На бузку біля самісінького входу в продовольчий магазин сидять снігурі — тихо живляться й непомітно займаються своєю справою. Повз них, зовсім близько, проходять сотні людей і нічогісінько не помічають. Лише сміття на снігу видає птахів. Спостережливий перехожий подумає: «Чому тут накидано стільки насіння?». А придивившись, побачить, що насіння немає, одне лушпиння. Погляне вгору і неодмінно побачить їх, супутників зими, снігурів. І ось уже зупинилися люди і розглядають ці живі зимові квіти на голих гілках.

Пара снігурів

Зграйки снігурів зазвичай невеликі, всього 3-5 птахів, і обов'язково хоча б один серед них — самець. Розрізнити птахів не складно. Як сказав російський поет Миколай Асєєв: «У самца на груди — отраженье зари, скромно-серые перья у самочки».

Поряд із моїм будинком на одній кормовій території снігурів ростуть бузок, клен, а трохи поодаль — дві куртини ясена. Тиждень птахи живилися на бузку і з'їли все до насінини. Потім перемістилися на клен, а згодом уже й на ясен. Очевидно, такий порядок відповідає їх перевагам.

Снігурі — хоч і не найчисельніші, але найвідоміші птахи-зимувальники. Багатьох пернатих, які поїдають лісові ягоди, вважають корисними за те, що вони переносять або поширюють насіння. Снігур розчавлює ягоду горобини своїм сильним дзьобом, м'якоть викидає, а з насіння з завидною швидкістю дістає ядерця — оболонки ягідного насіння не перетравлюються. Якщо під горобиною на снігу накидані роздроблені ягоди без насінин, це надійна ознака, що живилися снігурі. Головне в снігура те, що він красивий: усі його знають, усі його люблять. Жодними іншими видатними якостями снігурі не наділені. Пісня червоногрудих самців доволі непоказна, нагадує тихий скрип незмащеної підводи. Але в будь-якому містечку красень-снігур, звісно, бажаний зимовий гість.

Живляться снігурі не тільки горобиною, але й насінням берези, лободи, щавлю кінського. Пташенят вигодовують насінням рослин. Снігурі надовго затримуються там, де багато корму. Не лякаючись людей і викликаючи палкий захват у перехожих своєю довірливістю і красою, птахи живуть біля годівниці всю зиму, чи буде вона біля школи, в дворі будинку, чи навіть у велелюдному сквері в центрі міста.

Зимовий красень — снігур

У врожайні на горобину роки горобці, наслідуючи снігурів, розчавлюють ягоди дзьобом і виїдають ядерця горобинового насіння. Якось довелося спостерігати й інший приклад обміну досвідом між птахами.

На куртині клена біля будинку на початку зими снігурів не було, а в березні раптом з'явилися, і одразу десятки півтори. Тільки щось вони видалися мені малуватими... Підходжу ближче — горобці хатні! Тільки один птах серед них виявився самкою снігура. Кругом увесь сніг був усипаний летючками кленового насіння, які снігурисі «допомагали» їсти горобці. Кілька днів самочка невідлучно була в цій куртині, то одна живилася, то в гурті горобців. Потім з'явилися ще чотири снігурі. Час голодний, весняний, поки всього не з'їдять, звідси не відлетять. Корму їм вистачило ще на три дні. Запасли жирку — пального для польоту — і в дорогу, додому, на північ. Перестали, звісно, сюди навідуватися й горобці.

Цей випадок доволі цікавий. Очевидно, якийсь розумний горобець спостерігав, як їдять насіння клену снігурі, потім спробував сам — і в нього вийшло, а від нього навчилися й інші. Так стало снігурине мистецтво надбанням широких горобиних мас.

У снігові морозні зими горобиною живляться навіть голуби. Бачив із вікна, як голуб тонкою гілкою підбирався до ягід: іде-гойдається, от-от, упаде. А добереться до кетяга горобини — скільки зусиль потрібно невмілому птаху, щоб зірвати ягоду! Ворони й галки теж потроху обирають ягідки на верхівках горобин. Узимку ворони змінюють поведінку. Сміття в контейнерах укриває сніг, і вони багато пересуваються в пошуках їжі, одразу ж обстежують свіжі покидьки — чи немає чого їстівного? Якось спостерігали таку картину: на доріжці живилися п'ять голубів. Прилетіла ворона, сіла на дерево — голубів як вітром здуло! Схоже, що ворони полювали на голубів не від випадку до випадку, а постійно, і голуби це засвоїли. Інакше звідкіля в них такий страх перед вороною?

Звичними в населеному пункті можуть бути омелюхи. Коли омелюхи на верхівці високого дерева, зрідка перегукуються свистом, здається, що вони мають скромне буре забарвлення. Красу омелюхів, а в деяких місцевостях у народі їх називають «красави», можна розгледіти тільки зблизька: на кінці хвоста — жовта смуга, на крилі — жовті плямки. А найдивовижніше — цілковито унікальна для птахів прикраса — червоні рогові пластинки на кінцях покривних і махових пер.

Найкращий час знайомства зі щигликом — осінь і зима. У цю пору птахи кочують зграями околицями міст і сіл, особливо полюбляють пустища, де позалишалися сухі бур'яни

На пустищах, ще не освоєних будівництвом, кочують заростями реп'яхів зграйки щигликів. Судячи з назви, вони повинні хизуватися своїм ошатним вбранням. Одначе строкате, яскраве оперення щигликів — приклад чудового маскувального, «почленованого» забарвлення. У цьому нескладно впевнитися: помітивши зграйку щигликів, що спустилася на зарості реп'яхів, підійдіть до них, спробуйте роздивитися. Живляться щиглики мовчки, майже не перелітаючи з гілки на гілку, і якщо не знати, що вони тут, помітити зграю зовсім непросто.

Але першими мешканці населених пунктів помічають на горобинах дроздів. Гарні великі птахи з пістрявими грудьми перш за все з'являються там, де багато горобини: в ботсадах, у парках тощо. Потім зграї кочують бульварами, дворами, розшукуючи навіть одиночні, червоні від ягід, дерева. На тлі снігу горобину видно здалеку, і виявити її птахам нескладно. Рослини ваблять птахів поживною м'якоттю ягоди. Насіння ж покрите оболонкою, що оберігає його від перетравлювання, і птахи переносять і розсіюють насіння на великі відстані.

Дрізд-чикотень

Уже примелькалися за осінь і зиму дерева, перевантажені кетягами ягід, і раптом — чисто, ніби їх і не було! Так акуратно працюють тільки чикотні. Вони «обробляють» дерево за деревом і поки не обберуть ягоди на одному, не беруться за наступне, сусіднє. Дуже корисна звичка для економного використання зимового корму. Правда, в морозні дні багато ягід дрозди гублять — занадто ламкі в цей час плодоніжки. Але в лісопарках це на користь різноманітним дрібним звірям: мишам, полівкам, навіть зайцям, адже самі вони не можуть залізти на дерево за ягодами.

На горобину дрозди злітають із найближчого дерева, на якому сидять зграєю. Дзьобнуть по дві-три ягоди — і знову на дерево. Сидять там довго, роззираються на всі боки. Таке враження, що взимку вони більш лякливі, ніж влітку. Однак обережність тут ні до чого — винні зимові морози. Дрозди, як і омелюхи, ковтають ягоди цілими, і що сильніше вони проморожені, то більше потрібно тепла, аби їх відігріти. Якби птах одразу набив воло і шлунок промерзлими ягодами, він, імовірно, загинув би від переохолодження. Ось і доводиться дроздам і омелюхам відігрівати свій корм маленькими порціями. Тому живляться вони потроху цілий день. При плюсовій температурі дрозди живляться інакше: подовгу сидять на горобинах, поки не наїдяться ягодами досхочу.

Чикотні завжди найчисельніші серед дроздів узимку. Вони й найкрасивіші: у птахів сіра голова, коричнева спина, світло-сіре надхвістя і чорний хвіст. У всіх інших видів верх однокольоровий. Інколи трапляється і дрізд чорний.

Чиж — птаха лісова, але в теплі зими його можна зустріти в населених пунктах

Відвідують населені пункти і пролітні гості, їх присутність залежить від урожаю плодів горобини, насіння берези, ясену, бузку. Вони прикрашають міста, несуть людям неабияке задоволення своєю ошатною зовнішністю. На березах живляться чечітки й чижі, які нерідко утворюють змішані зграї. Самці чижів зелені, а чечіток — червоногруді: що старше птах, то яскравіше стрій. На березових бульварах чижі і чечітки восени трапляються не завжди, але обов'язково — наприкінці зими, коли повертаються до себе на північ. У цю пору на снігу під березами, де живилися зграї, утворюється килим із дрібних летючок — насіння берези.

У лютому зграї чижів і чечіток, іноді разом зі зграями синиць, з'являються на міських ялинах і модринах. Птахи «підвішуються» до шишок знизу і висмикують за «крильце» насіння, оскільки шишки до цього часу вже наполовину бувають розкриті. Видно, маслянисте насіння хвойних дерев їм дуже до смаку.

Зимують у містах і птахи, про яких необхідно піклуватися. Серед них головне місці посідають синиці. З першим снігом, із першими морозами прилітають синиці великі. З'явившись у місті, вони передовсім навідуються у місця, де в минулому році були годівниці. Якщо бажаєте завести зграйку синиць біля свого вікна, не ловіть гав: прибулі синиці можуть прилаштуватися до чиєїсь чужої годівниці.

Завсідники годівниць — синиця велика й блакитна

Ось найпростіша годівниця для синиць. Літрову скляну банку в горизонтальному положенні прив'язують до перил балкону. Якщо банку закрити кришкою з прорізаним у ній льотком діаметром 3,2-3,5 см, це збільшить корисний об'єм годівниці й ускладнить доступ горобців до корму.

Із зернових кормів для синиць найкраще підійде насіння соняшника, коноплі, смачний корм — насіння дині, гарбуза, дещо гірше — кавуна.

На годівницях для синиць живляться і блакитні синиці, іноді синиці чорні, повзики, випадково зеленяки і навіть дятли звичайні. На годівницях, зроблених без зайвих хитростей, можна зустріти горобців — хатнього і польового.

У теплу зиму лютий стає для птахів весняним місяцем: задзвеніли піснею синиці. Граки й ворони завжди рано починають гніздитися, а в теплу зиму вже в першій декаді лютого розподілені гніздові ділянки.

Зима буває особливою при високих урожаях насіння ялини і ягід горобини.