Використання супутникових передавачів виявило петлеподібний міграційний шлях соколів Елеонори
Протягом останніх років завдяки застосуванню супутникових методів стало багато відомо про міграційні стратегії соколів Елеонори (Falco eleonorae). Цей нечисленний вид не належить до фауни України, поширений переважно на середземноморському узбережжі. Відомий він тим, що птахи дуже пізно розмножуються – у другій половині літа та на початку осені. Це пов’язано з тим, що в гніздовий частині ареалу соколи спеціалізуються на живленні дрібними птахами: восени в Африку мігрує велика кількість дорослих та молодих птахів, які концентруються на узбережжі Середземного моря перед тим, як його перетнути. Цими птахами і годують своїх пташенят соколи Елеонори. Вслід за дрібними птахами дорослі та ставши на крило молоді соколи вирушають до місць зимівлі, які розташовані переважно на острові Мадагаскар.
Команда Іспанських дослідників провела масштабну роботу по міченню соколів Елеонори на кількох гніздових колоніях, розташованих в різних частинах Середземномор’я та виявила розбіжності в проходженні міграційних шляхів не тільки між молодими та дорослими особинами, але й між осінньою та весняною міграцією.
При міграції птахам доводиться перетинати досить великі території, що є несприятливими для харчування, а іноді навіть просто для відпочинку. Серед хижих птахів є дві стратегії переміщення: види, що здатні до довгого паріння можуть накопичувати великі жирові запаси в своєму тілі та майже не живитись впродовж перельоту, використовуючи висхідні повітряні потоки. Птахи, пристосовані до більш енергійного машучого польоту, не можуть накопичувати великі жирові запаси, бо це зробить політ для них занадто важким. Замість цього вони частіше роблять зупинки в прийнятних біотопах щоб підгодуватись. Саме до таких видів і відноситься сокіл Елеонори.
За результатами аналізу даних супутникових передавачів виявилось, що дорослі та молоді птахи однаково швидко та майже в схожих регіонах перетинають несприятливі для них дві морські смуги та пустелю Сахара, а от в Сахелі (смуга перехідного типу на північ від Сахари) та екваторіальній Африці їхні шляхи розходяться. Молоді птахи затримуються в Сахелі: щойно досягнувши сприятливих умов, вони більше потребують поповнення своїх жирових запасів, ніж дорослі. Дорослі птахи теж уповільнюють свій рух, але рухаються до місць зимівлі пряміше, витрачаючи на всю осінню міграцію в середньому 31 день, а молоді – 51.
Ще одна цікава річ виявилась на зворотному шляху соколів під час весняної міграції: до місць гніздування птахи поверталися шляхом, що пролягає значно східніше, через територію Ефіопії, знову затримуючись біля південного краю Сахари. Таким чином, міграційні шляхи цих соколів в Африці на південь від Сахари майже не перетинаються, та ще й існують відмінності у шляхах молодих та дорослих птахів.
Автори пов’язують ці розбіжності з розподілом опадів в субекваторіальній Африці в різні сезони: восени більш вологою є західна частина Сахелі та савани, що лежать на південь, а навесні опади переважають у східній частині цієї зони. Це впливає на кількість великих комах, зокрема прямокрилих, якими живляться соколи Елеонори підчас міграції. Шлях, який птахи обирають навесні, коротший, ніж осінній, але птахи долають його за більший час, роблячи довші зупинки.
До речі, схожий петлеподібний міграційний шлях мають тернові сорокопуди (Lanius collurio), що зимують на півдні Африки: восени центральноєвропейські популяції мігрують прямо на південь від місць зимівлі, а навесні рухаються на північ вдовж східного узбережжя Африки та крізь Аравійський півострів. У цього виду розбіжності в міграційних шляхах також пов’язані з розподілом опадів в різні сезони.
Шляхи міграції соколів Елеонори. Жовтий – молоді особини восени, червоний – дорослі особини восени, синій – весняна міграція.
Ілюстрація з процитованої статті.
За матеріалами:
Mellone, U., López-López, P., Limiñana, R., Piasevoli, G., and Urios, V. (2013). The trans-equatorial loop migration system of Eleonora’s falcon: differences in migration patterns between age classes, regions and seasons. JournalofAvianBiology44, 417–426.
Підготував Єгор Яцюк