Лось звичайний, Лось євразійський (Alces alces)

Трапляється в Північній та Східній Європі, включаючи Скандинавію, Польщу та південь Чехії, на схід ареал лося простягається до річки Єнісей в Сибіру, на півдні частково охоплює Україну, північ Казахстану, північ Китаю, та можливо частини Монголії. Час від часу лося спостерігали в Хорватії, Угорщині, Румунії та Німеччині. Вважається зниклим в Австрії та частині Кавказу.


Лось в типовому біотопі

Трапляється в різноматнітних лісових біотопах від тундри до бореальних лісів. Тяжіє до вологих, болотистих біотопів поруч з водоймами; може траплятись на відкртій місцевості, включно з землями сг призначення, якщо поряд є ліс. Добре приживається в штучно насаджених чи вирослих самостійно лісах на місці вирубок.


Лось обчісує роги


Лось звичайний або лось євразійський (Alces alces), разом зі спорідненим лосем американським, є найбільшим нині існуючим представником оленевих. Його легко визначити за горбуватими плечима, широкою, виступаючою мордою, обвислим манжетом шкіри та волосся під горлом. Точиться дискусія чи євразійський та американський лосі складають окремі види, а чи один єдиний. Ці дві форми відрізняються формою черепа та рогів, в забарвленні та кількості хромосом, однак між ними трапляються випадки гібридизації, а генетичний аналіз може також не спрацювати на користь гіпотизи про існування двох окремих видів.


Самець лося


Самка лося

Лось має велике, масивне тіло, довгі ноги, порівняно короткий хвіст та широкі копита, які дають йому змогу легше пересуватись по грязюці та снігу. Самець лося більший за самку і носить кістяні, розлогі роги. Спершу роги покриті шкірою, але згодом прорізаються, стають розлогими та широкими, цілісні і плоскі в основі, та розгалужені короткими відростками. Лось скидає роги щозими, але на літо вони відростають. Роги в лосів найбільші серед інших оленевих, досягають двох метрів в ширину та ваги 30 кг. Шерсть в євразійського лося варіюється від чорнувато до рудувато-коричневого забарвлення, світліша знизу тулуба та внизу ніг, і складається тендітної підшерстки в перемішку з захисники довгими волосинками, що забезпечує надійну ізоляцію. Зимова "шуба" лося, яку від скидає навесні, менш яскрава і світліша. Забарвлення молодих лосів рудувато-коричневе.

Висота з головою: 240-310 см
Висота в плечах: 140-235 см
Хвіст: 5-12 см
Вага: 200-825 кг
Максимальна тривалість життя лося - 27 років.

Біологія лося

Лось взимку

Найбільш активним лось є на світанку та на схилі дня. Влітку лось споживаэ листя, дістаючи його завдяки своєму зросту зі значною висоти; живиться він також водними і навколоводними рослинами (бобівником, калюжницею, глечиками, лататтям, хвощами), а також високими травами на згарищах і вирубкам - знітом, щавлем. В кінці літа вишуковує лось шапинкові гриби (в тому числі мухомори, які використовує як лікарський засіб), гілочки чорниці і брусниці з ягодами. З вересня починає скусувати пагони і гілки дерев і чагарників і до листопада майже повністю переходять на гілкову поживу. До числа основного зимового харчу лосів належать верба, сосна (в Північній Америці - ялиця), осика, горобина, береза, малина; за відлиги лось гризуть кору. За добу дорослий лось з'їдає: влітку близько 35 кг поживи, а взимку - 12-15 кг; за рік - близько 7 т. Майже всюди лосі відвідують солонці; взимку злизують сіль навіть з шосейних доріг.


Самка лося з телям


Лосеня в болоті

Попри здебільшого самітницький спосіб життя, євразійський лось згуртовується в маленькі, розріджені групи протягом зими. Шлюбний сезон, або гін, протікає в вересні-жовтні. Самці змагаються за самок демонструючи свої принади та іноді вступаючи в бійки. Лосенята народжуються в травні-червні, після виношування, яке триває від 216 до 264 днів. Зазвичай одна самка народжує одне теля, хоча іноді трапляються двійні і трійні. Лосеня важить 11-16 кг при народженні, за 2-3 тижні здатне слідувати скрізь на матір'ю, молоком якоъ живиться протягом 5 місяців. Теля лишається з мамою цілий рік, і відходить, коли в неї народжуються нові лосенята, хоча іноді воно знову з'єднується з родиною на настпуні кілька місяців. Молодий лось може братись до розмноження після першого року життя за сприятливих умов, однак самцям рідко випадає така можливість допоки вони не стануть достатньо сильними для конкуренції з дорослими биками.


Тривалий період лось був об'єктом полювання заради м'яса, шкіри, кісток та рогів, й нині розглядається як мисливський вид в більшості країн, охоплений його ареалом. Іноді лося помилково розглядають як шкідника сілького господарства та лісівництва. Надмірне полювання призвело до разючого скорочення чисельності протягом XVIII-XIX століть. На даний момент популяція відроджується в Скандинавії, зокрема завдяки уживанню лося в вторинних біотопах. Лось часто стає жертвою зіткнень з автомобілями та потягами, однак це не становить загрози виживанню його як виду.


Стадо лосів

Лось часто є мешканцем заповідних територій, та перебуває під захистом законодавства ряду країн, зокрема і України. В Фінляндії на полювання на лося запроваджено квоти. Основними загрозами для виду є вирубка лісів та надмірне полювання.