Шпачиний норов
Початок зими з його найкоротшими днями в році позначений похмурістю й навіть тужливістю, і думкою вже прагнеш весни. Може, тому що хочеться відновити колишні враження від радісних змін у природі, що настають після зимових холодів. У цих спогадах майже неодмінно виникне образ одного з перших весняних вісників – шпака, пролунає в уяві його знайома метушлива пісня.
Для жителів міст і сіл нашої країни чи не в першу чергу саме шпак здавна є ознакою приходу весни, бо він може повертатися до наших садів і парків вже наприкінці лютого, але найчастіше – у першій половині березня.
Шлюбне, весняне вбрання шпака привертає до себе увагу особливим металічним пурпурово-синьо-зеленим полиском на чорному оперенні та жовтим кольором дзьоба, схожого на пінцет. Полиск у самця значно виразніший, ніж у самки, оскільки його пір’я майже суцільно чорне. Самка ж наче обсипана світло-вохристими і білуватими краплеподібними плямами, через що помітно блякліша. Спостерігаючи птахів у бінокль, можна виявити ще дві відмінності між статями шпака: у самця райдужна оболонка ока темно-коричнева, а основа нижньої щелепи голубувата; у самки райдужна оболонка зі світлим вузьким кільцем, основа ж нижньої щелепи рожевувата. Статеві відмінності в забарвленні основи дзьоба у шпака такі, за якими ми з вами встановили відрізняти стать немовлят, вдягаючи їх в рожевий і блакитний одяг.
Самка шпака в шлюбний період
Упродовж кількох останніх десятиліть у великих містах певним конкурентом шпака як вісника приходу весни став дрізд чорний, який почав зимувати в міських парках і скверах. У нехолодні зими дрозди чорні можуть почати співати вже напровесні, і їхній мелодійний спів нерідко пов’язують зі шпаком, але то хибна думка. Пісня шпака не така вишукано флейтова і гучна, як у дрозда чорного. Оперення самців дрозда однотонно-чорне без мінливого полиску, і хвіст у співвідношенні з розмірами тулуба є довшим. Шпака ж можна вважати відносно короткохвостим птахом.
До місць гніздування найпершими повертаються самці шпака, на 1–2 тижні раніше за самок. Самець відразу займає якесь дупло, нішу або штучну гніздівлю. У перші дні після повернення він починає завзято співати, що й чуємо ми і сприймаємо як незаперечну прикмету весни. Відверто кажучи, власна пісня шпака непоказна, невиразна, складається з хрипких і свистових звуків. Але він вмілий імітатор й швидко переймає також свистові й хрипкі фрази з пісень інших птахів, голосні звуки різних технічних пристроїв. Співає наполегливо, щосили, часто з дрібним тріпотінням крил.
Ще до прильоту самки, а потім разом з нею самець починає чистити дупло або шпаківню, що обрав для гніздування. Він зовсім не зважає на те, що в тому дуплі до його прильоту вже влаштували гніздо горобці. Горобине кубельце віхоть за віхтем він неодмінно викине без будь-яких роздумів про пристойність своєї поведінки. Сильніший здолає слабшого.
Самець у шлюбному оперенні
Та що там горобці! Трапилося спостерігати, як у м’якій деревині живої сріблистої тополі видовбала собі дупло пара дятлів сирійських. Спорудили його птахи наприкінці зими, а згодом самка почала відкладати яйця. Аж тут біля нового дупла з’явилася одразу пара шпаків. Спочатку вони намагалися лише зазирнути у отвір. Дятли стали відганяти непроханий зайд. Проте настирливість шпаків від того не зменшилася, а навпаки, посилилася. Вони з тріскотінням все наскакували й наскакували на дятлів, інколи їм вдавалося примоститися на краю отвора і на мить зазирнути всередину. Колотнеча між птахами тривала півдня. Врешті дятли не витримали і залишили збудоване ними дупло на пограбування шпакам. До речі, за розмірами дятел дещо більший за шпака, до того ж має значно міцніший дзьоб, яким він міг би завдати сильного удару шпаку. Та переміг холеричний норов шпака.
Після вдалих нападів і вигнання дятлів шпаки швидко викинули яйця перших господарів дупла і успішно загніздилися в ньому. Гніздилися вони там ще впродовж кількох років, а потім природа вчинила по-своєму: краї отвору дупла з року в рік вкривалися шарами нової кори, і за 3–4 роки його діаметр звузився настільки, що шпаки вже не могли прослизнути в дупло. Навіть горобці були не в змозі туди потрапити. Зрештою отвір цілковито заріс корою, і про те, що навколо сріблистої тополі відбувалися драматичні пташині події, вже нічого не нагадувало.
Для гніздування шпаки обирають як природні дупла, зокрема зроблені дятлами, так і штучні гніздівлі. Займають ті з них, у яких діаметр льотка не менший за 5 см. Висота такої гніздівлі має бути не менш ніж 40–50 см, щоб будь-який чотириногий хижак не міг зазіхати на кладку яєць або пташенят. Оселяються шпаки й у норах урвищ та кар’єрів, під дахами різних малоповерхових господарських споруд, особливо на півдні країни. Вони можуть утворювати гніздові колонії, якщо бракує місць для гніздування відокремленими парами.
Шпак-цьоголіток, який линяє, змінюючи перше, цілком буре, оперення на доросле
Шпаки обирають ті дупла, нори та ніші для влаштування гнізд, що розташовані неподалік лук із розрідженою невисокою травою; особливо їм до вподоби прибрані сінокісні ділянки, а в населених пунктах – підстрижені газони. На них птахи юрбами, парами або поодинці заклопотано чимчикують, шукаючи корм. Швидко переступаючи, птах рухається серед низького травостою, хапає щось їстівне біля якогось кущика і так само швидко крокує далі. А слідом за ним шнуркують інші. Поживою шпакам слугують найрізноманітніші безхребетні тварини: коники, сарана, гусінь, павуки, дощові черви, слимаки тощо.
Навідуються шпаки й на щойно засаджені городи, збирають корм на відкритій землі, але не тільки. Трапляється, вони, так би мовити, починають «пасинкувати» розсаду помідорів; зламують стеблинки і зірвані вершечки носять до своїх гнізд. Різкий запах від помідорної розсади виганяє з дупел дрібних кровососів, тобто шпаки в такий спосіб проводять сезонну дезінфекцію свого житла. З цією метою зривають і пагони полину, що також має сильний відлякувальний запах. До гнізда, вимощеного соломою й іншими рослинними рештками, пір’ям, шерстю, клаптями паперу й ганчір’я, самка у квітні або травні відкладає 5–7 світло-блакитних яєць першої кладки. Переважно вона ж їх і насиджує впродовж приблизно 2 тижнів. Завдяки тому, що дорослі інтенсивно годують виводок, пташенята швидко ростуть і у віці близько 3 тижнів залишають гніздо. У червні в деяких пар шпаків може бути друга кладка.
Молоді шпаки, які тільки-но стали на крило, за лінійними розмірами такі самі, як дорослі, а от забарвлені вони інакше: оперення однотонне буре, дзьоб темно-бурий. Траплялося, що деякі не дуже обізнані орнітологи, в руках яких опинялися такі птахи, вважали їх не звичайними шпаками, а іншим, зовсім незнайомим, видом птахів. Та це й не дивно. З практики орнітологічних досліджень відомо, що не лише між молодими і дорослими птахами, а й між самцями і самками спостерігаються настільки разючі відмінності в забарвленні, що самців описували як один вид, а самок – як інший.
Загадка шпаків-незнайомців розкривається з другої половини літа, коли у них розпочинається линяння у традиційно забарвлене осіннє оперення. У цей час і дорослі шпаки змінюють своє шлюбне вбрання на позашлюбне, тобто таке саме, як у осінніх молодих – тмяно-чорне з густими світло-вохристими і білуватими плямами. Дзьоб у дорослих стає темно-бурим. Упродовж осені й зими світлі плями на пір’ї зношуються частково або майже повністю, і птахи набувають шлюбного блискучого забарвлення.
Виліт молодих птахів з гнізд відзначається тим, що вони починають утворювати великі зграї. До осіннього відльоту молоді й дорослі шпаки кочують зграями по відкритих місцевостях. Літньої та осінньої пори до їхнього раціону додаються соковиті ягоди черешень, вишень, шовковиці, винограду. Поява шпаків о цій порі в садах і на виноградниках людину аж ніяк не тішить, але вдаватися до знищення птахів, які здобувають і шкідників тих-таки садів, щонайменше не розумно. У час дозрівання врожаю варто лише відлякувати шпаків з садових ділянок і виноградників.
Зимовий період шпаки проводять переважно у Середземномор’ї, але частина з них масово залишається зимувати у південних сухостепових районах нашої країни. Окремі зграйки або шпаки-одинаки трапляються й у засніжених великих містах решти нашої території. Після завершення холодної пори шпаки повертаються до своїх звичних місць гніздування, щоб по усіх селах, містечках і містах оголосити співом про початок весни.
Для жителів міст і сіл нашої країни чи не в першу чергу саме шпак здавна є ознакою приходу весни, бо він може повертатися до наших садів і парків вже наприкінці лютого, але найчастіше – у першій половині березня.
Шлюбне, весняне вбрання шпака привертає до себе увагу особливим металічним пурпурово-синьо-зеленим полиском на чорному оперенні та жовтим кольором дзьоба, схожого на пінцет. Полиск у самця значно виразніший, ніж у самки, оскільки його пір’я майже суцільно чорне. Самка ж наче обсипана світло-вохристими і білуватими краплеподібними плямами, через що помітно блякліша. Спостерігаючи птахів у бінокль, можна виявити ще дві відмінності між статями шпака: у самця райдужна оболонка ока темно-коричнева, а основа нижньої щелепи голубувата; у самки райдужна оболонка зі світлим вузьким кільцем, основа ж нижньої щелепи рожевувата. Статеві відмінності в забарвленні основи дзьоба у шпака такі, за якими ми з вами встановили відрізняти стать немовлят, вдягаючи їх в рожевий і блакитний одяг.
Самка шпака в шлюбний період
Упродовж кількох останніх десятиліть у великих містах певним конкурентом шпака як вісника приходу весни став дрізд чорний, який почав зимувати в міських парках і скверах. У нехолодні зими дрозди чорні можуть почати співати вже напровесні, і їхній мелодійний спів нерідко пов’язують зі шпаком, але то хибна думка. Пісня шпака не така вишукано флейтова і гучна, як у дрозда чорного. Оперення самців дрозда однотонно-чорне без мінливого полиску, і хвіст у співвідношенні з розмірами тулуба є довшим. Шпака ж можна вважати відносно короткохвостим птахом.
До місць гніздування найпершими повертаються самці шпака, на 1–2 тижні раніше за самок. Самець відразу займає якесь дупло, нішу або штучну гніздівлю. У перші дні після повернення він починає завзято співати, що й чуємо ми і сприймаємо як незаперечну прикмету весни. Відверто кажучи, власна пісня шпака непоказна, невиразна, складається з хрипких і свистових звуків. Але він вмілий імітатор й швидко переймає також свистові й хрипкі фрази з пісень інших птахів, голосні звуки різних технічних пристроїв. Співає наполегливо, щосили, часто з дрібним тріпотінням крил.
Ще до прильоту самки, а потім разом з нею самець починає чистити дупло або шпаківню, що обрав для гніздування. Він зовсім не зважає на те, що в тому дуплі до його прильоту вже влаштували гніздо горобці. Горобине кубельце віхоть за віхтем він неодмінно викине без будь-яких роздумів про пристойність своєї поведінки. Сильніший здолає слабшого.
Самець у шлюбному оперенні
Та що там горобці! Трапилося спостерігати, як у м’якій деревині живої сріблистої тополі видовбала собі дупло пара дятлів сирійських. Спорудили його птахи наприкінці зими, а згодом самка почала відкладати яйця. Аж тут біля нового дупла з’явилася одразу пара шпаків. Спочатку вони намагалися лише зазирнути у отвір. Дятли стали відганяти непроханий зайд. Проте настирливість шпаків від того не зменшилася, а навпаки, посилилася. Вони з тріскотінням все наскакували й наскакували на дятлів, інколи їм вдавалося примоститися на краю отвора і на мить зазирнути всередину. Колотнеча між птахами тривала півдня. Врешті дятли не витримали і залишили збудоване ними дупло на пограбування шпакам. До речі, за розмірами дятел дещо більший за шпака, до того ж має значно міцніший дзьоб, яким він міг би завдати сильного удару шпаку. Та переміг холеричний норов шпака.
Після вдалих нападів і вигнання дятлів шпаки швидко викинули яйця перших господарів дупла і успішно загніздилися в ньому. Гніздилися вони там ще впродовж кількох років, а потім природа вчинила по-своєму: краї отвору дупла з року в рік вкривалися шарами нової кори, і за 3–4 роки його діаметр звузився настільки, що шпаки вже не могли прослизнути в дупло. Навіть горобці були не в змозі туди потрапити. Зрештою отвір цілковито заріс корою, і про те, що навколо сріблистої тополі відбувалися драматичні пташині події, вже нічого не нагадувало.
Для гніздування шпаки обирають як природні дупла, зокрема зроблені дятлами, так і штучні гніздівлі. Займають ті з них, у яких діаметр льотка не менший за 5 см. Висота такої гніздівлі має бути не менш ніж 40–50 см, щоб будь-який чотириногий хижак не міг зазіхати на кладку яєць або пташенят. Оселяються шпаки й у норах урвищ та кар’єрів, під дахами різних малоповерхових господарських споруд, особливо на півдні країни. Вони можуть утворювати гніздові колонії, якщо бракує місць для гніздування відокремленими парами.
Шпак-цьоголіток, який линяє, змінюючи перше, цілком буре, оперення на доросле
Шпаки обирають ті дупла, нори та ніші для влаштування гнізд, що розташовані неподалік лук із розрідженою невисокою травою; особливо їм до вподоби прибрані сінокісні ділянки, а в населених пунктах – підстрижені газони. На них птахи юрбами, парами або поодинці заклопотано чимчикують, шукаючи корм. Швидко переступаючи, птах рухається серед низького травостою, хапає щось їстівне біля якогось кущика і так само швидко крокує далі. А слідом за ним шнуркують інші. Поживою шпакам слугують найрізноманітніші безхребетні тварини: коники, сарана, гусінь, павуки, дощові черви, слимаки тощо.
Навідуються шпаки й на щойно засаджені городи, збирають корм на відкритій землі, але не тільки. Трапляється, вони, так би мовити, починають «пасинкувати» розсаду помідорів; зламують стеблинки і зірвані вершечки носять до своїх гнізд. Різкий запах від помідорної розсади виганяє з дупел дрібних кровососів, тобто шпаки в такий спосіб проводять сезонну дезінфекцію свого житла. З цією метою зривають і пагони полину, що також має сильний відлякувальний запах. До гнізда, вимощеного соломою й іншими рослинними рештками, пір’ям, шерстю, клаптями паперу й ганчір’я, самка у квітні або травні відкладає 5–7 світло-блакитних яєць першої кладки. Переважно вона ж їх і насиджує впродовж приблизно 2 тижнів. Завдяки тому, що дорослі інтенсивно годують виводок, пташенята швидко ростуть і у віці близько 3 тижнів залишають гніздо. У червні в деяких пар шпаків може бути друга кладка.
Молоді шпаки, які тільки-но стали на крило, за лінійними розмірами такі самі, як дорослі, а от забарвлені вони інакше: оперення однотонне буре, дзьоб темно-бурий. Траплялося, що деякі не дуже обізнані орнітологи, в руках яких опинялися такі птахи, вважали їх не звичайними шпаками, а іншим, зовсім незнайомим, видом птахів. Та це й не дивно. З практики орнітологічних досліджень відомо, що не лише між молодими і дорослими птахами, а й між самцями і самками спостерігаються настільки разючі відмінності в забарвленні, що самців описували як один вид, а самок – як інший.
Загадка шпаків-незнайомців розкривається з другої половини літа, коли у них розпочинається линяння у традиційно забарвлене осіннє оперення. У цей час і дорослі шпаки змінюють своє шлюбне вбрання на позашлюбне, тобто таке саме, як у осінніх молодих – тмяно-чорне з густими світло-вохристими і білуватими плямами. Дзьоб у дорослих стає темно-бурим. Упродовж осені й зими світлі плями на пір’ї зношуються частково або майже повністю, і птахи набувають шлюбного блискучого забарвлення.
Виліт молодих птахів з гнізд відзначається тим, що вони починають утворювати великі зграї. До осіннього відльоту молоді й дорослі шпаки кочують зграями по відкритих місцевостях. Літньої та осінньої пори до їхнього раціону додаються соковиті ягоди черешень, вишень, шовковиці, винограду. Поява шпаків о цій порі в садах і на виноградниках людину аж ніяк не тішить, але вдаватися до знищення птахів, які здобувають і шкідників тих-таки садів, щонайменше не розумно. У час дозрівання врожаю варто лише відлякувати шпаків з садових ділянок і виноградників.
Зимовий період шпаки проводять переважно у Середземномор’ї, але частина з них масово залишається зимувати у південних сухостепових районах нашої країни. Окремі зграйки або шпаки-одинаки трапляються й у засніжених великих містах решти нашої території. Після завершення холодної пори шпаки повертаються до своїх звичних місць гніздування, щоб по усіх селах, містечках і містах оголосити співом про початок весни.