Що робить птахів такими вправними мисливцями, особливо тих, які полюють на живу жертву, розміри й вага якої перевищує вагу мисливця? Одна з рис, що вирізняє цих птахів, — міцність.

Коли під час полювання яструб малий вже «навівся» на ціль, назад вороття немає. Атака на вільшанку, що ретельно визбирує крихти неподалік місця пікніку, вимагає від нападника маневрування під столом, між ніжками крісел і навколо людських ніг. Очевидці кажуть, що в таких перегонах яструби можуть влучати у шибки вікон, автівки, а також втрапляти в хліви і навіть неводи.

Яструб малий

Якби птахи могли розмовляти, кожен вид від волового очка до припутня змалював би вам страшні обриси яструба до найдрібніших деталей: короткі заокруглені крила і довгий маневрений хвіст. Крила забезпечують рух, а хвіст працює як кермо. Упійманий на відкритій місцевості яструб стає безпорадним утікачем в оточені зграї дрібних птахів. Натомість під покривом дерев перевага переходить на бік хижака. Яструби малі нападають на свою жертву, прискорюючись на коротких дистанціях. Вони вбивці швидкісні й на короткій відстані. Знаряддя їхнього ремесла — це худі, довгі, неоперені ноги і надзвичайно довгий середній палець, яким птах ловить і утримує жертву. А гострі кігті й дзьоб, що розриває плоть, доповнюють мисливську амуніцію. Важливе значення має хватка, адже багато полонених пручаються й прагнуть із усіх сил вивільнитися. Яструби хапають свою здобич кігтями й душать, стискаючи «кліщі».

Скопа

Скопа спеціалізується на ловлі слизької й верткої риби. На відміну від інших хижих птахів, вона має чотири потужні пальці майже однакової довжини, водночас зовнішній палець може рухатися як уперед, гак і назад. Гострі, мов голки, кігті й нижня сторона лапи покриті короткими та гострими лусочками, які гарантують добре утримування здобичі. Й справді, здобич буває так міцно затисненою в обіймах кігтів птаха, що скопі іноді самій складно вивільнити рибу, особливо тих велетнів, які аж занадто масивні, щоб їх довго утримувати. Є чимало прикладів, коли велика риба затягувала птаха під воду, що був не в змозі ослабити зціплені кігті. В одному німецькому озері в невід спіймали коропа, в тіло якого «вчепився» скелет скопи.

Надзвичайно сильні кігті в соколів, якими вони міцно утримують простромлене тіло жертви. Найсильніший кіготь на зовнішньому пальці — кіготь-убивця, сила якого здатна проколоти зап'ясток людської руки (ось чому мисливці з соколами носять грубі рукавиці). Уздовж внутрішнього краю дзьоба є зубець, яким птах швидко розправляється зі своєю жертвою, встромляючи його в хребет і спинний мозок.

Сапсан

Сапсани без сумніву найшвидші птахи на Землі, але не завжди в горизонтальному польоті. Швидкість птаха, який атакує згори, може сягати 320 кілометрів на годину. Прискорюючись, сапсан складає крила і стрімголов кидається на свою жертву. Часом промахується. Тоді, це щось май же неймовірне, він здатен вийти в пікірування й знову атакувати тільки знизу. Як саме він долає силу тяжіння під час такої акробатики, залишається загадкою. Без кисню льотчик-винищувач знепритомнів би в подібній ситуації.

Беркут

Якщо оцінювати рівновагу, витримку й контроль польоту, то тут першість за беркутом. Замість того щоб пікірувати на жертву: чи то зайця, чи куріпку, орел продовжує кружляти, перш ніж зробить віраж і почне помалу знижуватися. Потім він на швидкості повертається, лише за кілька метрів до поверхні, і виринає невідомо звідки, щоб наздогнати свою мішень. Беркути використовують повітряні потоки, щоб кружляти. Так вони здатні долати дистанції до 25 кілометрів. Швидкість ширяння контролюють помахами крильми. Проти вітру птах прямує донизу і відводить крила назад.

Боривітер

Не менш важливе значення для хижих птахів має сила зору. Безпосередньо гостроту зору складно визначити, але якщо б ми мали зір як у боривітра, то змогли б читати газету з відстані 20 метрів. А ще ліпше мати зір як у орла, тоді б ми могли вистежити зайця, що стрибає за три кілометри від нас. У 1995 році фінські вчені зробили дивовижне відкриття. Виявляється, що деякі хижі птахи бачать ширший спектр кольорів, ніж ми, зокрема й ультрафіолетове світло. Як це стає їм у пригоді? Боривітри звично ширяють уздовж узбіч доріг і на луках. Вони вистежують дрібних гризунів, їхня здобич прудка та вертка і бігає в біотопі, який часто одноманітний і неозорий. Іноді завдання боривітра нагадує пошук голки в скирті сіна. Проте гризуни мітять свої маршрути послідом, який видно в ультрафіолетовому світлі. Саме здатність бачити в широкому спектрі кольорів дозволяє хижакам обстежувати величезні площі рослинності за відносно короткий проміжок часу і зосередити своє полювання на «жвавих перехрестях». А чи не означає це, що боривітри можуть стати найкращими в світі камерами спостереження за рухом на дорогах?