Низове торфовище "Білогорща" розташовується в західній околиці м. Львова. Цей цікавий природний об’єкт до початку промислового видобування торфу (1950-ті рр.) відзначався локалітетами низки раритетних видів рослин оригінальною фауною та зараховувався до однієї з найцінніших пам’яток природи. Торфовище розміщене в північно-східній частині Білогорсько-Мальчицької прохідної долини водно-льодовикового походження. Зазначена територія відокремлює Розточчя (геоморфологічний район Горбистого пасма Розточчя підобласті Подільської височини області Волино-Поділля) від Львівського плато і з’єднує Львівську улоговину та долину р. Полтви з широтним відрізком долини р. Верещиці. За районуванням боліт України це торфовище належить до торфово-болотної області Малого Полісся з Розточчям. Його площа дорівнює близько 730 га. Максимальна глибина торфового покладу до початку промислових торфорозробок становила 7,25 м.



Зараз щільно вкрита меліоративнами каналами, ця територія використовується, як городи, сінокосні луки та пасовища, решта – заростає. Але відвідати весною це місце варто – і не лише, щоб помилуватися лучною рослинністю. Як тільки заходиш в цей відокремлений світ, одразу відчуваєш особливе звукове тло. Голосно диринчать деркачі, поміж ними вклинюють своє ритмічне тріскотіння кобилочка-цвіркун та солов’їна кобилочка. А ще тут можна вдосталь наслухатися справжніх солов’їв.



І яка ж лука чи пасовище без жайворонків та жовтих плисок? Хоча рослинність висока і густа, місцями її викошують і на невеликих ділянках випасають худобу, що створює доступні умови для їх гніздування.

Там де трава, там і трав’янка. Їх тут гніздиться два види: лучна та чорноголова. Так само, як жовті плиски, трав’янки люблять погойдуватися на високих стеблинах – і їм все видно навкруги, і пісню чути краще. Звичайним видом для таких біотопів є терновий сорокопуд – його тут влаштовують наявність чагарників, де можна заховати гніздо та відкритий простір для полювання. Крім того під час міграції тут можна зустріти червонокнижного сірого сорокопуда.



Із заростей очерету біля ровів лунає пісня місцевого «крокодила» (так орнітологи жартома називають велику очеретянку) та її менших родичів – чагарникової та лучної очеретянки. Якщо пощастить, то почуєте водяну курочку і побачите пару крижнів.

А над цим всім стрімко літають сільські ластівки та стрижі і полює традиційне «тріо» - боривітер, канюк та лунь очеретяний.