Сучасні дані доводять, що поширення птахів – річ динамічна. У переважної більшості видів птахів обов’язково в якоїсь частині ареалу буде спостерігатись розширення або зменшення ареалу. Нещодавно в орнітологічному збірнику «Птицы бассейна Северского Донца» була опублікована серія статей, які проливають світло на процес розселення огаря на сході України в останні роки. Зведені в одному збірнику дані дослідників з різних областей дозволили скласти докладну картину того, яким чином ці птахи наново освоювали степові водойми після більш ніж сторічної перерви та визначити причини цього процесу.


Огар (http://www.tibetbirds.com/Ruddy%20Shell%20Duck.html)

Огар (Tadorna ferruginea) – це степова качка досить характерної зовнішності з переважаючим рудим забарвленням. Він пов’язаний зі степовими, напівпустельними та гірськими ландшафтами, гніздиться переважно в норах. Розповсюджений в теплих та помірних широтах від заходу Африки до сходу Азії, але основна маса птахів мешкає в центральноазійських степах. В історичні часи огарі були невід’ємним елементом ландшафтів степів території України, до кінця XVIII століття це був звичайний мисливський вид, м’ясо якого часто використовували для їжі запорозькі козаки. Але з кінця цього століття починається суттєве скорочення чисельності огарів, яке згодом набуло катастрофічних масштабів. В кінці ХІХ ст. огар в невеликій кількості залишався на гніздуванні тільки в південних причорноморських та приазовських районах, а також в степовому Криму. Скорочення його чисельності співпало з інтенсивним освоєнням та розорюванням степів, а також зі скороченням популяцій бабаків, в норах яких він гніздився. Зараз цей птах через свою невелику чисельність занесений до Червоної книги України з категорією «Вразливий».


Поширення огаря в Україні в 1970-х рр. За матеріалами цитованих статей.

В 1889 році на території маєтку Асканія-Нова, який згодом став біосферним заповідником, було створено напіввільну популяцію огарів, яка зіграла суттєву роль в підтриманні популяції цих птахів на півдні України. За весь час в природу було випущено понад 3400 особин. Окільцьованих тут птахів знаходили на великому просторі в різних частинах узбережжя Чорного моря та в Прикаспії.

Загрозлива ситуація з низькою чисельністю цих качок протрималась до середини ХХ століття, але з 1970-х років дослідники почали все частіше відмічати зальоти огарів у східні області України. Кількість зустрічей птахів зростала, і перший випадок гніздування був зареєстрований у 1985 році на північному сході Луганськоі області. Згодом зальоти огарів почали відмічати все далі на схід, в межах Луганської, Харківської та Донецької областей. В усіх випадках розселення йшло по одній схемі: спочатку на певній території реєстрували одиночних особин, які не розмножувались, впродовж кількох років спостерігали зростання їх чисельності, потім з’являлись перші гніздові пари, після зростання їх кількості в місцевості починали з’являтись групи холостих негніздових птахів. В останні роки луганські орнітологи В.В. Вєтров та С.П. Литвиненко спостерігали процес незначного скорочення чисельності огарів на Луганщині, але їх загальна чисельність тут все одно залишається високою, а в інших регіонах розселення триває.


Поширення огаря в Україні в 2010-ті рр. На схемі наведені роки перших реєстрацій гніздування птахів на сході.За матеріалами цитованих статей.

Найбільш характерні місця помешкання огарів – це ставки в степових балках, оточені відкритими місцевостями. Тільки в місцевостях, де огарів багато, вони можуть оселятись на невеликих заплавних озерцях або на риборозплідних водоймах. Прилітають огарі в березні, після танення льоду на водоймах. Гнізда влаштовують в норах бабаків або лисиць, але описані також гнізда під глиняними урвищами та на скиртах соломи. Головною умовою для існування виводків є наявність на водоймах пологих мілководних берегів, вкритих невисокою рослинністю. Виводки огарів піднімаються на крило досить рано, вже в кінці липня та на початку серпня сімейні групи залишають свої гніздові водойми та відлітають до місць линяння. Дослідники з Донецька Д.В. Пилипенко та В.Н. Власенко відмічали, що огарі зникали зі степових водойм як раз перед відкриттям сезону полювання на пернату дичину в серпні.


Ставок в степовій балці. Типове місце гніздування огарів в Харківській області. Є. Яцюк.

Що стало причиною розселення виду? Дослідник з заповіднику Асканія-Нова О.С. Мезінов пише, що ключовим фактором було розселення птахів, які вивелись на території заповіднику. Окільцьованих тут птахів знаходили в дуже широких межах, а з 1978 року чисельність птахів в заповіднику зросла майже в 100 разів.

Але М.В. Банік, орнітолог з Харкова, висловив іншу думку. Відомо, що гусеподібні птахи підчас линяння одночасно втрачають всі махові пера і на деякий час не здатні літати. Після сезону розмноження птахи у великій кількості збираються на озерах з великою кількістю очеретів, де хижакам було б важко їх спіймати. Для степових видів качок такими місцями линьки є великі мілководні озера, яких мало та які розташовані далеко від одного. Через коливання рівня опадів ці болота в деякі роки можуть пересихати. Відомо, що до 1950-х рр. найбільшим місцем линяння огарів була система Тенгіз-Кургальджинських озер в центральній частині Казахстану. Але з 1960-х років рівень води в озерах став спадати і огарі поступово перемістились на 2000 кілометрів на захід, до системи озер Кумо-Маницької западини на півдні Росії. Ці озера розташовані значно ближче до межі України, що сприяло розселенню птахів в її межах. У цей час склалась низка інших сприятливих обставин: в степовій зоні зросла кількість бабаків, в норах яких огар влаштовує гнізда, стало більше ставків в степових балках. А територія заповідника Асканія-Нова стала зручним та безпечним місцем зупинки птахів, що мігрують на линьку.


Зміщення місць линьки огарів в 1950 – 1970-ті рр. За матеріалами цитованих статей.

Ця історія показує, в яких нестабільних умовах живуть степові види гусеподібних, які залежать від розташованих далеко одна від одної водойм з унікальним поєднанням сприятливих властивостей. Коливання зволоженості цих водойм призводять до суттєвих змін в поширенні та міграційних шляхах степових видів, на які накладається вплив, викликаний людиною.


Група огарів в польоті (http://www.panoramio.com/photo/76910207)

За матеріалами:

• МезиновА.С. (2014) Современный статус огаря(Tadorna ferruginea) в Украине. Птицы бассейна Северского Донца. Вып. 12. Харьков. – С. 143-158.
• Ветров В.В., Литвиненко С.П. (2014) Современный статус огаря в Луганской области. Птицы бассейна Северского Донца. Вып. 12. Харьков. – С. 159-169.
• Пилипенко Д.В., Власенко В.Н. (2014) Огарь(Tadorna ferruginea) в Донецкой области. Птицы бассейна Северского Донца. Вып. 12. Харьков. – С. 170-176.
• Высочин М.О. (2014) Новые данные о встречах огаря(Tadorna ferruginea) в Донецкой области. Птицы бассейна Северского Донца. Вып. 12. Харьков. – С. 177-179.
• Баник М.В. (2014) Экспансия огаря (Tadorna ferruginea) в Харьковской области в 1990 – 2010-е годы и ее вероятные причины. Птицы бассейна Северского Донца. Вып. 12. Харьков. – С. 184-200.