Мала гуска – впізнай і збережи
Мала гуска - Anser erythropus — найменший з усіх видів гусей, поширених в Європі. Загальна довжина її тіла - від 53 до 66 см, при довжині тулуба 40-42 см, розмах крил досягає 120-135 см. Маса тіла — 1,5-2 кг, але в окремих самців вона досягає 2,5 кг. Заселяє мала гуска північну частину тайги, лісотундру і чагарникову тундру від Кольського півострова до Анадирської затоки. Зимує в Західній Європі, Малій Азії, Південно-Східному Закавказзі, в країнах Південно-Східної Азії. Область гніздування малої гуски колись була неперервною, а зараз розпалася на ряд фрагментів, що ізольовані один від одного. В багатьох місцях, де ця гуска колись була звичайною, тепер вона вже не трапляється.
Мала гуска (Anser erythropus)
Протягом останніх 50 років світова популяція цього птаха невпинно зменшувалась, і зараз вона знаходиться на критично низькому рівні. Ще 20 років тому у світі налічувалося майже 130 тис. гусей цього виду, на сьогодні їх залишилося не більше 30 тис. Особливо катастрофічним було падіння чисельності малої гуски в Північній Європі: в цілому, зараз європейська популяція оцінюється у 2,2 тис. птахів. У найбільш вразливому стані знаходиться популяція малої гуски в Скандинавії — тут, відповідно до даних обліків, гніздиться лише 30-35 пар цих гусей. В залежності від умов гніздування в конкретному році в кінці сезону розмноження в Норвегії, Швеції і Фінляндії реєструється тільки 100-200 малих гусок. Для порівняння зазначимо, що в 1950-х роках гніздова популяція виду в країнах Скандинавії нараховувала біля 10 тис. птахів. Дещо кращі справи у нашого північно-західного сусіди — в місцях гніздування в тундрах Європейської частини Росії зараз нараховується близько 1 тис. малих гусок, що беруть участь в розмноженні. Доводиться констатувати, що цей вид гусей — один з небагатьох, які знаходяться на межі зникнення. Міжнародні природоохоронні організації визнають, що лише вжиття термінових, невідкладних заходів дозволить зберегти цей вид птахів. Впливова організація Міжнародний союз охорони природи (ЮСІМ) відніс малу гуску до категорії "вразливий", причому не лише на європейському, але й на світовому рівні, її включили також у перелік видів, що знаходяться під охороною Конвенції з охорони мігруючих видів диких тварин (Бонська конвенція) і Конвенції з охорони дикої фауни і флори та природних місць існування в Європі (Бернська конвенція).
Мала гуска з гусенятами
В місцях гніздування малої гуски досить значним є фактор неспокою; деградування угідь, в яких гуси гніздяться; суттєвий негативний вплив з боку хижаків, лисиці і песця, позначаються випасання стад північного оленя в гніздових біотопах; а також трапляється нелегальний гусей. Однак, як вважають орнітологи, всі ці причини здатні привести малу гуску до межі зникнення. Загрозлива ситуація з найменшим європейським видом гусей склалася, ймовірно, в першу чергу, через руйнування і зміни в місцях перебування, вплив фактора непокою і прес мисливства в місцях їх зимівлі та перельоту. Для такого висновку в орнітологів були вагомі підстави.
Норвезьким інститутом досліджень навколишнього середовища в рамках спеціальної програми за допомогою супутника відслідковувалися маршрути сезонних міграцій малих гусок, що гніздяться в Скандинавії. Орнітологи відновили, закільцювали і спорядив радіопередавачами п'ятьох гусей. Згодом три з цих птахів мігрували на південний схід, схоже, в район зимівлі, що знаходиться на Каспії, а два - на південний захід, до лиманів біля узбережжя Егейського моря. Лише один із закільцьованих гусей успішно перезимував і повернувся в район гніздування в Норвегії, інші були, як вважають, відстріляні на шляхах до місць зимівлі. Одне з кілець було надіслано мисливцем, який зняв його з убитої гуски. Це свідчить про великий рівень загибелі малих гусок на шляхах міграції і в місцях зимівлі.
Практично половина життя цих гусей проходить в перельотах: весною — на північ, до місць розмноження, восени - на південь, на зимові квартири. Весняна і осіння міграції в цілому займають півроку. Загальна відстань, яку щорічно долають гуси, складає 7-8 тис. км. Мігрують малі гуси довгими кидками по 1-1,5 тис. км, між якими вони роблять тривалі зупинки для відновлення сил. Найвідоміші місця зупинок малих гусей знаходяться в Західному Сибіру і Північному Казахстані, хоча в невеликій кількості вони зупиняються та-кож в Угорщині, центрі Європейської частини Росії, на півдні Середнього і Східного Сибіру, Далекому Сході.
Міграційні шляхи малих гусей проходять і через територію України, за винятком хіба що східного регіону. Деяка частина птахів залишається на зимівлю в Північно-Західному Причорномор'ї та в Північно-Західному Приазов’ї. За свідченням В, І. Лисенка, в м'які зими біля Сиваша спостерігаються окремі зграї цих птахів чисельністю близько 300 особин і більше.
Рідкість малої гуски обумовлена її високою чутливістю до будь-якого негативного екологічного фактора. Тому потрібна підвищена увага до цього виду гусей, в першу чергу, з боку мисливців. Незважаючи на те, що даний вид гусей охороняється законодавчими актами а більшості країн Європи і Азії, мала гуска часто потрапляє під постріли мис ливців. Це відбувається головним чином через те, що малу гуску часто плутають з білолобою гускою. На перельоті малі гуси нерідко утворюють мішані зграї з білолобими гусьми, від яких вони дещо відрізняються розмірами, пропорціями тіла, деякими деталями забарвлення оперення і неоперених частин тіла, а також голосом. Втім, на значній віддалі і за поганого освітлення ці два види гусей відрізнити важко.
Які шанси у малої гуски, що її не сплутають з численнішою і більшою, найближчою родичкою, білолобою гускою? Будемо реалістами — під час польоту такі шанси мінімальні. Досить добрим критерієм для розпізнавання може служити розмір тіла, якщо малі і білолобі гуси летять в мішаних зграях, що трапляється нерідко, хоча на далекій віддалі і ця ознака для визначення не надто надійна. Проте придивившись уважніше, спостерігши пильніше характер польоту, ці види гусей таки можна відрізнити один від одного: у малої гуски помахи крил простіші і в повітрі вона більш вертка. Під час польоту також можна помітити, що шия у малої гуски коротша, і тому здається товщою. Коли птахи підлітають ближче, стає помітним, що чорні смуги і плями на череві у малої гуски більші і одночасно рідші, ніж у білолобої гуски.
Гуска мала |
Гуска сіра |
Гуменник |
Гуменник короткодзьобий |
Малих гусей, що сидять, визначити легше. При розгляданні гусей в бінокль або з близької віддалі без нього, коли вони пасуться на полях з озиминою, малу гуску можна відрізнити за особливою ознакою — вона має вузьке кільце голої шкіри жовтого кольору навколо очей. Ця ознака властива, як дорослим, так і молодим птахам. До того ж у дорослих малих гусей білий колір на лобі доходить до лінії, яка умовно проходить по вертикалі вгору від заднього краю ока, а у білолобих гусей він закінчується на рівні лінії переднього краю ока. Однак у деяких особин білолобої гуски трапляється нечітко виражене жовте кільце навколо очей і біла пляма на лобі заходить далі, ніж звичайно.
Ще однією характерною ознакою для малої гуски є те, що складені крила у птахів, що сидять, дещо заходять за обріз хвоста. Досить примітним в зовнішності малої гуски можна вважати також те, що її дзьоб здається помітно коротшим і має форму трикутника, коротша й шия, ніж у білолобої гуски, а силует голови і тулуба округліший. Крім того, загальний тон оперення у малої гуски темніший.
Гуска сіра * Гуменник * Гуска білолоба * Гуска мала * Гуменник короткодзьобий
Примітним є і те, як мала гуска ходить: її хода легша й помітно бистріша, іноді з перебіганням.
Щоб впевненіше відрізнити малу гуску від білолобої, необхідно знати про відмінності в голосі цих птахів. У малої гуски крик вищий за тональністю — двоскладове або трискладове не надто голосне верещання, тоді як у білолобої гуски крик схожий на гавкіт і голосніший.
Для збереження малої гуски і відновлення її чисельності необхідним є проведення охоронних заходів з дотриманням при цьому регіонального підходу: в місцях розмноження сувора охорона зменшить антропогенний вплив, створення мережі сезонних заказників на шляхах перельотів суттєво підвищить шанси на виживання під час виснажливої міграції. Крім того, необхідно вжити особливих охоронних заходів у районах зимівлі, в першу чергу, в місцях ночівлі, відпочинку і живлення гусей. Безумовно, слід регулювати режим полювання. Завдяки безпосереднім спостереженням з'ясовано, що малі гуси вилітають з місць відпочинку до місць живлення раніше і повертаються назад пізніше, ніж сірі гуси і гуменники. Враховуючи це, перенесення початку полювання вранці на пізніший час повинен зменшити кількість малих гусей, що гинуть від пострілів мисливців.