До кінця літа, яким би воно не було — посушливим чи зі зливовими дощами, — меншає степових ставах і озерах, відходить від берегів — де зовсім небагато, де — на десятки кроків. І біля нової межі води і суші стільки різних звіриних і пташиних слідів, що й не одразу розгадаєш, хто прилітав, прибігав, припливав сюди скупатися, напитися, пополювати, відпочити. Качки щільно втрамбували широкими лапами невеликий майданчик серед кущиків частухи і обсохлого стрілолиста, кулики натоптали вузенькі стежинки, плиски білі напечатали дрібненьких ялиночок, округлі ямки залишила лисиця. І серед цього різносліддя — величезні, ніби несправжні сліди чапель сірих: без малого двадцять сантиметрів від кігтя до кігтя кожен. Повільно бродять мілководдям довгов'язі, сірі птахи.

Зробивши кілька вкрадливих кроків, завмирають, як статуї, витягнувши догори довгу шию. Заходять у воду по саме черево. Гойдне хвиля, пропливуть трохи і, знову ставши на дно, замруть непорушно.

Чаплі сірі та білі часто оселяються в одній колонії

Угледівши здалеку людину, чаплі легко зринають із води, не виходячи на берег. Одна за одною, трохи присівши, глибоким помахом розгорнутих крил піднімають вони своє тіло в повітря й у ту ж мить починають ніби корчитися чи складатися. Спершу, підібравши під себе ноги, вони відводять їх назад, а шию вигинають так, що голова лягає на спину, а вперед між крильми стирчить лише гострий, як спис, дзьоб. І птахи, зовсім несхожі фігурою на тих, котрі щойно стояли в воді, зі зверхнім і гордовитим виглядом не відлітають, а відпливають у даль, за дві-три хвилини розчиняючись у білуватій імлі біля горизонту.

Усі чаплі — птахи легкі, й у сірої при її метровому зрості буквально куряча вага. Тому птах так упевнено опускається і на хитку сплавину, і тонкі гілки дерев, які ледве згинаються під таким незначним тягарем. Красивий, елегантній і легкий політ чаплі, особливо коли під вечір летить вона над дзеркальною гладдю озера. Освітлений низьким сонцем, відображаючись у воді кожною пір'їнкою, птах неквапом і рівно махає широкими довгими крилами. В польоті працюють лише кінці крил, створюючи силу тяги, і чапля не змінюючи висоти, летить рівно, як по струні. Намітивши місце посадки, планерує і опускається на нього без додаткового маневру, чи це маленьке віконце чистої води, напівзатоплений пеньок чи уламок сухої гілки, що стирчить із крони дерева. Незграбно і неоковирно виглядає чапля лише тоді, коли наміряється взяти з води на льоту снулу рибинку. Виходить у неї це без тієї вправності, з якою підбирає дармову здобич мартин, шуліка і навіть ворона, втім і без промаху.

Чапля з тих птахів, яким ні вдень, ні вночі сховатися нікуди, вона завжди на видноті, де 6 не була: у повітрі, на землі, на воді, на гнізді, на дереві. Вона вміє трохи плавати, довгопалі ноги не годяться для швидкого бігу, в польоті її обжене і ворона. Здобич для пернатих і чотирилапих хижаків ніби заманлива. Але не в ногах і крилах її порятунок, а в страшній зброї, якої остерігаються найсильніші і найсміливіші пернаті світу і хижі звірі. Ця зброя — довгий, міцний і гострий, як дротик, дзьоб. Складена утроє шия при нанесенні удару розпрямляється на півметрову довжину з невловимістю сильної пружини, і тому, хто не знає цього прийому, він може коштувати ока або навіть життя. Тільки молоді, ще не досвідченні птахи-злітки можуть промахнутися і не влучити. Дорослі ж володіють снайперською точністю, і кінчик їхнього дзьоба б'є в ту точку, куди направлений погляд скошених і майже нерухомих очей.

Обережна чапля, але не боягузка і в небезпеці надає перевагу обороні, а не втечі. Пробували рахувати з літака гнізда в чаплятниках і самих чапель на годівлі. У паніці розлетілися від АН-2, що низько летів, граки, в страху утік геть шуліка, бігом дременули в очерет лиски, не ворухнулася тільки жодна з тих чапель, які лежали на гніздах, гріючи яйця, жодна з тих, які стояли біля берегів, пантруючи здобич. Але шия кожної складена, а дзьоби націлені на літак, який кружляв на такій висоті, що були чітко видні і пташині очі, і вузенькі пера чорних кісок на потилиці. Подібна безстрашність можлива тільки при надійній зброї захисту. А ось гнізда стоять у таких місцях, що з землі до них дістатися або дуже складно, або зовсім неможливо, — у непролазній очеретяній кріпоті, в непролазному чорновільховому багні, куди влітку остерігаються забігати навіть вовки. В колишній волзькій дельті будувалися чаплі разом зі своїми родичами і з бакланами на корявих вербах на берегах річок і єриків, у безлісих степах — на заломах сухого очерету. В знаменитій Шиповій діброві їхні гнізда на вершинах ідеальних дубів-велетнів у десятку кілометрів від води. Чапля легка, і величезне її гніздо, простий поміст із сухих гілок, — не тягар для дерева. На першому році такі споруди навіть просвічують наскрізь, але в наступні сезони до них додається свіжий матеріал, і після кожного ремонту гнізда стають на вигляд все масивнішими, але не ламають своєю вагою гілок, як це трапляється з бакланячими і грачиними.

Чапля — птах колоніальний, але не зграйний. Гніздо одиночної пари де-небудь на відшибі, далеко від поселення спільноти — виняток. На прольоті літають у чіткому груповому строї, але частіше — сімейними парами. Проте полюють кожен сам по собі, вилітаючи з колонії у свої улюблені угіддя, іноді кілометрів за тридцять.

На полюванні чапля втілення терплячості й очікування. Подовгу стоїть вона на місці, очікуючи поки здобич наблизиться на непохибний удар. Шия складена, як у польоті, і через це птах здається надмірно сутулим і ніби постарілим від тягот життя. Це враження посилюють ще й пориви вітру, котрі колишуть довгі вузькі пера під горлом, що нагадують сиву, немиту і нечесану борідку. Не дочекавшись нікого в одному місці, чапля або перелітає на інше, або, витягнувши шию якомога вище, повільно і вкрадливо крокує мілиною, вдивляючись у воду, поки не помітить жабу, рибинку, пуголовка. Полює і на суші, особливо напровесні.

Зір чаплі можливо не поступається перед совиним. Із однаковою упевненістю літають вони і на малих висотах і вдень, і вночі. Здобич бачать у темряві. Здається, лише гнізда вночі не будують. Люблять постояти на спеці, не ховаються від дощу, тому що не мокне перо, обсипане, наче восковою пудрою, порошком із особливого пуху. Лише у вітряну погоду намагаються літати поменше і поближче, тому що їх зносить із курсу свіжий боковий вітер, сильний зустрічний майже зупиняє в повітрі, а міцний змушує іноді летіти хвостом уперед.

Весняна чапля в чистому, не обтріпаному, елегантному й ошатному вбранні, в якому без зайвої строкатості поєднуються лише три кольори: сірий, вершково-білий і чорний, — граційна і по-пташиному красива. Але красу цю псує погляд жовтих очей, скошених уперед і донизу. Цей погляд і пташенят позбавляє тієї миловидності і привабливості, яка притаманна іншим пташиним дітям. Неприємний для слуху і голос дорослих та молодих птахів, у ньому немає тихих і ніжних звуків. Вересень — головний місяць перельоту. День починає відставати від ночі, швидко холоне вода. Відходить на глибину дрібна рибка, ховаються в ями товстобокі лоби, заповзають під землю вужі, мишей і полівок ховає полегла й сплутана трава. Складніше стає чаплям зі здобиччю і, випереджаючи ластівок, не дочікуючись бабиного літа, відлітають вони на зимівлю.