Я лишився ночувати у лузі не тому, що спізнився на пароплав чи автобус, як не раз уже бувало. Цей невимовно красивий дніпровський заплавний луг вабив мене уже давно, і от сьогодні я вирішив переночувати тут, подихати свіжим повітрям, послухати нічні голоси мешканців лугу, зустріти світанок. А вдень, звичайно, вести спостереження за поведінкою лугових птахів і, коли пощастить, зробити кілька цікавих фото. Для зоологічних спостережень кінець червня — початок липня чи не найкраща пора. У більшості птахів вивелися пташенята, деякі ще насиджують яйця. У так званих виводкових качок, лисок, куріпок пташенята самостійно разом з батьками шукають їжу або сидять тихенько десь у заростях осоки, очерету чи лугових трав, ховаючись від чотириногих або пернатих хижаків-розбійників. В цей час не тільки пташина молодь, але й старі птахи, що піклуються про своїх дітей, поводяться не дуже обережно, і тому фотомисливець може добре пополювати за цікавими сюжетами.


Гніздо чагарникової очеретянки (Acrocephalus palustris)

Звичайно, він мусить подбати про те, щоб не привернути уваги ворон, сорок, лунів, а також лисиць, єнотовидних собак, тхорів, куниць, які пильно стежать за людиною, летять або йдуть слідом за нею. І горе тому пташиному виводку, який стане об'єктом спостереження або фотозйомки необачного і необізнаного фотомисливця. Тільки-но він піде собі далі, як хижаки зруйнують гніздо, поїдять пташенят або яйця, і цілий виводок корисних, а іноді рідкісних малочисельних птахів буде знищено.

Пам'ятаючи про це, я ніколи не дозволю собі, фотографуючи гнізда чи пташенят, «розчищати» круговид, вириваючи траву або ламаючи гілки, щоб одержати краще освітлення чи кращий ракурс для зйомки. Коли знаходжу гніздо, спокійно проходжу повз нього, ніби нічого не помітив, а відтак кроків за тридцять—сорок зупиняюсь, маскуюся і уважно стежу, що діється навколо мене. Тільки переконавшись у тому, що не привів за собою небажаного гостя, що гнізду не загрожує небезпека, я обережно наближаюся і починаю знімати. Закінчивши зйомку, перевіряю, чи не порушив природну обстановку, маскування гнізда або молодого птаха, поновлюю все як було і йду собі, але знову зупиняюсь неподалік і дивлюся на гніздо, щоб швидко прийти на допомогу птахам, якщо в цьому раптом буде потреба. Завтрашній день за всіма ознаками мусів бути сонячний і теплий. Я йшов лугом, шукаючи підходяще місце для ночівлі. На березі мальовничого озерця серед кущів верболозу угледів невеличкий курінь з гілок. У ньому, напевно, зупинилися заготівельники лози, з якої в деяких селах по Дніпру, Прип'яті, Десні плетуть чудові кошики, дитячі стільчики, столи тощо. В часи моєї юності у неділю до київської пристані прибувала ціла флотилія човнів, дубців, доверху навантажених виробами цього стародавнього народного промислу.


Єнотовидний собака (Nyctereutes procyonoides)

Земля в курені була встелена трохи прив'ялою духмяною болотною травою. Що може бути краще! Я неквапом розпалив невеличкий вогонь, нагрів у казанку води і смачно повечеряв, запиваючи гарячим чайком, що приємно пахнув димом.

Ніч була тепла, зоряна, і я довго сидів біля куреня, прислухаючись до нічних звуків. Над головою пролетіла з кряканням парочка диких качок; десь у заростях свиснула водяна курочка, а у залитих водою кущах лози час від часу ухав великий бугай. Людей поблизу не було, і я почувався коло свого озерця справжнім Робінзоном.

Скільки вже було у мене таких чудових ночівель коло вогнища на далекій півночі, в горах Середньої Азії, в Карпатах та інших місцях! Скільки було цікавих зустрічей і довірливих бесід з різними людьми! Траплялися й несподіванки, та всі вони закінчувалися для мене благополучно. Десь недалеко почулося фиркання, іржання, тупіт копит. Очевидно, то пасся табун колгоспних коней. І мені згадалася цікава пригода, що трапилася з моїм товаришем, також пристрасним натуралістом, котрий, як і я, дуже любив мандрувати.


Баранець звичайний на гнізді (Gallinago gallinago)

Було це в далекі тридцяті роки. На прип'ятських лугах поблизу Чорнобиля, куди цього разу поїхав Іван Васильович, на озерах і болотах водилося чимало качок, бекасів, дупелів, іншої дичини, і він сподівався на добре полювання. Та дістатися в ці багатющі на дичину місця було тоді нелегко. По Дніпру і Прип'яті раз чи два на добу ходили пасажирські колісні пароплави, але розклад у них був вільний, і нерідко доводилося пливти мало не цілий день, щоб подолати віддаль, яку сучасне судно на підводних крилах проходить за дві години.

Пароплав, яким плив мій друг, як завжди спізнився і прибув на місце, коли вже сутеніло.

Від «пристані» (ліхтаря на березі коло хатини бакенщика), де пароплав тикався просто в берег і нечисленні пасажири сходили по дошці на пісок, він попростував до великого болота, яке знав уже не один рік.

Надворі стемніло, а підходящого місця для нічлігу Іван Васильович не міг знайти. Коли це нарешті завважив неоддалік чималу копицю сіна, що в темряві нагадувала казкового велетня. «Ось те, що мені потрібно»,— подумав Іван Васильович і подався до копиці. Обійшов її навколо, пильно прислухався, роздивився довкруг і, не помітивши нічого підозрілого, став лаштуватися на ніч. А хвилювався він тому, що почув на пароплаві про те, що вже другий рік у цих місцях хазяйнує якийсь харцизяка на ім'я Трохим, який нібито підстерігає нічних «мандрівників», особливо мисливців. Підкрадеться тихенько, вискочить раптово З обрізом із кущів і забирає рушницю, гроші, коли такі водяться. Казали, що нападає Трохим не на кого попало, а саме на мисливців-городян, які приїздять з дорогими рушницями. І хоч нікого не б'є. а зустрічі з ним краще уникати. (Згодом Трохима таки піймали й засудили.) Але в той час Трохим ще наганяв страх на всю округу.


Річка Прип'ять

Іван Васильович ніколи не відзначався особливою відвагою. Скоріше навпаки. А тут іще відповідна «психологічна підготовка» на пароплаві. І ось тепер — темна ніч і він сам-один. І рушниця в нього непогана. Одне слово, як не крути, а для Трохима цілком принадна «дичина». І думка про це, як ви самі розумієте, не покидала його, тривожила. Іван Васильович чи не вперше пожалкував, що поїхав на полювання один. Але що вже тепер вдієш? Перебути б благополучно до ранку. Ось чому Іван Васильович так уважно приглядався і прислухався до того, що діялося навкруги. Нарешті, трохи заспокоївся і зарився в копицю, поклавши під бік заряджену заячим дробом рушницю. Він таки добре натомився за день, а тому, зігрівшись у сіні, задрімав. Та спав дуже неспокійно і розплющував очі навіть від того, що в сіні шаруділи мишовидні гризуни, яких тут була сила-силенна.

Десь за північ він прокинувся від кінського тупоту, фиркання, брязкання збруї. Сну як не було. Зіщулившись, Іван Васильович з жахом відзначив, що кінь десь уже зовсім близько. Не інакше як Трохим запримітив його тут і примчав на своєму вороному. Ось уже хтось розгрібає сіно у нього над головою...

Напружена уява малювала картину: зараз Трохим дістанеться до нього, схопить... Іван Васильович вмить аж упрів з переляку, заплющив очі — хай буде як буде! Та коли хтось торкнувся його голови, він не витримав і, піднявши рушницю, з диким криком прожогом вискочив зі своєї схованки.


Сова болотяна (Asio flammeus)

Але що це? Оговтавшись за якусь мить, він побачив кількох стриножених коней, які, перелякані його криком, з голосним іржанням і фирканням незграбно пострибали в різні боки. Вони паслися иа лузі самі, як це було заведено у селах, а сторож, коли й був поблизу, то, мабуть, солодко спав.

Відчувши полегкість, Іван Васильович сів біля куреня, почухав потилицю, а відтак, уявивши, який переляканий був у нього вигляд, коли він вискочив з копиці, розреготався. Та все ж, як довірливо повідав він мені, до ранку вже не зімкнув повік.

Згадавши цей епізод, я посміхнувся, заліз у курінь і спокійнісінько проспав до ранку.

День видався сонячний. Я бродив болотами у високій луговій траві і знайшов чимало цікавих об'єктів для фотографування. І цього разу природа подарувала мені чимало незабутніх вражень.