Полювання на привидів. Як новітні технології допомагають відстежувати таємничо зниклих птахів.
Кульона тонкодзьобого не бачили з 1995 року і за цей час він міг би зникнути. Але, перш ніж ми остаточно це підтвердимо, потрібно ще раз прочесати його величезний, непривітний гніздовий ареал у пошуках загублених популяцій. А прогресивні новітні технології, що вивчають крихітні атоми, залишені в пір'ї давно вимерлих видів, розповідають нам, де саме потрібно шукати.
Як би ви шукали останні гніздові місця виду, що має статус «У критичному стані», якщо ніколи насправді не мали впевненості щодо того, де саме гніздився вид від самого початку?
Це обсяг завдання для дослідників, які розшукують хвостове оперення кульона тонкодзьобого Numenius tenuirostris із популяції, що єдина залишилася в світі. Звісно, якщо така популяція взагалі ще десь існує.
Кульон тонкодзьобий (Numenius tenuirostris)
Щоб звузити пошуки втраченого виду група дослідників використала дані, отримані з атомів, що зібрані з померлих особин, аби звузити ареал пошуку в безкрайому Сибіру.
Нам не завжди було потрібно вдаватися до таких складних заходів, щоб хоча б мигцем побачити цього середніх розмірів кулика. На початку 19-го століття це загальнопоширений вид, який зимує на Близькому Сході, півночі Африки та в Центрально-східній Європі. Але навіть у ті благодатні часи мало хто був добре обізнаний із гніздовими повадками виду. Ми знали, що навесні кульон відбував до Центральної Азії, й не більше. На сьогодні єдині повністю задокументовані гнізда кульона тонкодзьобого — це кілька знайдених у 1910-х і 1920-х поблизу міста Тара в Омській області в Сибіру. Мало що зрозуміло і про причини такого стрімкого скорочення чисельності, хоча кілька припущень зробити можна. Помітний вплив мало неконтрольоване полювання скрізь на місцях зимівлі наприкінці 19 - на початку 20 століття, а інтенсивне висушування водно-болотних угідь у Середземномор'ї та Північній Африці лише підсилило тиск на цей мігруючий вид. Утім про загрози, на які вид наражався на місцях гніздування, якими б вони не були, здебільшого невідомо нічого.
Зрештою ситуація так загострилася, що кульон тонкодзьобий узагалі перестав з'являтися на своїх місцях зимівлі. Останнє повністю підтверджене спостереження зареєстроване в Марокко в лютому 1995 року. Хоча з тих пір були ще повідомлення про спостереження у Франції та Україні, але візуальна схожість виду з більш поширеними кульоном великим Numenius arquata і кулоном середнім Numenius phaeopus ускладнює остаточне підтвердження. Припускають, що зі скороченням чисельності кульони тонкодзьобі, котрі є зграйними птахами, приєдналися до гуртів схожих видів, де практично неможливо їх помітити чи виявити. Також є імовірність, що кульон тонкодзьобий вимер загалом, ставши першим зниклим птахом у Європі після гагарки великої Pinguinus impennis, яку мисливці загнали аж до історичних книгу 1852 році.
Але щоб знати напевно, нам потрібно прочесати величезний потенційний ареал гніздування виду 8 пошуках розкиданих суб-популяцій. У будь-якому разі, навіть якщо наші спроби пошуків кульона тонкодзьобого не увінчаються успіхом, будь-які знання, які ми здобудемо про його гніздові звички, а також про фактори, що довели до зникнення, стали б корисними для наших зусиль із охорони куликів інших видів із подібною сумною долею.
В останньому дослідженні з цього приводу вчені аналізують стабільні ізотопи, зібрані в зразках оперення 35 особин кульона тонкодзьобого, що надані з різних куточків світу. Ці атоми — крихітні сліди довкілля — наприклад, їжі чи води, які проникають у тканини організму, коли птах їх споживає. Потім вони стають частиною оперення в процесі його формування. Вивчаючи ізотопи, узяті з молодих особин, тобто птахів, що готуються до своєї першої міграції з місця появи на світ, співро-бітники лабораторії, що спеціалізується на ізотопному аналізі, мали можливість калібрувати отримані результати з існуючими широкомасштабними ізотопними картинами усього світу, що дозволяє команді з’ясувати, де ці молоді птахи оперилися.
Кульон тонкодзьобий. Ілюстрація ХІХ ст.
Команда змогла розрізнити походження птахів, вивчаючи в ізотопах атоми водню. «Важка вода відрізняється від звичайної води тим, що водень має додатковий нейтрон», — пояснює др. Грем Б'юкенен, головний фахівець із RSBP і один із співавторів дослідження. «Якщо рухатися від екватора співвідношення важкої води до звичайної води зменшується; це відоме співвідношення, яке ми використали для того, щоб помістити особини в конкретний широтний пояс».
Результати дослідження довели те, про що давно підозрювали: весь цей час ми вивчали не те місце. Виявляється, що традиційні місця гніздування кульона тонкодзьобого знаходяться (насправді, знаходилися) не в Омську, де були знайдені єдині відомі гнізда, а набагато південніше в степах і лісостепах Казахстану та півдня Роси. «Це дозволяє припустити певну ступінь гніздової спеціалізації кульона тонкодзьобого», — пояснює Б'юкенен. «Раніше його вважали лісостеповим видом, але дані свідчать про те, що це вид степового довкілля».
Хоча результати і несподівані, але вони обґрунтовують думку, що вже тривалий час панує в деяких природоохоронних колах: частина науковців припускала, що ареал гніздування виду знаходиться значно південніше. Наприкінці дев'яностих у цьому регіоні працювала експедиція з університету Глазго, що так і не знайшла кульона тонкодзьобого. А нині є перші докази того, де потрібно шукати.
У жодному разі нас не повинна засмучувати та невдала експедиція — тому що ми хоч і зуміли виділити широту, потенційний ареал гніздування охоплює величезний масив землі, і перспектива виявлення місць гніздування птаха, чисельність якого, ймовірно, менше 50 особин, здається в кращому разі «тоненькою». Але євразійські степи уміють ховати птахів із поля зору: в 2000 році польове дослідження в регіоні виявило набагато більшу популяцію чайки степової Vanellus gregarius, яку раніше оцінювали в 200-600 особин у світі.
Чайка степова (Vanellus gregarius)
Але чи реально сподіватися знайти хоч одного кульона тонкодзьобого? Зрештою, умови занадто непривітні для птаха, щоб залишатися там цілий рік, Кульонам потрібно мігрувати, але. як ми знаємо, немає жодного задокументованого спостереження з 1995 року. Втім Б'юкенен припускає, що вид усе ще може робити перельоти на південь: «У виду дуже великий зимівельний ареал, до якого входить частина північної Африки, що майже точно не була детально вивчена. Тому залишається імовірність, ідо він мігрує до Середземноморського басейну, але популяція дуже мала й прямує в невивчений район, тому нам про це й не відомо.»
Якщо ми плануємо повторити експедицію з пошуку кульона тонкодзьобого, то час має вирішальне значення. Раніше вважали, що втрати середовищ існування в гніздовому ареалі не належать до ключового фактору зникання кульона тонкодзьобого. Натомість, результати останнього дослідження означають, що нам потрібно переглянути це припущення. Величезні площі степів на півночі Казахстану розорано під використання в сільському господарстві, залишено лише ділянки з бідними ґрунтами. Така зміна землекористування призвела до скорочення чисельності різних степових видів у регіоні. Здається, до цього списку можемо додавати і кульона тонкодзьобого.
Кульон степовий (Numenius phaepous alboaxillaris)
Попри все, ми не повинні втрачати надію, що кульон тонкодзьобий продовжує існувати. А якщо 22 роки, що минули від останнього його спостереження, здаються довгими, черпаймо натхнення в історії про кульона степового Numenius phaepous alboaxillaris, підвиду кульона середнього, якого вважали зниклим у 1994 році, поки не побачили в Росії, а нещодавно й у Мозамбіку.
У пошуках зниклих видів надія вмирає останньою, якою б «тонкою» вона не була.
Як би ви шукали останні гніздові місця виду, що має статус «У критичному стані», якщо ніколи насправді не мали впевненості щодо того, де саме гніздився вид від самого початку?
Це обсяг завдання для дослідників, які розшукують хвостове оперення кульона тонкодзьобого Numenius tenuirostris із популяції, що єдина залишилася в світі. Звісно, якщо така популяція взагалі ще десь існує.
Кульон тонкодзьобий (Numenius tenuirostris)
Щоб звузити пошуки втраченого виду група дослідників використала дані, отримані з атомів, що зібрані з померлих особин, аби звузити ареал пошуку в безкрайому Сибіру.
Нам не завжди було потрібно вдаватися до таких складних заходів, щоб хоча б мигцем побачити цього середніх розмірів кулика. На початку 19-го століття це загальнопоширений вид, який зимує на Близькому Сході, півночі Африки та в Центрально-східній Європі. Але навіть у ті благодатні часи мало хто був добре обізнаний із гніздовими повадками виду. Ми знали, що навесні кульон відбував до Центральної Азії, й не більше. На сьогодні єдині повністю задокументовані гнізда кульона тонкодзьобого — це кілька знайдених у 1910-х і 1920-х поблизу міста Тара в Омській області в Сибіру. Мало що зрозуміло і про причини такого стрімкого скорочення чисельності, хоча кілька припущень зробити можна. Помітний вплив мало неконтрольоване полювання скрізь на місцях зимівлі наприкінці 19 - на початку 20 століття, а інтенсивне висушування водно-болотних угідь у Середземномор'ї та Північній Африці лише підсилило тиск на цей мігруючий вид. Утім про загрози, на які вид наражався на місцях гніздування, якими б вони не були, здебільшого невідомо нічого.
Зрештою ситуація так загострилася, що кульон тонкодзьобий узагалі перестав з'являтися на своїх місцях зимівлі. Останнє повністю підтверджене спостереження зареєстроване в Марокко в лютому 1995 року. Хоча з тих пір були ще повідомлення про спостереження у Франції та Україні, але візуальна схожість виду з більш поширеними кульоном великим Numenius arquata і кулоном середнім Numenius phaeopus ускладнює остаточне підтвердження. Припускають, що зі скороченням чисельності кульони тонкодзьобі, котрі є зграйними птахами, приєдналися до гуртів схожих видів, де практично неможливо їх помітити чи виявити. Також є імовірність, що кульон тонкодзьобий вимер загалом, ставши першим зниклим птахом у Європі після гагарки великої Pinguinus impennis, яку мисливці загнали аж до історичних книгу 1852 році.
Але щоб знати напевно, нам потрібно прочесати величезний потенційний ареал гніздування виду 8 пошуках розкиданих суб-популяцій. У будь-якому разі, навіть якщо наші спроби пошуків кульона тонкодзьобого не увінчаються успіхом, будь-які знання, які ми здобудемо про його гніздові звички, а також про фактори, що довели до зникнення, стали б корисними для наших зусиль із охорони куликів інших видів із подібною сумною долею.
В останньому дослідженні з цього приводу вчені аналізують стабільні ізотопи, зібрані в зразках оперення 35 особин кульона тонкодзьобого, що надані з різних куточків світу. Ці атоми — крихітні сліди довкілля — наприклад, їжі чи води, які проникають у тканини організму, коли птах їх споживає. Потім вони стають частиною оперення в процесі його формування. Вивчаючи ізотопи, узяті з молодих особин, тобто птахів, що готуються до своєї першої міграції з місця появи на світ, співро-бітники лабораторії, що спеціалізується на ізотопному аналізі, мали можливість калібрувати отримані результати з існуючими широкомасштабними ізотопними картинами усього світу, що дозволяє команді з’ясувати, де ці молоді птахи оперилися.
Кульон тонкодзьобий. Ілюстрація ХІХ ст.
Команда змогла розрізнити походження птахів, вивчаючи в ізотопах атоми водню. «Важка вода відрізняється від звичайної води тим, що водень має додатковий нейтрон», — пояснює др. Грем Б'юкенен, головний фахівець із RSBP і один із співавторів дослідження. «Якщо рухатися від екватора співвідношення важкої води до звичайної води зменшується; це відоме співвідношення, яке ми використали для того, щоб помістити особини в конкретний широтний пояс».
Результати дослідження довели те, про що давно підозрювали: весь цей час ми вивчали не те місце. Виявляється, що традиційні місця гніздування кульона тонкодзьобого знаходяться (насправді, знаходилися) не в Омську, де були знайдені єдині відомі гнізда, а набагато південніше в степах і лісостепах Казахстану та півдня Роси. «Це дозволяє припустити певну ступінь гніздової спеціалізації кульона тонкодзьобого», — пояснює Б'юкенен. «Раніше його вважали лісостеповим видом, але дані свідчать про те, що це вид степового довкілля».
Хоча результати і несподівані, але вони обґрунтовують думку, що вже тривалий час панує в деяких природоохоронних колах: частина науковців припускала, що ареал гніздування виду знаходиться значно південніше. Наприкінці дев'яностих у цьому регіоні працювала експедиція з університету Глазго, що так і не знайшла кульона тонкодзьобого. А нині є перші докази того, де потрібно шукати.
У жодному разі нас не повинна засмучувати та невдала експедиція — тому що ми хоч і зуміли виділити широту, потенційний ареал гніздування охоплює величезний масив землі, і перспектива виявлення місць гніздування птаха, чисельність якого, ймовірно, менше 50 особин, здається в кращому разі «тоненькою». Але євразійські степи уміють ховати птахів із поля зору: в 2000 році польове дослідження в регіоні виявило набагато більшу популяцію чайки степової Vanellus gregarius, яку раніше оцінювали в 200-600 особин у світі.
Чайка степова (Vanellus gregarius)
Але чи реально сподіватися знайти хоч одного кульона тонкодзьобого? Зрештою, умови занадто непривітні для птаха, щоб залишатися там цілий рік, Кульонам потрібно мігрувати, але. як ми знаємо, немає жодного задокументованого спостереження з 1995 року. Втім Б'юкенен припускає, що вид усе ще може робити перельоти на південь: «У виду дуже великий зимівельний ареал, до якого входить частина північної Африки, що майже точно не була детально вивчена. Тому залишається імовірність, ідо він мігрує до Середземноморського басейну, але популяція дуже мала й прямує в невивчений район, тому нам про це й не відомо.»
Якщо ми плануємо повторити експедицію з пошуку кульона тонкодзьобого, то час має вирішальне значення. Раніше вважали, що втрати середовищ існування в гніздовому ареалі не належать до ключового фактору зникання кульона тонкодзьобого. Натомість, результати останнього дослідження означають, що нам потрібно переглянути це припущення. Величезні площі степів на півночі Казахстану розорано під використання в сільському господарстві, залишено лише ділянки з бідними ґрунтами. Така зміна землекористування призвела до скорочення чисельності різних степових видів у регіоні. Здається, до цього списку можемо додавати і кульона тонкодзьобого.
Кульон степовий (Numenius phaepous alboaxillaris)
Попри все, ми не повинні втрачати надію, що кульон тонкодзьобий продовжує існувати. А якщо 22 роки, що минули від останнього його спостереження, здаються довгими, черпаймо натхнення в історії про кульона степового Numenius phaepous alboaxillaris, підвиду кульона середнього, якого вважали зниклим у 1994 році, поки не побачили в Росії, а нещодавно й у Мозамбіку.
У пошуках зниклих видів надія вмирає останньою, якою б «тонкою» вона не була.