Хатній горобець (Passer domesticus) є відомим прикладом птаха, що здавна добре пристосувався до співіснування з людиною. Його первісною батьківщиною є Близький Схід – область, де близько 9 тисяч років до нашої ери виникло землеробство і звідки землеробські культури почали поширення по світу. Серед місцевих птахів горобці виявились найбільш пристосованими до співіснування з землеробським населенням і пізніше широко поширились по світу, заселив всі континенти окрім Антарктиди.

Трохи менше відомий той факт, що розселення хатніх горобців по світу продовжується і зараз. В 1990-х роках вони заселили Ісландію, нещодавно пройшло заселення деяких районів Панами, а просто зараз цей вид розселюється від морського узбережжя вглиб Кенії. Користуючись цією нагодою, дослідники вирішили визначити, які саме риси дозволяють цьому виду так успішно освоювати нові території. Для цього вони порівняли популяції горобців в тих районах, де вони існують давно і там, де розселення йде просто зараз.

Було виявлено, що основними секретами, що роблять хатніх горобців такими успішними, є три риси: готовність скуштувати нові види їжі, стійкість до стресу та потужна імунна система. За цими трьома показниками відрізнялись популяції горобців, що давно заселили певну територію і ті, що знаходяться в стані заселення нових земель. Так, запропонований незвичний корм у вигляді морожених суниць або собачого корму, змішаного з вареними яйцями (те, з чим вони точно не зустрічались в природі), горобці з популяцій, що розселюються брали одразу, а горобці зі стабільних популяцій до них майже не підходили. Відрізнялись вони за рівнем гормону стресу та кількості рецепторів, які до нього чутливі. При чому ці показники не були пов’язані з рівнем генетичного різноманіття, тобто тим чинником, який міг би позитивно впливати на адаптації до нових умов. Кенійські горобці з низьким рівнем генетичного різноманіття були такими само пластичними, як панамські з високим рівнем генетичного різноманіття.

Ці властивості можуть обернутись проблемами для птахів, бо наприклад постійне бажання спробувати нові види їжі може одного разу привести до отруєння птаха, а механізми стійкості до стресу та постійна боротьба з новими хворобами та паразитами виснажує їх організм. Тому після періоду адаптації до нових умов у місцевих популяцій формуються механізми поведінки, що найкращім чином відповідають цім умовам, і птахи стають більш консервативними. Саме у такій пластичності по цим показникам та у здатності впродовж кількох генерацій формувати оптимальний тип поведінки дослідники бачать секрет успішного розселення хатнього горобця по планеті.

За матеріалами:
Pennisi E. (2014) Daring to live on the edge. Science 344 (6191), 1439.