Ластівка сільська (Hirundo rustica)

Називаючи горобця горобцем або ластівку ластівкою, мабуть, мало хто зважає на те, як виникли такі назви цих птахів, тим паче, що їх майже однаково називаються скрізь по Вкраїні. Коли ж виявляєш, що одного й того ж птаха в одній місцевості називають “чайка”, а в іншій - “книга”, і до того ж у російській мові назвою “чайка” означені зовсім інші птахи, тоді й може виникнути зацікавленість, яким чином утворюються назви наших пернатих сусідів.

Чайка (Vanellus vanellus)

Вчені присвоюють птахам, та й усім тваринам і рослинам, латинські назви, які використовуються в наукових працях, написаних будь-якою мовою. Тому всім, хто знає ці назви, легко зрозуміти з наукової літератури, про якого з птахів у ній йдеться. Скажімо, “чайкою” і “книгою” в Україні називають птаха Vanellus vanellus, а в російській мові тією ж таки “чайкою” - птахів роду Larus. Та чи задовольнить таке пояснення тих, хто не знайомий з латинськими назвами птахів? Вчений скільки завгодно може закликати жителів котрогось села чи містечка охороняти рідкісного птаха Aquila chrysaetos, або Tetrax tetrax, або Burhinus oedicnemus, або ще якогось, та якщо він не вкаже їхні українські назви “беркут”, “хохітва” і “лежень”, то його звернення будуть для людей не зрозумілими. Тому вчені одночасно користуються і національними назвами птахів, інакше наукові знання залишилися б знаннями самих лише науковців, в будь-якому разі їх було б складно поширювати серед усього люду тієї чи іншої країни.

Лежень (Burhinus oedicnemus)

Мабуть, в кожній мові якісь з птахів мають кілька назв, тобто синоніми, які вживаються в одних місцевостях і зовсім не вживаються в інших. Кожен з таких синонімів має право на існування, і примушувати людей відмовитися від добре знайомої назви птаха безглуздо. Проте, вкрай важливо серед синонімів обрати загальнонаціональну назву, щоб вона стала звичною для всіх людей не залежно від того, мешкають вони на заході, сході, півдні, півночі чи в центрі країни. Це сприяло б легкому поширенню знань про птахів, як зараз нерідко говорять, об’єднало б увесь інформаційний простір країни.

Волове очко (Troglodytes troglodytes)

Такої думки, схоже, дотримувалися ті з вчених, хто розпочинав збирати народні назви птахів, щоб у подальшому створити українську зоологічну номенклатуру, власне кажучи, обрати загальнонаціональні назви, зокрема і птахів. У другій половині XIX століття такою справою займався Іван Верхратський, який зібрав понад 2000 назв птахів з усієї Галичини і опублікував їх у своїх працях. А на протязі 20-х років XX століття існував Інститут української наукової мови, за програмою якого працював Микола Шарлемань. Саме цим вченим була створена одна з частин “Словника зоологичної номенклатури”, що стосувалася птахів і була схвалена Зоологічною секцією Природничого відділу згаданого інституту. Для декількох видів у цьому словнику наводиться більше ніж по 50 назв-синонімів, а для одного (волового очка) - навіть 80. Серед синонімів були обрані головні назви птахів, які мали стати номенклатурними, або ж українськими науковими назвами, тобто загальнонаціональними. У словнику не передбачалися пояснення стововно походження народних назв, а наводився лише їх перелік. Але ж питання виникнення назв особливо цікаве.

Назви птахів можна розділити на дві великі групи - одну становлять ті, що беруть свій початок безпосередньо з української мови, їх ще називають автентичними, а до другої групи належать назви, які запозичені з інших мов. До слова, в “Словнику зоологичної номенклатури” головні назви птахів мали переважно автентичне походження.

Чоботар (Recurvirostra avosetta)

Виникнення і запозичення іншомовних назв - це окрема історія, про яку, звісно, цікаво дізнатися. Втім, чи не найцікавіше довідатися, яким чином утворювались власне українські назви, що саме спонукало людину назвати птаха так, а не інакше. Підставою ж для виникнення назви могла бути низка характерних особливостей, властивих птахові,- його зовнішній вигляд, поведінка, голос, місце, якому птах надає перевагу, те, чим птах полюбляє живитися.

Наприклад, саме особлива зовнішня риса дала привід для виникнення української назви одного з куликів - “чоботар”. А росіяни через ту ж зовнішню рису називають цього птаха “шилоклювка”. Й справді, походжає собі мілиною довгоногий птах з довгим, тонким і загнутим догори дзьобом, наче криве чоботарське шило, то чого не назвати його “чоботарем”, бо ж завжди при ньому чоботареве знаряддя.

Пірникоза велика з малям (Podiceps cristatus)

Ще цікавішою є назва, яку люди дали іншому птахові,- “пірникоза”. В шлюбний період велика пірникоза, або латинською Podiceps cristatus, має два пучки оздобних пер на голові, які, на перший погляд, чимось нагадують роги кози. Можна було такого птаха назвати просто козою. Та птах-коза живе на воді і вміє чудово пірнати, ось і поєдналися в назві “пірникоза” вказівки на завнішню ознаку птаха і особливість його поведінки. Ця назва дуже властива українській мові. Зважте, що в нашій мові існують такі прізвища людей, як Козоріз, Стельмах, Кравець, Швидкий, Поміркований, Шульга, Головатий, Черевко та інші, в яких відображені рід заняття, риси характеру та зовнішні особливості людей, для яких спочатку були вигадані відповідні прізвиська, а згодом вони стали прізвищами. Схоже, через характерність назви “пірникоза” вона була закріплена за кількома птахами у “Словнику зоологичної номенклатури” Миколи Шарлеманя. Але пізніше цих птахів у науковій літературі стали називати норцями, не враховуючи, що тлумачний “Словарь української мови”, укладений Борисом Грінченком, зазначає: ”Норець. 2) Родъ утки: нырокъ Mergus albellus”, a “Пірникоза... чомга, Podiceps cristatus“. До речі, латинське “cristatus” перекладається як “чубатий”. Пір’я чубом і пір’я ріжками - дуже близькі фізичні риси, тому латинська назва птаха перегукується саме з назвою “пірникоза”.

Волоче очко

Один з найменших птахів, які заселяють простори нашої країни, має назву “волове очко”. Погодьтеся, в слові “очко” звучить ласкаве ставлення людей до цієї пташини. Оскільки пташка ця невеличка, тому Іван Верхратський вважав, що саме малі розміри стали причиною виникнення такої назви птаха - бо ж вона не більше волового ока. Можливо, й так. Та особливу інтригу створює пояснення у словнику Бориса Грінченка - “Волове очко. а) Птица крапивникъ. Troglodytes parvulus”. Зараз цього птаха латинською мовою називають Troglodytes troglodytes. Але в тому ж словнику є й таке: “Очко волове, риб’яче. Птица Sylvia nisoria”, тобто йдеться про рябогруду кропив’янку. Спробуємо поміркувати. Назва “волове очко”, крім натяку на малі розміри, схоже, говорить про темне око птаха або й про його темне оперення взагалі - ці риси властиві, так би мовити, справжньому воловому очку. У варіанті “очко волове” є суттєве доповнення “риб’яче”, що вказує на власне світле око з чорною зіницею, а це вже ознака, яка характерна для рябогрудої кропив’янки. Тепер, здається, зрозуміло, чому жвавий малюк Troglodytes troglodytes став в Україні воловим очком.

Косар (Platalea leucorodia) в шлюбний період

Людина не лише фіксувала в пам’яті риси зовнішності птахів, але завдяки своїй допитливості дізнівалася про окремі особливості їхньої поведінки. Спостереження за поведінкою стали основою того, що за одним з птахів закріпилася назва “косар” (російською “колпица”). Птахи, що мають цю назву, дуже своєрідно здобувають собі їжу: вони збираються на мілководді і ходять там, зануривши дзьоби у воду, при цьому кожен птах рухає головою спочатку в один бік, потім в інший, потів знову в протилежний - це нагадує рухи косаря, який водить держаком коси з боку в бік, викошуючи духмяну траву на лузі.

Рибалочка (Alcedo atthis)

Поведінка іншого птаха також підказала людині, як можна його назвати. Уявіть... Сидять собі рибалки на березі, закинувши у воду вудки, і чекають, доки хоча б щось почне клювати. А недалечко від них на гілці над водою примостилася чепурненька ошатна пташка, її пір’я виблискує сапфірово-смарагдовим вогником у сонячному промінні. Нудьгуючі рибалки не можуть не помітити цей живий смарагд. Пташина трохи посиділа, а потім, раптом, шубовсть у воду... за мить виринає і летить на гілку з упійманою рибинкою. Таке мале створіння, а як талановито ловить рибу. От і стала ця пташка “рибалочкою”. Зауважимо, що “рибалочка” дійсно талановитий, а не талановита, бо це зменшувально-пестлива форма від слова “рибалка”, яке належить до чоловічого роду.

Кульон великий (Numenius arquata)

Голос птахів - ще одне джерело для виникнення їхніх назв. Мабуть, багатьом відома назва “кроншнеп”, вона німецького походження: Kronschnepfe, від Krone - вінець, корона і Schnepfe - кулик. Звісно, корони на голові цього птаха нема, але великий кроншнеп найбільший з куликів, вагою до 1 кг, він, так би мовити, посідає перше місце серед куличиного роду і, схоже, є вінцем мрій для мисливця, який полює на куликів. Та в українській мові існує чудова власна назва - “кульон”, яка позбавлена будь-якого натяку на гастрономічну привабливість цього птаха. Вона є звуковідтворенням голосу великого кульона, колись досить поширеного в Україні з-поміж трьох видів кульонів (зараз усі вони занесені до Червоної книги України). У великого кульона гучний, навдивовиж мелодійний і чарівний голос ? його можна передати як “кууу-ліїї” або як “кюююїїї”. Той, хто хоч раз почує його, запам’ятає назавжди. Ось звідки українська назва цього птаха - “кульон”. Не зайве сказати, що у сусідній Білорусі його звуть подібно - “кулон”, і навіть у далекій Англії в назві цього кулика звучить меланхолійна мелодія його голосу, бо називають його там “келью”.

Грицик великий (Limosa limosa)

Добре, коли звуки голосу птаха чіткі, чисті, тоді і в Англії, і в Україні їх передають практично однаково, як у випадку з кульоном або, скажімо, з зозулею. Але більшість птахів подає менш чіткі звуки, до того ж в різних регіонах птахи одного виду часто мають свої особливості у звучанні голосу, так би мовити, місцевий діалект. А ще зважте, що кожна людина може мати особисте сприйняття голосу птаха, іноді дуже відмінне від того, як сприймає той таки голос інша людина. Тоді й складається так, що одного й того ж птаха в різних місцевостях, а тим більше країнах, через його голос називають зовсім по-різному. Визначний орнітолог Олександр Кістяківський голос одного з куликів, що має латинську назву Limosa limosa, записав як “веретень... веретень... веретень”. Від цього, ймовірно, виникла російська назва “веретенник”. А от, за словами відомого орнітолога Миколи Книша, на Сумщині місцеві жителі голос того ж таки птаха передають як “гритю-гритю-гритю” або “грицю-грицю-грицю”. Тому й не дивно, що Limosa limosa має українську назву “грицик”, вірніше “грицик великий”. На доказ того, як несхоже сприймається голос цього птаха в різних регіонах, наведемо записи, зроблені англійськими орнітологами. Тож, великий грицик в Англії подає такі звуки: “кіу-ві-ві-ву”, “кі-віїку”, “кррреоо”, “ківії-у-ківії”. Погодьтеся, що вони досить відмінні як від “гритю-гритю-гритю”, так і від “веретень... веретень... веретень”.

Пісочник морський(Charadrius alexandrinus)

Нерідко підставою для виникнення назви птаха є одна з характерних особливостей місцевості, де він оселяється. Скажімо, представники цілої групи птахів мають українську назву “пісочник” (російською “зуек”). Найпоширеніший з них малий пісочник заселяє піщані коси вздовж річок та інших водойм, іноді гніздиться і на галькових косах. Його співбрат морський пісочник обирає для гніздування солончаки, трапляється також на піщаних косах вздовж узбережжя морів. Перебування інших видів - великого пісочника і рідкісних залітних каспійського та товстодзьобого пісочників також пов’язане з відкритими пішаними біотопами.

Коловодник ставковий(Tringa stagnatilis)

Другу групу складають кулики, для яких використовується назва “коловодник” - російською це черныш, фифи, травник, щеголь, поручейник, большой улит. В чому ж причина виникнення української назви “коловодник”? І звичайний коловодник, і занесений до Червоної книги України ставковий коловодник, як і решта видів цієї групи, у гніздовий період заселяють заболочені ділянки берегів річок, лук, ставків, болота, отже цих птахів найчастіше можна зустріти не біля відкритих водних просторів річок чи озер, а на перезволожених, вкритих водою ділянках, що заросли травою або невеликим чагарником, тобто коло мілкої води.

Чорногрудий побережник Calidris alpina)

До іншої групи належать кулики, які трапляються на території України лише протягом сезонних міграцій навесні та восени. В цей час вони тримаються вздовж берегів великих річок, переважно Дніпра, на узбережжі морів та на приморських лиманах. Їх пристрасть до берегових біотопів стала підставою для того, щоб вони отримали назву “побережник” - побережник малий, побережник білохвостий, побережник червоногрудий, побережник чорногрудий та інші. Тут варто попередити, що для деяких з побережників в російській мові використовують назву “песочник”, а це означає, що птах з українською назвою “пісочник” - це зовсім не той птах, який має російську назву “песочник”. Тож, назва “морський пісочник” в українській мові стосується кулика, який означений латиною як Charadrius alexandrinus, а в російській мові назва “морской песочник” належить кулику з латинською назвою Calidris maritima. Будемо сподіватися, що усі, хто стане вивчати куликів, добре запам’ятає цю особливість.

Коноплянка (Carduelis cannabina)

Серед назв птахів трапляються і такі, які прямо вказують на те, чим живиться власник назви. Наприклад, дуже влучною є назва одного з хижих птахів - “змієїд”. Майже всі, кому доводилося спостерігати цього птаха після вдалого полювання, розповідають, як птах, летючи, ніс у дзьобі довгу змію і поступово ковтав її. Полює змієїд також на ящірок та жаб. А одного з невеликих співочих птахів називають “коноплянка” - за те, що він полюбляє ласувати насінням коноплі, хоча це зовсім не означає, що в його дієті присутнє лише це насіння. Коноплянка вигодовує своїх пташенят комахами, та й дорослі птахи не відмовляються від цієї тваринної їжі. Втім, значну частину корму коноплянки становить насіння різних бур’янів.

Шишкар ялиновий (Loxia curvirostra)

Птахи, яких називають “шишкар”, майже виключно рослиноїдні, до того ж спеціалізуються вони на добуванні насіння з шишок хвойних дерев. Тому й не дивно, що птахів з такою назвою завжди бачать там, де ростуть ялини або сосни. Природа дала цим птахам бездоганне знаряддя, яким вони дістають насіння з-під цупких лусок шишки,- у шишкарів міцний дзьоб і кінці його щелеп схрещені.

Костогриз (Coccothraustes coccothraustes)

У пташини з назвою “костогриз” дзьоб теж надійний інструмент для лущення насіння. Дзьобик він має справді нівроку, його висота біля основи більша за товщину пальця людини. Можете при нагоді переконатися, але пальці до таких “обценьок” краще не сунути. Своїм дзьобом костогриз з легкістю розлущує кісточки вишень і, як кажуть, навіть кісточки слив. Яка ж то міць у костогризовому дзьобі!. Спробуйте-но розкусити вишневу чи сливову кісточку, щоб відчути, яка сила для цього потрібна. Втім, краще не робіть такого експерименту. Хай ваші зуби залишаться цілими.

Пташині імена можуть багато цікавого розповісти про вподобання, норов, пристрасті, навіть про вади їхніх володарів.