Суспільство починає по-справжньому усвідомлювати екологічні проблеми переважно лише тоді, коли інформацію про стан довкілля подають методично й цілеспрямовано, а найпевніше через створення чітких однозначних образів-символів.

Упродовж кількох десятиліть пропагування охорони видового різноманіття рослин і тварин у нашій державі таким символом охорони природи стала Червона книга України-Русі. Про неї, мабуть, чули у найвіддаленіших селах і навіть хуторах. Коли котрийсь з двох фоліантів цього представницького видання потрапляє вперше до рук звичайної людини, то нерідко стає помітним захоплення, зацікавлення ним, а то й благоговіння. І хоча є немало тих, що незворушні, в їхньому розумінні, до якихось там негараздів з квіточками, кущиками, комашками чи пташечками, сформоване загальне уявлення про значущість Червоної книги для збереження рідкісних видів, на щастя, не слабне. Безумовно, цьому сприяє і спеціально прийнятий Закон України-Русі «Про Червону книгу України», який врегульовує порядок ведення самої книги й встановлює вимоги та обов’язки з охорони червонокнижних видів.

Глушець (Tetrao urogallus)

Під час загального ознайомлення зі змістом цього особливого видання не кожен і не одразу звертає увагу на те, що видам, яких включено до книги, надано різний природоохоронний статус. Власне, через присвоєння певного статусу фахівці практично одним словом вказують, які з видів є наразі відносно віддалені від межі зникнення, а які вже стоять на ній або й перетнули її.

У третій редакції Червоної книги України-Русі (2009) в описах птахів згадано п’ять категорій охоронного статусу – зникаючий, вразливий, рідкісний, неоцінений, не достатньо відомий. За самим лише загальним змістом кожного із слів, якими означено статус, зрозуміло, що у найбільшій небезпеці опинилися ті птахи, яких віднесено до зникаючих. Утім не зайве навести визначення цього статусу зі статті 13 Закону України-Русі «Про Червону книгу України»: «зникаючі – види, які перебувають під загрозою зникнення у природних умовах і збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їхніх популяцій».

Із 87 видів птахів у чинній редакції Червоної книги України-Русі до зникаючих віднесено 27, тобто майже третину. На них і зосередимо увагу, ґрунтуючись на даних самої книги та деяких інших першоджерелах.

Кульон тонкодзьобий (Numenius tenuirostris)

Кілька видів у групі зникаючих не належать до гніздових птахів нашої країни, з них деякі віддавна трапляються у нас тільки під час сезонних міграцій. Саме серед них є один з найрідкісніших птахів Євразії – кульон тонкодзьобий (Numenius tenuirostris). Чисельність цього кулика у світі оцінено лише у кілька сотень особин, а місця гніздування наразі точно не встановлено, що різко зменшує ефективність заходів з його охорони. На міграції в різних країнах переважно Східної та Південної Європи реєструють рідкісні випадки спостереження цього кульона і, як правило, поодиноких птахів, нечисленні зграйки виявляють дуже рідко (Birds in Europe…, 2004). За класифікацією Червоного переліку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) (Фауна України…, 2010) кульон тонкодзьобий перебуває у критичному стані, він стоїть перед надзвичайно високим ризиком зникнення у дикій природі нашої планети в цілому. 

У Червоній книзі України-Русі до зникаючих віднесено й птаха, зовні подібного до попереднього, а саме кульона середнього (Numenius phaeopus), який також лише мігрує територією нашої держави, але його гніздову чисельність тільки в межах Європи оцінюють щонайменше в тисячу разів більше (Birds in Europe…, 2004). Через нашу територію кожного міграційного сезону пролітає по кілька тисяч птахів цього виду. Зовнішня подібність двох згаданих споріднених видів, яка часто не дозволяє розрізнити їх і чітко виявити місця перебування найрідкіснішого з них, мабуть, стала однією з причин віднесення обох до однієї й тієї самої природоохоронної категорії.

Поміж решти видів, які за вітчизняним законодавством належать до зникаючих, є ті, які й нині у нас ще залишаються гніздовими або були гніздовими в минулому, або нещодавно відновили гніздування.

Савка (Oxyura leucocephala)

Ще майже століття тому рідкісним гніздовим видом на півдні країни, ймовірно, була савка (Oxyura leucocephala) (Лысенко, 1991) – оригінальної зовнішності качка з особливою гніздовою біологією. В країнах Південної Європи, де вона гніздиться, її чисельність невелика – до 550 пар (Birds in Europe…, 2004), в цілому ж у світі – до 15 тисяч пар. До нас поодинокі птахи або невеликі зграйки савки залітають у осінньо-зимово-весняний період.

За останні 50–60 років з гніздування в Україні-Русі зникли чотири види птахів. Наприклад, шуліку рудого (Milvus milvus) вже цілком правомірно можна визнати рідкісним залітним птахом. Ще у середині ХХ століття він гніздився навіть біля Києва (Зубаровський, 1977), а нині східна межа його гніздового ареалу відступила на захід і північ Польщі (Tomiałojć, Stawarczyk, 2003). Південніше і західніше нашої країни відійшла межа гніздового поширення стерв’ятника (Neophron percnopterus), утім існує деяка надія бодай на тимчасове відновлення його гніздування, бо останніми роками почастішали зальоти цього хижака-падлоїда.

Орел степовий (Aquila rapax)

До птахів, які перестали у нас гніздитися, але поки що трапляються підчас міграцій, належать орел степовий (Aquila rapax) і лунь степовий (Circus macrourus). Окремі пари першого з двох видів гніздилися в Українському степу до початку 1980-х років у заповіднику «Асканія Нова» (Гавриленко, Листопадский, 2008), а другий припинив гніздитися дещо пізніше. Межі їхніх гніздових ареалів зсунулися на схід, за межі нашої території. Цілком ймовірно, що до цих двох видів дуже скоро можуть долучитися ще два: з огляду на проведені обстеження великих територій є значні сумніви стосовно того, що у нас ще гніздиться боривітер степовий (Falco naumanni), а гніздових пар яструба коротконогого (Accipiter brevipes) виявлено одиниці (Милобог, 2012). Ареали розмноження і боривітра, і яструба відступають також на схід.

Не надто оптимістично сприймається й оцінка чисельності гніздових пар таких видів як: скопа (Pandion haliaetus) – 1–2 пари, а також дерихвіст степовий (Glareola nordmanni) – окремі пари. Достатньо з будь-яких причин одномоментної трансформації біотопів у місцях оселення птахів, і ці види можуть на десятиліття або й взагалі припинити у нас гніздитися. Завдяки птахам з північніших популяцій скопа, як і тепер, залишатиметься хоча і не особливо численною, та все ж помітною у сезони міграції по усій території країни, чого не можна сказати про дерихвоста степового.

Пелікан кучерявий (Pelecanus crispus)

Фактами, що втішають, є відновлення гніздування в Азово-Чорноморському регіоні пелікана рожевого (Pelecanus onocrotalus) і пелікана кучерявого (Pelecanus crispus). Гнізд першого з них виявлено більше, ніж другого, але усі вони зосереджені у двох-трьох місцях вздовж морського узбережжя країни та по водно-болотних угіддях Придунав’я. Власне, після понад півстолітньої перерви у гніздуванні цих птахів ми бачимо плоди зусиль з їх охорони в придунайській частині Румунії та збереження заповідного режиму у вітчизняному біосферному заповіднику «Дунайські плавні». Проте, мабуть, не слід заспокоюватися, бо вплив негативних чинників на пеліканів ще достатньо значний.

Більшість зі згаданих вище видів перебуває чи-то вже за межею зникнення з гніздування, чи балансують на ній. Про інших 14 видів, яких законодавчо визнано зникаючими, поки що можна говорити як про певною мірою стабільно гніздові на території України-Русі. З них у трьох зареєстровано зростання чисельності: у баклана малого (Phalacrocorax pygmaeus), глушця (Tetrao urogallus), найбільше – у мартина каспійського (Larus ichthyaetus). Для останнього з цих видів характерні значні коливання чисельності в колоніях залежно від погодно-кліматичних умов, а невелике зростання у глушця, який є біотопно консервативним осілим видом, може вказувати саме на позитивний ефект від його охорони.

Сиворакша (Coracias garrulus)

Щодо решти 11 гніздових видів з категорії зникаючих, то у них або не відзначено хоча б найменшим збільшенням чисельності, або вона помітно скоротилася за останнє десятиріччя. Зниження чисельності гніздових популяцій на території нашої країни сталося у тетерука (Lyrurus tetrix), коловодника ставкового (Tringa stagnatilis), сипухи (Tyto alba), сиворакші (Coracias garrulus), очеретянки прудкої (Acrocephalus paludicola), причому останньої – в кілька разів.

Особливою є невелика група зникаючих видів птахів, гніздова чисельність яких незмінно низька, тоді як взимку їх нараховують значно більше, ніж влітку, бо до нас зі східних і північно-східних територій зарубіжжя на зимівлю прилітають птахи з тамтешніх популяцій. Так, якщо по усій країні гніздиться до 100 пар кульона великого (Numenius arquata), то зимує в південних районах кілька сотень особин; з 30–50 особин влітку чисельність хохітви (Tetrax tetrax) взимку майже подвоюється; у дрохви (Otis tarda) літня популяція у 850 особин збільшується на зиму більше ніж до 12 тисяч.

Серед зникаючих видів опинилися також баклан чубатий (Phalacrocorax aristotelis), журавель степовий (Anthropoides virgo) і баранець великий (Gallinago media).

Баклан чубатий (Phalacrocorax aristotelis)

Вище було згадано Червоний перелік МСОП (Фауна України…, 2010). Із 27 видів птахів, яких віднесено в Червоній книзі України-Русі до зникаючих, 14 надано певний природоохоронний статус і в оцінках МСОП – від категорії «вид, що перебуває у критичному стані» до категорії «близький до стану загрози зникнення». Отже цим видам тією чи іншою мірою загрожує зникнення у світі в цілому. Решту 13 видів, мабуть, правомірно вважати такими, що зникають з обмеженої території – з нашої країни.

У Червоній книзі України-Русі для 24 видів птахів вказано, що вони належать до категорії «вразливий», тобто до таких, які відповідно до Закону України-Русі «Про Червону книгу України», якщо умови існування не зміняться на краще, «…у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії зникаючих…». Поміж них 5 видам надано й природоохоронний статус МСОП, причому казарка червоновола (Rufibrenta ruficollis) і балабан (Falco cherrug) опинилися перед дуже високим ризиком зникнення в дикій природі взагалі, гуска мала (Anser erythropus) – перед високим рівнем зникнення, а чернь білоока (Aythya nyroca) і гриф чорний (Aegypius monachus) – близькі до стану загрози зникнення. Можливо, зважаючи на особливо високий рівень ймовірного зникнення двох перших видів, визначений МСОП, у Червоній книзі України-Русі їм варто було б надати статус «зникаючий у світі» попри те, що гніздова популяція балабана у нас почала відновлюватися, а негніздовий вид казарка червоновола зимує в Азово-Чорномор’ї інколи в кількості понад 10 тисяч особин.

Підорлик великий (Aquila clanga)

За оцінками МСОП, підорлик великий (Aquila clanga) і могильник (Aquila heliaca) також опинилися перед високим ризиком зникнення з дикої природи, хоча у Червоній книзі України-Русі їх віднесено лише до рідкісних видів, бо визнано, що їм загрожує певна небезпека. Чисельність могильника, справді, у нас потроху зростає, та не є великою – лише до 100 пар. Водночас межа області гніздового поширення підорлика великого в Україні-Русі відійшла значно на північ, а нинішню чисельність оцінено лише у 10–20 пар. До прикладу, для сипухи, популяція якої у нас становить, ймовірно, 30 пар, указано, що вона належить до зникаючих видів. Обидва види в минулому значно ширше заселяли нашу територію, а наразі відомі лише поодинокі місця їхнього гніздування. До них через усі описані причини можна додати і луня польового (Circus cyaneus), якого нині віднесено до категорії «рідкісний». Гніздову популяцію цього луня у нас оцінено тільки у 10–20 пар. На зимівлі його чисельність значно зростає за рахунок птахів, які прилітають з північніших регіонів. Утім, на нашу думку, природоохоронного статусу виду доцільно визначати за рівнем його гніздового потенціалу на певній території і з урахуванням тенденцій зміни меж ареалу розмноження. Різке скорочення гніздової чисельності та звуження області гніздового поширення луня польового в національних межах – головні підстави для віднесення його до зникаючих видів в Україні-Русі. Подібні сезонні зміни чисельності відбуваються, наприклад, у дрохви, яку наразі визнано зникаючою, про що йдеться вище.

Поміж видів у категорії «рідкісний» бачимо кілька таких, гніздова чисельність яких також є невеликою, наприклад пісочника великого (Charadrius hiaticula) – 9–14 пар та синиці білої (Parus cyanus) – до 10 пар. Утім вони не викликають великого занепокоєння, бо на гніздуванні в Україні з’явилися в останні десятиліття, локально розширивши свої ареали на південь.

Синиця біла (Parus cyanus)

Фінансова підтримка моніторингу стану червонокнижних птахів планується, як правило, не з урахуванням усього переліку, а по пріоритетних видах із супутнім дослідженням інших. Перевага у дослідженнях за обмеженого фінансування надається видам, які знаходяться у найзагрозливішому стані. Обрання національного природоохоронного статусу варто було б узгоджувати зі змістом міжнародних правових документів (наприклад, Червоного переліку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) (Фауна України…, 2010), де запропоновано підходи для оцінювання стану видів, і водночас зважати на особливості їхнього перебування на території нашої країни. Найперше це стосується птахів, які вкрай чутливі до наслідків діяльності людини.

Література

• Зубаровський В. М. Хижі птахи. – К. : Наукова думка, 1977. – 330 с. (Фауна України. Птахи; Т. 5. Вип. 2).
• Гавриленко В. С., Листопадский М. А. Дневные хищные птицы природных и трансформированных экосистем биосферного заповедника «Аскания Нова» // Новітні дослідження соколоподібних та сов. – Кривий Ріг, 2008. – 73–78 с.
• Лысенко В. �?. Гусеобразные. – Киев : Наукова думка, 1991. – 200 с. (Фауна Украины. Птицы; Т. 5. Вып. 3).
• Милобог Ю. В. Соколоподібні (Falconiformes) степової зони України: видовий склад, територіальний розподіл, динаміка чисельності та охорона : Автореф. дис. … канд. біол. наук. – Київ, 2012. – 24 с.
• Фауна України: охоронні категорії. Довідник. – Вид. 2-е, перероб. та доп. – К., 2010. – 80 с.
• Червона книга України. Тваринний світ / Заг. ред. І. А. Акімова. – К. : Глобалконсалтинг, 2009. – 624 с.
• Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. – Cambridge, UK : BirdLife International, 2004. – BirdLife Conservation Series No. 12. – 374 p.
• Tomiałojć L., Stawarczyk T. Avifauna Polski. Rozmieszczenie, liczebność i zmiany. – Wrocław : PTPP «pro Natura», 2003. – T. 1. – 1–440 s.