Коли заходить мова про те, чим живиться білий лелека, усі чомусь згадують у першу чергу жаб, хоча далеко не вони становлять основу його раціону. Цей птах неперебірливий до їжі, він ловить усіляких дрібних тварин, що трапляються під ногами, — від червів до дрібних гризунів. Аби тільки можна було проковтнути. Та насамперед харчується бузько різноманітними комахами, у сухих місцевостях вони можуть складати до 99 відсотків здобичі.

Ось як описує полювання білого лелеки М.О. Мензбір: "Який би не був він голодний, у рухах його ніколи не спостерігається метушливості; він походжає по болоту, ніби гуляючи, і зовсім мимохідь хапає все їстівне, що тільки трапиться йому на шляху. Якщо парочка лелек полює разом, то при якомусь особливо спритному ударі дзьобом, один вітає або схвалює іншого, клацаючи дзьобом".

Свою здобич лелеки ковтають цілком. Всіляку дрібноту проковтують одразу, а великих комах та гризунів спершу вбивають ударами дзьоба. Іноді можна побачити, як бузько, перед тим як з'їсти, деякий час "жує" дзьобом спійману мишу, ніби пробуючи на смак. Може він і погратися, то відпускаючи, то знову хапаючи її, неначе кошеня. Велику і суху здобич, при наявності поблизу води, чорногуз спочатку деякий час прополіскує в ній, поки вона не стане такою, що її можна легко проковтнути. Також спершу відмиває і забруднених спійманих жаб та рибу.

Шукають здобич птахи на землі чи на мілководді. Забредати далеко у воду не люблять — рідко коли побачиш лелеку на глибині понад 20-30 сантиметрів. Техніка полювання може бути різноманітною. Найчастіше чорногузи активно розшукують здобич. Всім знайома картина: бузько, що чинно походжає в траві. При цьому він може робити то раптові кидки, то завмирати на місці, а іноді навіть б'є крилами. Нерідко птахи супроводжують череди корів, табуни коней, працюючі трактори чи комбайни. Вони злякують різних дрібних тварин, які й стають здобиччю лелеки. Улюблене місце годівлі лелек — свіжий покіс. Можна побачити цих птахів навіть біля смуги вогню у траві. У нас це буває нечасто, а ось в Африці лелеки полюбляють збиратися там, де місцеві жителі випалюють савану в сухий сезон. Досить їм побачити дим, як птахи звідусіль починають злітатися на згарище, концентруючись позаду стіни вогню. Вони крокують по ще димлячих згорілих стеблах і виловлюють комах. Іноді на таких пожежах збираються сотні птахів. Залітають бузьки і на свіжозорані поля, збираючи червів і личинок комах. Інший варіант полювання - підстерігання здобичі, що характерно для чапель. Лелека здатен вартувати біля мишачої нірки, чекаючи, коли хтось з її мешканців висуне свого носа. Як правило, тривалість такого вичікування не перевищує кількох хвилин, але одного разу спостерігали за птахом, який "стеріг" мишачу нірку на протязі 20 хвилин. У каламутних мілководних водоймах бузько нерідко полює "навпомацки": водить по воді дзьобом, швидко закриваючи и відкриваючи його, доки не натрапить на ловка чи щось інше. Дощових червів він збирає, зондуючи дзьобом м'який ґрунт. Може лелека ловити також пролітаючу здобич, наприклад, бабок чи інших комах. Іноді навіть збиває їх крилами. При утриманні в неволі він досить швидко навчається хапати дзьобом кинуту йому їжу, як це роблять собаки.

Серед комах у раціоні чорногуза зустрічаються такій, безпечні шкідники, як жук-кузька, клоп-черепашка, різні хрущі, буряковий довгоносик. Та найбільше полюбляє він так званих прямокрилих. До них належать коники цвіркуни, вовчки і горезвісна сарана. На місцях зимівлі в Африці лелеки поїдають так багато сарани, що у мовах цілого ряду африканських племен білого лелеку так і називають "пожирач сарани", або сарановий птах".

Слава знищувача цього небезпечного шкідника настільки закріпила» за ним, що на мові африкаанс (мова білого населення Південно-Африканської Республіки) навіть одна з офіційних наукових назв білого лелеки -"великий сарановий птах". Втім, вона ви-правдовується якоюсь мірою і для України. У минулому було немало спустошливих "набігів" сарани на південні губернії. Навіть зараз, незважаючи на величезний арсенал хімічних засобів боротьби і застосування авіації, вона за лічені дні може перетворити квітучі землі у безплідну пустелю. Можна собі уявити, яким лихом була сарана для селян раніше.

Ось яку історію розповів відомий російський зоолог К.Ф. Кесслер. У 1848 році восени великі полчища сарани з'явилися в околицях містечка Кам'янка Чигиринського повіту і відклали яйця. У травні наступного року з них почали вилуплятися цілі хмари комах. Люди кинули всі сили на бо-ротьбу з сараною. І тут наспіла несподівана допомога д з'явилися лелеки. Кожен день великі зграї їх оточували поле з сараною густим ланцюгом і поїдали її. Закінчилося все тим, що до кінця липня від тієї нічого не залишилося.

У 1907 році був великий наліт сарани на Гортобадь в Угорщині. Лелек тут гніздилося мало, але вони швидко позлітались з усіх кінців у великій кількості. Засвідченням орнітолога Я. Шенка, в органах травлення одного здобутого птаха знайшли близько 1000 екземплярів сарани. Шлунок і стравохід його були набиті до самої глотки! Птах може й ще б з'їв, просто вже не було куди. В одній з лелечих пелеток виявилося близько 1600 щелеп цих комах, Я. Шейк підрахував, що зграя з 100 чорногузів здатна знищити за день 100 тисяч цих небезпечних шкідників.

Не дає спуску лелека й іншому "улюбленцю" селян - вовчку або капустянці. Той, хто має город, може немало про неї розповісти. Як показали дослідження у різних країнах Європи, від Іспанії до колишнього СРСР, у живленні чорногуза вовчки становлять влітку від 5-10 % до третини. Орнітолог О.П. Кропивний вивчав живлення білого лелеки у Біловезькій пущі. Виявилося, що в їжі, яку приносили дорослі птахи лелечатам, вовчки становили близько 8 % по кількості і майже 14 % за вагою. В одній принесеній до гнізда порції було аж 113 капустянок! У Мазурському Поозер'ї (Польща) 31 % пелеток білого лелеки містили рештки личинок жуків-коваликів (дротяників), 14 % — довгоносиків, 16 % — вовчків.

На місцях зимівлі в Африці лелеки можуть утворювати значні скупчення там, де багато їжі. Вони часто годуються на полях люцерни та пасовищах. У січні 1987 року в Танзанії німецький орнітолог X. Шульц на ділянці в 25 квадратних кілометрів нарахував близько 100 тисяч білих лелек. Це майже чверть усієї східної популяції, яка зимує у Південній і Східній Африці. Пояснюється це тим, що в Танзанії розвелося якраз безліч гусені одного з місцевих метеликів. У Південній Африці чорногузи того сезону майже не з'являлися взагалі.

У роки зі спалахами чисельності мишовидних гризунів, їх поїдають у великій кількості не тільки білі, а навіть чорні лелеки, що живляться в основному дрібною рибою й іншими водяними тваринами. Так, за даними Ф.Й. Страутмана, 946 році в Іршавському районі Закарпатської області під час сплеску чисельності мишовидних гризунів у шлунках здобутих чорних лелек знаходили по кілька екземплярів мишей і полівок.

Ефективність полювання бузьків буває досить непоганою. За підрахунками, зробленими в Польщі, один птах спіймав протягом години 44 мишей, 2 молодих хом'яків і одну жабу; інший ловив по 25-30 цвіркунів за хвилину! Проведені науковцями безперервні спостереження за одним чорногузом показали, що він зловив на протязі 10,5 годин принаймні 1037 різних тварин, в середньому по 1,6 за хвилину. Мисливські успіхи птахів залежать від умов місцевості і виду здобичі, але в середньому результативними бувають близько половини нападів.

Денна потреба дорослого лелеки — близько 700 грамів їжі. Влітку ж, щоб прогодуватися самим і виростити вічно голодну юрбу пташенят, птахам доводиться займатися пошуками здобичі мало не весь світловий день. За підрахунками польських орнітологів, лелеча сім'я середньої величини — пара дорослих птахів і 2-3 малят — за період вигодовування пташенят споживає близько 2,5 центнерів їжі. Щоб виростити потомство, лелеки повинні здобувати щодня приблизно півтора кілограми дощових червів, кілограм жаб, або 700 грамів дрібних гризунів.

Мабуть не даремно виникло у народі повір'я, що село, в якому гніздиться багато лелек, може особливо не турбуватися за гарний врожай. Як вважають науковці, саме знищення сарани та багатьох інших небезпечних шкідників було однією з причин, чому в далекому минулому чорногуза поважали як священного птаха.