Популярна давня приказка-порівняння "сивий, як лунь" стосується більше не очеретяного луня, а його близьких родичів — лучного, польового та степового лунів. Самці цих пернатих хижаків дійсно мають сріблясто-сиве оперення. На жаль, останнім часом вони стали рідкісними. Тільки очеретяний лунь пережив страшні гоніння мисливців у минулі роки та зберіг свою чисельність.

Ви, мабуть, бачили його десь у лузі, полі, на випасі чи біля річки. Більший від ворони, справно складений хижак шоколадного чи іржасто-рудого з сірим кольору, повільно загрібаючи своїми довгими крилами повітря, спокійно "пливе" невисоко над землею. Погляд, націлений вниз, свідчить про те, що мисливець пильнує на здобич, яку ховають зелені трав'яні хвилі. Раптом птах помічає її — різкий розворот на місці, що нескладно при малій швидкості, далі — м'яке приземлення з випущеними лапами, які озброєні кігтистими, проте, короткими пальцями — зручне знаряддя в умовах густої рослинності. Та знову невдача, вже вкотре за день. Жертва добре знає, що у цих місцях на посаді хазяїна і одночасно тирана — він — лунь очеретяний. До лунячого "столу" потрапляють гризуни, пташенята, яйця птахів, інколи підранки невеликих видів качок, лиски, водяної курочки, жаби, вужі, великі комахи.

За красу, майстерність і невтомність польоту луня без усяких застережень можна назвати крилатим аристократом. Будь-то прогулянковий, ігровий чи пошуковий політ, стрімкий напад чи погоня за ворогом, завжди відчуваються у його рухах досконалість і влада над повітряною стихією. Лише іноді, коли над очеретяним морем розгуляється штормовий вітер, здається, що крила луня начебто завеликі для його росту і ваги. Проте, коли бачиш, як злітає він з очерету, то цього надлишку вже не помічаєш. Спускаючись на здобич у гущавину прямих триметрових стебел, лунь тримає крила піднятими вгору і розгорнутими на повний змах. Вдалим чи невдалим буває його напад, але вибратися з густих і високих заростей можна тільки одним способом: нагору. І тільки такі крила можуть підняти птаха в повітря.

Гніздо лунь очеретяний завжди будує біля води — у густих хащах очерету чи рогози. Побоюючись повені, часто обирає великі заломи сухої рослинності, де неохайно накладає купку таких самих сухих стебел. На початку травня гнізда містять повні кладки — до п'яти білуватих яєць. Самка насиджує 33-36 днів, а самець, як і слід, носить їй їжу. Нам важко збагнути, якою важкою буває пташина праця. Особливо, коли з'являються пташенята. Заклопотаний батько родини буквально перетворюється на потріпану ганчірку, виснажуючись у нескінчених пошуках здобичі. Коли ж до нього приєднується самка, стає легше.

На цей час — кінець червня — юні пташенята вже поступово перетворюються з сірих пухнастих істот на струнких карооких красенів у коричневому "одязі" та іржастих "капелюшках".

Гніздо стає замалим для них, і вони ховаються поблизу, протоптавши собі доріжки серед рослинності. Якщо якась необачна людина випадково знайде таке луненя та захоче взяти його у руки, обов'язково буде покарана — малюк перекидається на спину і, блискавично викидаючи лапи, завдає чужинцю відчутних подряпин.

Згодом можна спостерігати перші, невмілі польоти молодого покоління очеретяних лунів. Невдовзі батьки починають тренувати юних, аби ті виробляли вправні навички у полюванні. У цей час сімейні групи переміщуються на поля, де безліч гризунів, котрі більш помітні.

Наприкінці літа птахи вже живуть самостійно. Нарешті всі клопоти позаду і настав час зміцніти та набратися жиру. У дорослих закінчується зміна оперення, у молодих оперення слугуватиме ще рік.

Наразі — подорож у південніші країни, де взимку менше снігу. Як і більшість хижаків, очеретяні луні вирушають у мандри поодинці.