріпки можуть переходити на харчування ними, набиваючи вола черепашками й п'ядунами, концентруючись в осередках зараження. Маленькі пташенята цілком комахоїдні.

У кладках куріпок налічується до 20 яєць. Але і смертність птахів від несприятливих погодних умов дуже висока. Багатосніжна зима тягне за собою масову загибель дорослих птахів, а затяжні літні дощі можуть призвести до повної втрати пташенят. Такий високий репродуктивний потенціал у поєднанні з високою смертністю за поганих погодних умов призводять до значних природних коливань чисельності виду, особливо на півночі. Слідом за розвитком індустрії інтенсивного сільського господарства в минулому столітті зміни чисельності пішли явно затухаючою хвилеподібною кривою. Історія того, що сталося в Європі з куріпкою - показова й відображає ряд вкрай тонких механізмів взаємодії тварин із середовищем проживання, яке, в свою чергу регулюється людською діяльністю.

Мабуть, найвідоміше в Європі довгострокове дослідження біології одного виду птахів - це 20-річна робота Річарда Потта, присвячена причинам стрімкого скорочення чисельності сірої куріпки у Великобританії. Інтерес до цього колись важливого мисливського виду настільки великий, що вивчення куріпки залишаються актуальними усі ці роки й провадяться в кількох європейських країнах.

В результаті досліджень доктора Потта з'ясувалося, що основною причиною різкого зменшення чисельності куріпки з 60-х років минулого століття є погана здатність до виживання пташенят на англійських полях. Інтенсивне застосування сучасних інсектицидів безпосередньо зменшило число комах. Але саме впровадження в 60-х роках ефективних і відносно дешевих гербіцидів стало першопричиною практичного зникнення птаха. Механізм впливу гербіцидів виявився опосередкованим, не відразу зрозумілим. Справа в тому, що пташенята можуть збирати корм - дрібних комах - тільки з низьких рослин, значна частина яких розглядається як бур'яни. Дорослі куріпки дістають і до власне зернових рослин, а тому менш залежні від бур'янів. Тільки-но під пологом зернових стало чисто від бур'янів, а відтак і комах-фітофагів, які «пасуться» на них, пташенята стали просто вмирати від голоду.

Втім, існує цілий шлейф й інших несприятливих для куріпки чинників. Наприклад, давно доведено, що в багатьох випадках із застосуванням інсектицидів поля аж ніяк не стали чистішими від комах-шкідників. Радше, змінився їх склад. Якщо раніше на полях було багато різних видів комах, то тепер їх настільки ж багато, однак переважають декілька, найбільш стійких, видів. Наприклад, попелиці. А що їй, погано? Завдяки щедрим добривам нинішні зернові стали пишними і соковитими, а багато природних ворогів попелиці масово гинуть від інсектицидів. Здавалося б, для діток-куріпок не бракує м'якої та соковитої їжі. У Франції провели простий і красивий експеримент: кілька груп пташенят вигодовували сумішами комах з різною часткою попелиць, від кількох до 100 відсотків. Спостереження за збільшенням ваги, зростанням тіла і розвитком оперення однозначно показали, що найгірше росли і розвивалися пташенята, яких годували виключно попелицями, а краще за все ті, в меню яких попелиці входили приблизно наполовину. Схоже, що попелиці для діточок куріпки те саме, що здоба для наших. Живий будеш, але й по всьому.

Ослаблених голодом пташенят чекає на сучасних полях ще одна проблема. Структура самих зернових змінилася в кращу, зрозуміло, сторону: стали вони пишнішими, й стоять тісними зімкнутими рядами, як добре вгодовані воїни. І через це військо треба пробиратися пташиним крихіткам. Мікроклімат під пишним пологом зернових став вологішим і більш прохолодним, відтак пташенятам тепер треба витрачати додаткову енергію на підтримку температури тіла. А додаткова енергія означає додаткове харчування. Коло замкнулося ...

Пташеня сірої куріпки

Свої завдання на виживання ставить і зима. Зимуючі куріпки майже повністю залежать від залишеної з осені стерні та всяких непридатних земель, де вистачає дикої рослинності, чи то пак бур'янів. З появою хорошої техніки, яка прискорила збір врожаю і посівів, а головне - пестицидів, які значно поліпшили виживання озимих посівів в зимовий час, Європа зробила масштабний перехід від ярих культур до озимини, в основному, пшениці та ячменю. А з цим у небуття пішли поля, що раніше відпочивали під стернею, з масою полишеного після збору зерна та насіння бур'янів, які підтримували життя зимуючих зерноїдних птахів. Інакша ситуація склалась в північних регіонах, де, навпаки, ярі пшениця та ячмінь замінили озиме жито, пагони якої під снігом є найважливішим зимовим кормом. Погане виживання птахів у зимовий період вважається однією їх серйозних причин зменшення чисельності не тільки куріпки, але і жайворонків, вівсянок, щигликів, та інших зерноїдних птахів в Західній Європі.

Але й це ще не все. Значною мірою добре розвинена мережа меж навколо полів з багатою трав'янистою рослинністю і чагарниками може забезпечити і прожиток, і укриття як для куріпок, так і для багатьох інших птахів та інших звірів як взимку, так і влітку. Не дарма їх в основному і вдається спостерігати біля межі. Але, на жаль, з межами в сучасному сільськогосподарському ландшафті Європи також стає дедалі гірше. Розміри полів стрімко ростуть з укрупненням господарств, їх спеціалізації на одній культурі і впровадженні дедалі більшої за розмірами техніки для обробітку полів. Межа як трав'яниста, так і покрита чагарниками стає непотрібним елементом сучасного сільгоспландшафту, повністю відданого під вирощування дешевого зерна.

Зі спрощенням мережі меж багато польових птахів також виявилися легшою здобиччю для хижаків. За ідеєю, межа - найбезпечніше місце для гніздування, адже саме поле кілька разів за сезон прочісується трактором: для поливу, для внесення добрив, або тих же пестицидів. Тому багато птахів, що гніздяться не землі - куріпок, жайворонків - влаштовують гнізда якнайближче до межі. І чим менше таких меж і простіша їх мережа, тим легше такому хижакові, як лисиця, прочесати їх всі в пошуках гнізда.

Одним з найпоширеніших способів підвищення чисельності куріпки, використовуваний здебільшого мисливцями для так званого «спортивного полювання», є розведення птахів у неволі з подальшим випуском в природу до початку мисливського сезону. Якоюсь мірою це, можливо, і вирішує проблему забезпечення так зв. «мисливців» жертвами для своїх кривавих забав, але у відновленні природної популяції це допомагає мало. Вирощених у неволі птахів випускають в ті ж суворі для виживання умови, в яких перебувають їхні дикі родичі. І якщо виживаність диких куріпок на сучасних полях низька, то що можна говорити про непідготованих до суворих реалій випущених птахів? Так, у Великобританії мисливцями щорічно восени випускаються в природу 10000000 (!) фазанів. Мало хто з них доживає до сезону розмноження. Труднощі зими в стерильному британському сільськогосподарському ландшафті, а також велика кількість лисиць залишають фазанам мало шансів дожити до літа.

Подібні проблеми існують і для куріпки, і для тих, хто намагається їх розводити. Випускати птахів в природу, де зруйновано і збіднено їх біотоп, - марна трата коштів і зусиль, навіть при налагодженій підгодівлі. Є приклади і більш далекоглядних заходів. Наприклад, в тій же Англії вже давно доведено, що якщо фермери не застосовують пестицидів на межах, а також по периметру поля, залишаючи так звані "охоронні смуги" шириною в 5-10 метрів, то виживаність дичини, зокрема, куріпок і фазанів, значно зростає. Відчутних збитків фермерам такі заходи не завдають, оскільки урожай, якщо й зменшується частково, то на відносно незначній периферійній зоні поля, де він зазвичай і так нижче середнього. Крім того, у Великобританії такі заходи субсидуються в рамках сільськогосподарської політики Євросоюзу. Вирощування ярих культур на частині полів, обов'язкове виведення частини полів під пар, встановлення додаткових широких меж - ось інші приклади заходів, які допомагають як куріпкам, так і багатьом іншим істотам: птахам, звірям, комахам і рідкісним рослинам, - зберегтися в сучасній Європі. Пропагандистська робота серед фермерів та субсидування тих заходів, які вимагають від них додаткових витрат, відповідно додатково оплачуються в різних країнах.

У Фінляндії, де також вже багато років намагаються повернути куріпку на поля, підтверджено, що не має сенсу випускати вирощених птахів в природу, якщо не вдасться при цьому підвищити їх виживання в зимовий період, значно суворіший, ніж в Англії. Є ще один аспект проблеми, на який було вказано зовсім недавно. Дослідження філогенії виду в Європі показали, що природна популяція в Фінляндії належить до східного типу, а птахи, яких вирощують для випуску - до західного. Не виключено, що ця невідповідність генотипу розведених птахів до природних умов також призводить до неуспіху штучного розмноження.

Варто додати, що кілька років тому члени Українського товариства охорони птахів також посприяли цим фінським дослідженням, надіславши зразки пір'я куріпки з України. Цікаво, що частина особин виявилася східного генотипу, а частина - західного. Може, десь територією України проходить розмита межа розділу? А може західна домішка - також результат розведення "іноземних" птахів? Дослідження тривають. Як і триває різнобічна робота з повернення куріпки на поля західної та центральної Європи. Залишається сподіватися, що незважаючи на відновлення сільського господарства в Україні, сірій куріпці не буде загрожувати статус рідкісного і зникаючого виду країни.