“Телегіз-телегіз – кидай сани, бери віз!”, – згадується приказка, коли сонячного лютневого дня, йдучи вулицею міста, раптом чуєш мелодійний спів птаха, якого спочатку не помітив. Пісня обірвалась, а з-за рогу вулиці вилетіла сірувато-бура пташина, сіла на засніженій дорозі, підтюпцем пробігла зо два метри, зупинилася, щось поклювала в придорожньому смітті, потупцювала ще трохи. Несильний, та колючий зимовий вітер пограв перед нею снігом. Вона ж одразу покруглішала: більше розпушила пір’я, наче розгорнула плечі і груди, втягнула свою округлу голівку в плечі. На голові чуб, то притиснутий до тім’я, коли вітер дужчає, то, в тиху годину, задерикувато піднятий вгору.

Це чубатий жайворонок, або посмітюха. В одній назві вказується на зовнішність птаха, в другій – на його звичку шукати собі взимку поживу серед всілякого придорожнього пороху.

Неподалік, на іншому боці дороги, дрібно ходить ще одна така сама довірлива пташина. На часину затримуєшся і роздивляєшся їх. Дзьоби у них довгенькі, хвости, навпаки, відносно короткі, тілом трохи більші і наче міцніші від хатніх горобців та й крокують по дорозі, а не стрибають. Ближча птаха злетіла і, неквапно змахуючи широкими крилами, стала знову співати в польоті – “Телегіз-телегіз – годі зимі, лаштуй віз”.

Поширений цей птах на значній частині Європи, крім тайгової зони, в азійських степах, а також в Африці навколо пустелі Сахари. Оселяється в посушливих, позбавлених дерев і кущів місцевостях. Посмітюхи частіше гніздяться на півдні нашої країни, оскільки саме там умови для їхнього існування найкращі. Але й на півночі на вигонах, перелогах з негустою травою, на пустирях, біля узбіч доріг можна також натрапити на гнізда посмітюх. Птахи нерідко гніздяться і на околицях населених пунктів.

З кінця лютого і всю весну в таких місцях лунають трелі посмітюхи-чубаня. Вони не такі голосні і тривалі, як у найближчого її родича польового жайворонка, і не такі флейтові, як у жайворонка лісового, але однак доволі мелодійні.

Не зраджуючи звичці усіх жайворонків, посмітюха свої гнізда влаштовує на землі. Будуються вони з решток трави, а в середині вистилаються волоссям, шерстю. Вже в кінці квітня або на початку травня в них з’являються 3–5 яєць, сіруваті, з бурими цятками. Висиджує пташенят самка, протягом 12–13 днів, а самець весь цей час не полишає співати.

Коли пташенятам виповнюється 16–18 днів, вони залишають гніздо, але деякий час батьки продовжують їх підгодовувати. Посмітюшата, короткочубі, дещо строкатіші за дорослих птахів, повсюди прямують за батьками, чекаючи на порцію корму. Та скоро вони переходять до самостійного життя, дорослі ж у другій половині червня приступають до другого гніздування.

Своїх пташенят посмітюхи вигодовують комахами, та й взагалі цей корм складає основу їх живлення у весняно-літній період, хоча не обминають птахи і насіння бур’янів та зернових сільськогосподарських культур. Взимку насіння рослин є основною їжею.

Закінчивши розмноження, посмітюхи збираються у невеликі зграйки і кочують в привабливих місцях, нерідко поблизу тваринницьких ферм, де є вибиті скотом ділянки землі. Іноді та чи інша пташка злетить на стовпчик огорожі, що оточує ферму, посидить на ньому, огляне місцевість і, наче маленький м’ячик, одним помахом крил скочується на дорогу. В сутужну зимову пору, коли сніг засипає в полі насіння рослин, посмітюхи туляться до людського житла, біля якого можна так-сяк підживитися. Ось тоді вони й починають мандрувати вулицями великих і невеликих міст, по селах, хуторах і селищах.

До середина XIX сторіччя посмітюха була поширена головним чином на півдні Європи, а потім стала гніздитися в північніших районах. Проте зараз майже у всіх європейських країнах відбувається скорочення чисельності цього жайворонка. На нашому континенті територія його гніздування зменшилась, за різними даними, на 20–50 %. Головну причину цього вбачають у значних кліматичних змінах, хоча є й інші чинники, що суттєво позначаються на чисельності посмітюхи. Посилення інтенсифікації сільського господарства змінює умови існування птахів. Виражається це у заростанні сухих пасовищ густою трав’яною рослинністю і чагарниками, що викликане скороченням випасання худоби на них через перехід до стійлового утримання. Суттєвий негативний вплив має і залучення до інтенсивного обробітку перелогових земель, а також зрошувальна меліорація, а в деяких країнах і застосування отрутохімікатів у рослинництві та занепад коняртства, внаслідок чого значно знизилась чисельність комах, які екологічно пов’язані з кіньми і одночасно складають основний корм для посмітюхи. Крім того, такий чинник, як урбанізація, що раніше сприяв розселенню посмітюхи, зараз став впливати негативно, оскільки щільні забудови все більше захоплюють приміські околиці, де птахи знаходили собі сприятливі умови для гніздування.

Посмітюха потребує нашої уваги і турботи. Тож не будемо байдужі до її долі! Зберігши цю краплинку живого, ми не дамо обміліти життєдайному океану природи, завдяки якій ми, власне, й існуємо.