Андрій Плига, спеціально для Пернатих друзів
Фото автора

Всім, хто колись бував на заболочених луках, чи на зарослих очеретами ставах, відомий силует цієї довгохвостої пташки. Широко розставивши крила, вона подовгу низько літає над самими очеретами, пильно вдивляючись вниз. Можливо, ви здогадались, що мова піде про пернатого розбійника наших заплав – болотяного, або, як ще його називають, очеретяного, луня.

Фото 1. Пернатий пірат

Ці, задиркуватого виду, птахи, є одними з небагатьох наших хижаків, чиє майбутнє поки не викликає сумнівів. Ця обставина пояснюється як наявністю великих різноманітних заболочених площ – чи то зар

ослих ставків, чи то заболочених лук і заплав, що є мисливськими угіддями птаха, так і власне екологічною пластичністю – лунь особливо не перебирає болотами, а селиться будь-де, головне щоб були зарості очерету для гнізда і птахи навколо – на обід. Чи вечерю. А птахами той теж не гребує – його здобиччю може стати будь-хто, з ким він здатен розправитись. Особливо полюбляє наш розбійник качок. Тому, наприклад, в гніздовий період нам не часто доводиться бачити виводки з каченятами: вони всі переховуються в очеретах від пернатих піратів. Лише пірникози та лиски не надто дбають про свою безпеку на воді: їм нічого боятися лунів, у разі чого вони просто пірнають – і кінці у воду. Луні ж знають про цей маневр пташок, що так спокусливо плавають посередині плесу, і навіть не намагаються атакувати. Вони, як справжні пірати, годинами курсують своєю «акваторією» - заростями осоки, рогозу, очерету, пильно видивляючись каченят. Летить собі лунь, летить, секунда – і він, наче вставши «на дибки», завмер, щось побачивши… але ні, то здалося – і хижак патрулює плавні далі. А ось знову птах завмирає – і каменем падає вниз. Чутно злякане крякання чи тріск чирянки, проте лунь на півдорозі зупиняється і, наче нічого не трапилось, летить далі. Полякав птахів та й втік… Насправді просто качки вчасно помітили загрозу і встигли заховатися в заломи очерету, ставши недоступними для хижака. І так раз за разом, година за годиною, поки у спостерігача очі не втомляться від виглядання в бінокля. Дочекавшись саме цього моменту, коли бінокль лежить в траві, лунь неочікувано падає каменем вниз – і не піднімається звідти. Все, значить вполював, сидить і смачно обідає, на заздрість втомленому спостерігачу.

Всі луні, і болотяні в тому числі, належать до птахів із яскраво вираженим статевим диморфізмом. Це означає, що самець і самка чітко відрізняються забарвленням. Самець забарвлений світліше, має світлий спід крил, а самка майже однотонно темно-коричнева, зі світлими, добре помітною здалеку головою. Непосвяченому може здатися, що це різні види, які час від часу переслідують одне одного! Насправді це є елементом шлюбних ігор, коли супружня пара починає робити в небі над плавнями неймовірні піруети, зчеплятися кігтями, летіти вниз головою, падати безладною купою пір’я вниз, але вчасно вирівнюючись і продовжуючи бавитись, на страх бідним качкам. Адже це означає, що десь поруч є їхнє гніздо, в якому підростають маленькі криваві ненажери… А от знайти їхнє гніздо, це справжня історія…

Фото 2. Типові біотопи болотяного луня

Я ще змалку мріяв побачити маленькі хижі пухнасті грудочки пташенят луня, проте довго це лишалося мрією. Одна справа – гніздо яструба чи канюка на дереві, яке можна знайти, навіть випадково прогулюючись лісом, інша справа – гніздо очеретяного луня. Він його лаштує серед непролазних очеретяних хащ, де знайти його можна лише цілеспрямованими пошуками. Але якщо це гніздо заховане серед кількох гектарів очеретяних плавнів, то є над чим взятися за голову!

Але хто шукає, той знаходить, в чому я вкотре міг пересвідчитися.

Якось навесні мені з колегами довелось побувати на Вінничині, в долині річки Згар. Така собі невеличка річечка, приток Південного Буга, великою мірою перетворена в ланцюг риборозплідних ставів. А на незарегульованих ділянках її заплава являє собою доволі широку заболочену луку. Була тоді якраз середина квітня, і велика частина луки була затоплена талими сніговими водами. Такі місця, та ще й у весняне водопілля, є справжнім раєм для орнітолога, оскільки тут на прольоті збирається сила – силенна всякого птаства, особливо куликів. Кого тут тільки не було! А так як кулики є, м’яко кажучи, доволі проблемною групою птахів для визначення, то ні на мить не припинялись суперечки, що ми врешті решт побачили – коловодника звичайного чи болотяного і т.д. Над чим ми точно згодилися, так це на малих баранцях (рос. гаршнеп); їх безліч ховалося в притоплених водою куртинах трави. Ці пташки мають на диво ефективне маскувальне строкате забарвлення; варто було зробити крок, як прямо з-під ніг вилітало кілька баранців, хоч ще хвилину раніше під пильним поглядом бінокля ти був переконаний, що в цій траві немає жодної живої істоти. Були тут і чайки (рос. чибис). Кілька пар цих галасливих пташок розділили луку на гніздові території і передавали естафету одна одній, і, коли ми проходили повз, по черзі галасували над нашими головами, висловлюючи своє обурення нашій появі. Тут, прямо на землі серед відкритого лугу, без будь-якого прикриття, знаходилися їхні чудово замасковані кладки, на одну з яких нам пощастило натрапити.

Фото 3. Кладка чайки

Шукали їхні кладки з пташенятами і болотяні луні. Але з ними чайки не церемонились і при першій появі ж нещадно атакували пернатих хижаків. Я ніколи не перестаю дивуватися тій надзвичайній хоробрості, з якою маленька беззахисна пташка, яка ж по суті нічого не здатна зробити луню, атакує грізного хижака! І останньому нічого не лишається робити, як відступити перед відчайдушною сміливістю маленького кулика.

У цій весняній атмосфері, гріючись на сонечку на сухому пагорбі, ми помітили, що один з лунів часто надовго сідає в невеликих заростях очерету серед луки. В бінокль чудово було видно голову хижака, що визирає з поміж стеблин очерету. Логічно було припустити , що саме там знаходиться їхнє гніздо! В багатьох гніздах вже лежали кладки, так що, можливо, і луні вже насиджують пташенят? Ця думка нам не давала спокою, і ми вирішили будь-що перевірити наші здогадки. Сказано - зроблено. І, візуально засікши орієнтири можливого гнізда, ми пішли прямо вперед.

Вже через кілька десятків метрів я пожалкував про свій вчинок. Чим ближче було до очеретів, тим глибше ставала вода… Ось в один чудовий момент вода хвилею ввірвалась всередину теплих черевик, і одразу стало на диво некомфортно. А коли крижана вода (на дворі то квітень!) почала підніматися вище коліна, здоровий глузд почав намагатися взятися за своє і повернути назад. Зрештою, коли вода сягала ледь не по пояс, ми були приблизно там, де сідав лунь. Але жодного натяку на гніздо, та й на стурбованість з боку лунів, які продовжували десь своє полювання. Довелося швидко вилазити з крижаної води, розминаючи занімілі ноги. «Добре, що хоч пригріває по-справжньому весняне сонце, а так і до того, щоб захворіти – рукою подати», - подумав я, в той час як Дмитро, мій колега, продовжував пошуки злополучного гнізда. Проте скоро і він припинив пошуки, попрямувавши за мною на суху землю. Так закінчилися невдалі пошуки гнізда тою весною.

Фото 4. Заболочена заплава річки Згар

Долею випадку мені пощастило знову опинитися на річці Згар через пару місяців, на початку червня. Лука вже буяла високим різнотрав’ям, вдалині виднівся високий очерет, де ми навесні шукали гніздо луней. Луні нікуди не поділися, а все так само петляли луками, шукаючи поживу. І все так само сідали на ті самі очерети! Недовго думаючи, я попрямував в зарості, благо що вода була теплою. Пробираючись крізь густі зарості, сам того не очікуючи, я вийшов на … хатку ондатри, складену з очерету. «Бульк!» - щось пірнуло прямо під моїми ногами. Ондатра! Тут я не на жарт злякався, оскільки вже доводилося бачити, що здатна зробити ця водяна криса своїми здоровенними заточеними зубами. Та цього разу пощастило, і звірятко просто пропливло біля мене. А на хатці ондатри була пір’їна… Луні, здається, просто сідали сюди відпочити. Хто ж знав!

Фото 5. Хатка ондатри

Але думка про гніздо не давала спокою. Неподалік була ще одна купа очеретів, в якій птахи могли збудувати своє гніздо. Адже ж десь має бути їхнє гніздо! І я, цього разу з Наталкою, також орнітологом, попрямували в їхню сторону.

Те, що гніздо тут, ми зрозуміли одразу. Пара лунів наче оскаженіла і почала кружляти низько над нами, голосно скиглячи і тим самим даючи знати, що гніздо сховане саме в цих чигирях. Смуга очерету була не сильно великою, завширшки з метрів 30-40 і завдовжки з метрів 60, тому ми вирішили просто-напросто прочесати ці очерети в пошуках гнізда. З величезними труднощами ми подолали якийсь десяток метрів, і зрозуміли, що далі справа не піде. Адже йти доводилося не просто по пояс у воді, а при цьому проштовхуючись крізь густі двометрові очерети, що само по собі було надзвичайно важко і малоефективно, бо видимість навколо була наближена до нуля. Наталка швидко кинула цю непросту затію, пішовши шукати великих грициків на лузі, а я ніяк не міг покинути думку про гніздо, недарма ж ми ризикували здоров’ям тут на весні? До того ж гніздо точно саме в цих очеретах, про що нам розповіли самі птахи. Тому я змінив тактику.

Відійшовши метрів на 100, я припав в траву, з усіх сил намагаючись не сильно вжиматися в болото піді мною. Взявши до рук бінокля, я почав гру в чекання. Покружлявши трохи після нашого уходу, луні заспокоїлись. Один батько полетів полювати, а другий, покружлявши навколо, сів на дерево на узліссі. І мабуть заснув там, бо в мене вже все заніміло сидіти навприсядки. Але, зрештою, птах поринув в повітря… Для того, щоб знову сісти на дерево.

Так чи інакше, хвилин через 40 лунь знову знявся і полетів, і, зробивши коло, впав в очерет. Є! Там має бути гніздо! Зорієнтувавшись відносно верби обабіч болота, я пішов напряму через очерет до неї. Пройшовши напролом метрів 30 густими очеретами, по пояс у воді, весь вкритий пухом з качанів минулорічного рогозу, я почав співчувати кабанам, що мешкають в таких плавневих хащах. Тут раптово в кількох метрах від мене злетів дорослий лунь! Ще пару кроків – і я стою над гніздом з маленькими пуховиками очеретяного луня. До чого ж вони кумедні! Із загаженими послідом обличчями, брудно-білим пухом, вони всі як один припали до гнізда, повитріщали очі, розкрили дзьоби і почали шипіти, як змії! Неймовірно кумедне і зворушливе видовище, варте того, щоб навесні блукати по пояс в крижаній воді чи десятки метрів ломитися крізь неймовірні хащі! Поки я про це думав, наді мною голосно кричали дорослі птахи. Щоб не завдавати пташенятам моральної травми і не віднадити від гнізда дорослих, я швидко зробив кілька прекрасних кадрів лунят (а як по інакшому назвати пташенят луня?) і поспішив ретируватися з місця дійства, по дорозі ретельно поправляючи за собою очерет, аби хижаки не могли слідувати моєю стежиною.

Фото 6. Маленькі пернаті пірати

Фото 7. Пізнаєте в цьому замурзаному пташеняті майбутню грозу плавнів?

Дивлячись на чудові фото, Наталка потім довго жалкувала, що не лишилась, бо грициків так і не знайшла. А я тепер при вигляді цих піратів, що патрулюють плавні, постійно згадую трьох маленьких пуховичків, що кліпали очима і шипіли в мою адресу. Пірати плавнів…