У грудні-січні в міських лісопарках можна почути сумні монотонні посвисти - голоси снігурів. Ще один голос зими - голосна сріблиста трель. Джерело звуку виявити неважко - майже поруч з будинками, не боячись людини, перелітають із дерева на дерево зграйки чубатих омелюхів.

Снігур звичайний (Pyrrhula pyrrhula)

Сиротливо чорніють серед голих гілок такі непомітні влітку кулясті сорочі й плоскі воронячі гнізда. Тихо. Тільки сердите торохкотіння великих синиць, які розсварилися, а також ніжне "тсі-тсі-тсі" зграйки довгохвостих синиць, що обстежують великою компанією берези, будять насторожений ліс.

Синиця довгохвоста (Aegithalos Caudatus)

У березняку мимоволі готуєшся до короткочасного пожвавлення, що супроводжує появу зграї чечіток і чижів - незмінних супутників низки зимових днів. У їхньому товаристві завжди панують шум і суєта. Пташки разом обліплюють верхівку берізки з особливо добрим урожаєм насіння, галасують, щебечуть і гугняво викрикують: "Чи ї?". Швидко підвісившись на тонких гілочках, вони діловито потрошать сережки й, разом піднявшись над лісом, не перестаючи галасувати, відбувають до лише їм зрозумілої мети.

Чиж (Spinus Spinus)

Часто помітиш узимку й великого строкатого дятла. Неодноразово доводилося бачити, як цей яскравий франт гордовито сидить на краю порожньої консервної бляшанки і дзьобом вичищає залишки її вмісту. У цьому він конкурує зі споконвічними зимовими нахлібниками людини воронами й галками. А ось дятел стукає дзьобом, немов дерев'яним молотком, десь у гілках старої сосни. Ви звичайно здогадалися: тут у нього кузня, імпровізований верстат для обробки соснових шишок. "Спустошені" шишки, пошматовані й пом'яті, валяються на снігу. Покінчив з однієї - полетів за наступною: за короткий зимовий день їх треба встигнути роздовбати кілька десятків, діставши з кожної до півсотні жирних соснових насінин.

Великий строкатий дятел (Dendrocopos major)

Безсумнівна заслуга великого строкатого дятла - заповнення дефіциту житлового фонду для птахів, що живуть у дуплах, - мухоловок, синиць, повзиків та інших. І хоча люди розвішують шпаківні, синичники, дуплянки "замість" зрубаних старих, хворих та сухих дерев, все-таки основним "постачальником" лісових квартир є дятел. Своє гніздове дупло він використає лише один сезон, а на наступний рік будує нове.

Малий строкатий дятел (Dendrocopos minor)

Узимку ліс щедро обдаровує дятла шишками, немов розраховуючись із ним за послуги, які той "надав" йому в період розмноження комах ксілофагів, небезпечних шкідників лісу, які не мають інших, крім дятлів, ворогів серед пернатих. Саме вони слугують їжею для дятла влітку, а насіння хвойних - його основний зимовий корм.

Жовна зелена (Picus Viridis)

Втім, дятли, що живуть у місті, їдять усе, що можуть знайти на смітниках у лісі й у годівницях для птахів і білок. "Урбанізовані" дятли відмовляються від сезонних кочівель і переходять до осілого способу життя. Кожний має свою індивідуальну ділянку в кілька гектарів, і, раз заставши його за роботою, ви потім зможете щодня спостерігати за своїм знайомим приблизно в тім же місці. На ділянці дятла є сосни зі стиглими шишками, дерево, яке підходить для кузні, й дупла для ночівлі. 3 іншими дятлами-сусідами по ділянці підтримуються дружні стосунки, але сторонній незнайомець підлягає негайному вигнанню.

Трипалий дятел (Picoides Tridactylus)

Всю зиму дятел з ранку до вечора невтомно працює у своїй кузні. Але ослабнуть морози, осяде сніг, вигляне лютневе сонечко - і до передзвону синиць додасться урочистий барабанний дріб. І це буде одним з перших ознак наближення весни.





Жовна чорна (Dryocopus Martius)

Величезні зграї грачиного племені вечорами летять ночувати ближче до центра міста, на бульвари й у сквери, де тепліше й немає вітру. Так вони роблять протягом всієї зими - адже температура повітря в центрі міста на кілька градусів вище, ніж у пригородах. У світлі ліхтарів притихлі на ніч птахи здаються якимись дивовижними плодами, що густо обліпили гілки. Не відразу здогадаєшся, що стоїш посередині величезної пташиної "спальні".

Крук (Corvus frugilegus)

Як перший лапатий сніг, носяться над поки ще не замерзлою рікою, звичайні мартини. Придивимося: вони виглядають зовсім інакше, ніж навесні. Тоді їхні голівки були гарного шоколадного кольору. Зараз вони білі, лише на щоці - коричневий штрих, звичайні мартини перелиняли в зимове вбрання. Багато серед них і птахів з бурувато-коричневою спиною - це молодь, "урожай" нинішнього літа. Так само, як і качкам, мартинам потрібна "рухлива" вода. Вони залишаються в рідних краях, поки не стануть ріки. Опускаючись на воду, птахи здаються легкими вітрильними корабликами на свинцевій хвилі.

Молодий мартин звичайний (Chroicocephalus ridibundus)

На окраїні лісу з кущів доноситься дзвінке стрекотіння, так схоже на сороче. Але, придивившись, ви бачите не сороку, а сойку. Певно, поява людини змусила її перейти на добре знайомий всім лісовим жителям тривожний сорочий скрекіт. Сойки відомі наслідувачі. Є сойки, що імітують собачий гавкіт, нявкання й інші звуки. Власний голос - хрипке коротке каркання - сойки найчастіше подають восени, його тоді далеко чутно у насторожено замовкшому лісі. А в сонячні березневі дні іноді можна почути тихе меланхолічне бурмотання - весняний спів сойки, що зовсім не відповідає їх сварливій вдачі.

Сойка (Garrulus glandarius)

Але найцікавіша особливість сойки в іншому. Восени, коли визріває врожай жолудів, і вони, опадаючи, починають голосно шльопати по ще незів'ялому опалому листю, сойки збираються в дібровах. Вибравши якийсь їм один зрозумілий момент, вони всією зграєю дружно накидаються на старий дуб і, повиснувши на кінчиках верхніх гілок, балансуючи крильми, як величезні метелики, стрімко набивають жолудями під'язичні мішки - розтяжні складки під дзьобами. Уміст мішків птахи несуть подалі, у глухе тінисте місце, у ялинник або сосник. Там сойка деякий час тихо стрибає по землі, поглядаючи по сторонах (чи не бачить хто?), а потім швидко ховає свою ношу в мох, під корінь, у лісову підстилку, у порожнину під пнями. Узимку за дрібними малопомітними прикметами знайде сойка це місце, розкопає сніг і витягне зі схованки весь свій запас або частину його. Схованка може виявитися й сусідською, але це сойку не бентежить. Запаси з комор сойки нерідко крадуть білки, які часто з'їдають все й відразу. А якщо снігу накопичується більше 30 см, то сойці стає вже важко його розкопувати, і тоді злодійство білок може обернутися допомогою. Добравшись до захованих жолудів, білка не обов'язково знищить їх всі, зате прокопає в снігу глибокий тунель. Цим тунелем і користується сойка, добуваючи те, що залишилося від запасів, іноді вона при цьому ховається в снігу з головою й, не бачачи можливої небезпеки, серйозно ризикує.

Запаси сойок приносять користь не тільки білкам і лісовим жителям - зрештою ті й самі вміють збирати жолуді й ховати їх у схованки. Місця, обрані сойкою для комор, виявляються винятково сприятливими для проростання жолудів: вони тінисті й вологі, з досить пухким і поживним ґрунтом. Якщо врожай великий і частина запасів залишилася не з'їденою, то плоди, що залишилися в землі, проростуть у молоді дубки. Так сойки саджають ліс. І не тільки саджають, але й розселяють дуби - адже жолуді важкі й самі далеко від дерева, що їх породило, не падають. В основі природного механізму відновлення дібров лежить найтісніший взаємний зв'язок рослини й споживачів його плодів. Широкий і рівномірний розподіл сойкою жолудів по великій території - яскравий приклад ролі тварин у відновленні й підтримці середовища їхнього існування. Згадаєте про це, зустрівши сойку в зимовому лісі.