Тихо у зимовому лісі. Сніг укрив пухкою ковдрою землю, ліг на дерева, кущі. Особливо красиві ялини. З їхніх лапатих віт при найменшому повіві вітру сніг серпанком опадає на землю.

Здається, цього зимового морозного ранку життя у лісі завмерло. Але візерунок слідів на снігу переконує, що ліс живе своїм таємничим життям. На полянці, серед кущиків верболозу, хитромудра мережка заячих слідів. Лише досвідчений мисливець може прочитати її. Ось сліди наче подвоїлися. Отже, заєць своїм слідом вернувся назад, а відтак стрибнув убік і знову пішов у тому ж напрямку. Мабуть, вухань уже чимось поласував і тепер шукає затишної місцини для відпочинку. Причаїться десь під кущиком або в борозні на ріллі і пильно прислухається, чи не йде по його сліду хижак.



Понад самим лісовим болітцем уздовж заростів сухого очерету — ланцюжок лисячого сліду. Отут кумася шукала, розгрібаючи сніг, може, нірку миші або полівки. Невеличка червона плямка на снігу свідчить, що здобич таки дісталася рудій розбійниці

Багато цікавого можна спостерегти в зимовому лісі. І не лише побачити, а й почути. Ось наче цвях хтось забиває. Роздивившись, помічаю на дереві невеличкого строкатого птаха з червоною шапочкою на галові і міцним прямим дзьобом. Він лізе вгору по стовбуру, чіпляючись за кору гострими кігтями, і час від часу, наче лікар, вистукує дзьобом дерево, шукаючи порожнини під корою, де на зиму ховаються різні деревоїдні комахи. Це строкатий великий дятел — лісовий хірург і санітар. Скільком деревам дарує він життя, звільняючи їх від шкідників. А яку комаху дятел не помітить, обов'язково побачать і з'їдять його численні супутники — синички, повзики та інші, які взимку мандрують від дерева до дерева разом з дятлом і вдячні йому за смачну поживу. Не обминає дятел і соснових та ялинових шишок. Нерідко під ялиною чи сосною можна побачити величезні купи роздовбаних шишок. Це так звані дятлові кузні, тобто місця, де птах ласує шишками, стягуючи їх з досить великої площі. Тут має бути «держало» — найчастіше невелике дупло або щілина в сухому сучку чи корі, в яку зручно встромити шишку, а потім спокійно діставати з неї насіння. А от коли ви знайшли у лісі під деревом розкидану по снігу луску шишок — це вже не дятлова робота. Тут хазяйнувала білочка. Час від часу дятел подає короткий, дзвінкий звук «кік, кік».



Десь прокричав крук, який вже в січні починає клопотатися про продовження роду. Високо у верховітті стурбовано заскреготала сойка, попереджаючи всіх лісових мешканців про небезпеку — появу людини. Від сойки можна чекати всіляких неприємних несподіванок. Поблизу пролунав коротенький подвійний свист «твіть-твіть» — і ми побачили сірого кумедного птаха з білим черевцем, що швиденько ліз по дереву вниз головою. Він ретельно зазирав у кожну шпаринку, тріщинку в корі і час від часу виймав звідти здобич. Якби ми придивилися пильніше, то побачили б комаху-лялечку, гусінь або личинку жука-короїда. Ця пташка надзвичайно корисна і водночас найцікавіший представник світу пернатих. Зветься вона повзик, або смовзик. Повзики поїдають безліч шкідливих комах протягом цілого року. Вони не відлітають у теплі краї. Взимку мандрують по наших лісах разом з дятлами, синичками, підкоришниками.

Чим іще цікавий повзик? Він один з усіх лісових пташок обмазує своє гніздо глиною. Це дуже вмілий муляр, а його гніздо — неприступна фортеця. Цим повзик схожий на ластівок. Але, на відміну від них, не ліпить усе гніздо з глини, а вимуровує нею отвір дупла, де вирішив обжитися. Найчастіше це старе дупло дятла. Якщо отвір дупла завеликий, птах підмазує його з усіх боків глиною, поки він не стане таким, як слід. Завершивши отвір, повзик обмазує глиною також кору дерева навколо гнізда, а коли обирає собі штучне гніздо — шпаківню чи дуплянку — то обмуровує її стіни навколо отвору і замазує щілину між дуплянкою і її дашком. Про це мені розповідала моя колега — співробітник Поліського заповідника (Житомирська область), яка багато років веде спостереження за гніздуванням птахів у штучних гніздах. З'ясувалося, що повзики замазують щілину щоразу, як людина відкриває кришку, щоб зробити чергові спостереження за розвитком яєць, а згодом пташенят. Отже, робить це повзик не лише для того, щоб захистити гніздо від ворогів, а й забезпечити терморегуляцію. Адже наприкінці квітня, коли у птахів з'являються яєчка, ночі ще дуже холодні, нерідко й сніжок потрусить. Отож і побоюється повзик за своє потомство, щоб не замерзли яєчка.


Повзик із пташенятами в гнізді

Про життя і поведінку повзиків я знав багато. Вирушаючи до лісу, прагнув зробити кілька знімків птахів за роботою. Походивши лісом, нарешті знайшов дупло, де повзики будували гніздо на висоті всього двох-трьох метрів від землі. Ввечері, коли птахи подалися на ночівлю, а може, залетіли на ніч до ще не закінченого свого житла, встановив легенький дюралевий каркас своєї нескладної маскувальної споруди, накинув на нього легеньку зелену тканину. Заночувати довелося у лісі в одномісному наметі, що я його завжди беру з собою, коли треба перебути ніч у лісі чи на лузі.

Удосвіта, коли було ще темно, я заліз у сховок і став чекати.

Світало. Дерево, в якому було дупло повзика, стояло на узліссі. В дзеркалі фотоапарата я чудово бачив отвір дупла, кору довкола нього, навіть візерунок кори, що слугував фоном для птаха. Аж ось з'явився і сам птах і одразу ж узявся до роботи. Щоправда, завваживши мій сховок, він кілька хвилин сидів на гілляці метрів за десять від мене і пильно стежив за «кущем». Я намагався нічим не видати себе і не злякати птаха. Будувала гніздо лише самичка (так у повзиків повелося). Ту легко було впізнати за темнішим забарвленням грудки і черевця. А самець в цей час був зайнятий пошуками їжі. Він приносить її до гнізда і турботливо годує трудівницю-самичку. Кожні кілька хвилин повзик відлітав від гнізда і швиденько повертався, несучи в дзьобику глину. Цю глину птахи знаходять, так само, як і ластівки, на березі річки чи біля ямки з водою. Інколи до неї домішують трохи гною. Птах кладе суміш на край дупла, а потім відточеними рухами дзьобика наче пришиває її до кори. Саме тому вся поверхня глини, коли вона засихає, має бугристу поверхню. Ця суха глина не поступається за твердістю цементу, її навіть ножем важко відколупнути.

Про те, яку величезну роботу виконує птах, споруджуючи своє гніздо, можна судити хоча б з того, що на одне гніздо потрібно не менше 200-300 грамів глини, тобто птах приносить її у десять разів більше, ніж важить сам. Але й це не все. Повзик вимощує гніздечко зсередини волоконцями лубу, стрічечки якого майстерно здирає з тоненьких сухих гілочок, плиточками верхнього тоненького шару молодої соснової кори, вовною, шматочками моху, пір'їнками тощо. Тож за міцними стінами гніздечка яєчка, а згодом і пташенята, лежать, мов у колисці, на м'якенькій підстилці.



Зрозуміло, я не гаяв часу, і фотоапарати — один з чорно-білою, другий з кольоровою плівкою — працювали безперервно в ті хвилини, коли птах був на гнізді. Шкодую, що не мав змоги зняти обох птахів, коли один годував другого. Річ у тім, що повзики залетіли високо і моя оптика була безсила. До того ж сонце перемістилося на небі так, що на дерево впала тінь, і я припинив фотозйомку. Але це не надто засмутило мене, бо до того часу я використав п'ять плівок. Вдруге я повернувся до гнізда повзиків через місяць, у травні, коли вже вивелися пташенята і батьки безперестанку їх годували. Кожні 3-5 хвилин до гнізда підлітали то батько, то мати із здобиччю у дзьобі, чіплялися за край гнізда кігтями і, роздивившись секунду-дві довкола, поринали у дупло, звідки одразу чувся радісний писк пташенят.

Того дня батьки годували своїх діток майже виключно голою гусінню. Цей «делікатес» вони носять лише дуже маленьким пташенятам. Згодом раціон пташенят поповнюється різноманітними жучками, кониками, цвіркунами, комахами з твердішим хітиновим покриттям. Як показали спостереження учених, птахи годують своє потомство не випадковими комахами, павуками, яких можуть знайти поблизу. Природа підказала їм за тисячолітню історію найкращі «раціони» для малечі різного віку. Батьки приносять пташенятам саме той корм, до якого входять органічні речовини — білки, амінокислоти, вуглеводи, жири, які найбільш необхідні їм у той чи інший період розвитку, скажімо, для формування скелета, шкіряного покриву, внутрішніх органів. Тож не випадково і у птахівництві для кожного віку курчат, каченят та інших свійських птахів розроблені спеціальні кормові раціони, які відповідають природним кормам, що їх колись споживали дикі предки цих птахів. Природний принцип було покладено і в основу режиму штучної інкубації птахів, де чергуються періоди охолодження і нагрівання відповідно до добового режиму птаха-квочки.



Я розповів лише два епізоди з моїх численних зустрічей з повзиками. Ці чудові дереволази завжди дуже цікавили мене, так само, як і їхні родичі з півдня Кавказу, Туркестану, Паміру, які живуть на скелях і нишпорять по них у пошуках комах і павуків. До речі, гнізда гірські повзики роблять у щілинах скель, ретельно обмазуючи їх глиною.

Саме цим птахам ще в далекі студентські роки я присвятив свою першу наукову роботу. Кожна зустріч із повзиками приносила мені радість, нові відкриття. Коли я навчився непогано фотографувати, то зміг уже ілюструвати свої спостереження цікавими знімками.

На закінчення розповіді про повзиків не завадить нагадати моїм читачам, що фотографування дрібних пташок дуже захоплююча, але нелегка справа. Треба добре володіти своїм фотоапаратом (який би він не був), мати до нього довгофокусний об'єктив, а також лампу-спалах, бо в лісі, у кущах, сонячного світла, як правило, недостатньо, особливо для кольорових знімків. Коли у вас є дзеркальна камера із змінною оптикою, ви застраховані від багатьох невдач. Саме ця камера дозволить якнайкраще зняти непосидючих птахів. І ще одна порада: намагайтеся підійти до птаха якнайближче, бо інакше зображення буде дуже мале, і з нього важко зробити хороший відбиток при великому збільшенні.

Особливо цікаво знімати птахів біля гнізда, коли вони шукають поживу, співають чи б'ються, тобто виявляють ті чи інші характерні риси своєї поведінки. Такі фото мають не лише естетичну, а й неабияку наукову цінність. Фотографуючи пташок, їхні гнізда, слід передусім пам'ятати про те, щоб не завдати їм шкоди. Ніколи не зачіпайте яєчок у гнізді, не проломлюйте до нього слід у кущах, очереті, високій траві. Бо інакше слідом за вами прийде чотириногий або крилатий хижак і знищить гніздо, а може й самого птаха. Особливо ця небезпека чатує на рідкісних малочисельних птахів, які потребують охорони, нашого захисту.