Якось травневий вітерець приніс на великий сосновий зруб ледь не цілу хмару пухнастого осикового насіння, з якого, здається, лиш одному вдалося стати деревом і попервах навіть випередити в рості молоденькі сосонки, посаджені замість зрубаних велетнів. Але з року в рік міцніла і ставала вищою зелена рать і потроху витісняла зі свого місця всіх решту: трави різні, кущі зіноваті й навіть мох. Стала чахнути й одинока осика, в серцевину якої прокрався якийсь гриб. Посохли і відпали її гілки, і восени в м'якій деревині мертвого стовбура строкатий дятлик вирубав собі дупло. Але в одну з ночей сніговійних вихор, промчавшись широкими просіками, переломив той стовбур трохи нижче входу в дупло, і вийшов високий пеньок із акуратною чашею на верхньому торці.

А на порозі літа в тім заглиблені збудували гніздо мухоловки сірі. Збудували так, що, коли самка сіла гріти яйця, тільки за кінчиком сірого хвостика, який стирчав над краєм пня, можна було здогадатися, що там сидить живий птах. Але ніхто, проходячи повз, не помітив цього, не зупинився, не зазирнув у гніздо, і пара вивела і вигодувала в ньому п'ятьох пташенят, не видавши місця, де була їхня колиска.

Ці скромного наряду жваві птахи добре відомі скрізь — від західних кордонів до Забайкалля, тому що їх можна зустріти і в хащах неходженого лісу і на подвір'ях багатоповерхових будинків, де може бути заасфальтовано все до останнього метру. Вони можуть гніздитися буквально скрізь, де достатньо мух або іншої крилатої дрібноти — жуків, метеликів, комарів, ґедзів — і є кілька дерев. Однак мухоловки якось не поспішають заселяти нові місця, що підходять їм із кожного погляду. Ставлення до людини в мухоловок сірих скрізь однакове: вони з тих небагатьох птахів, чиє життя можна спостерігати зблизька, в будь-якій обстановці, не боячись завадити їм навіть надмірною цікавістю.

Життя біля людини, та ще в центрі великого міста, позбавляє маленьких птахів від багатьох неприємностей, які очікують на них у лісі, де білка, дятел, сова чи ворона в будь-який час можуть не по-сусідськи зазирнути в гніздо і обездолити мухоловок. Там же нерідко роковою гостею буває й зозуля (щоправда, мухоловкам достатньо одного разу, аби запам'ятати, кого вони виростять після її візиту, і в друге вони не стануть насиджувати яйце, з якого вилупиться вбивця їхніх дітей. Вони просто побудують неподалік нове гніздо, а в зозулиному яйці життя згасне від нічної прохолоди, дощів і сонця). А в міському дворі сім'я мухоловок і кормом часто забезпечена краще, ніж на узліссі чи лісовій галявині.

Гніздо на пеньку — лиш один із варіантів. Маленька, в півцеглини ніша в стіні будівлі чи такого ж розміру печерка в скельній кручі однаково придатні для спорудження гнізда. В селах і на лісових кордонах для них завжди знайдуться вільні, ще міцні споруди ластівок сільських. У дачних селищах вони часто влаштовуються за віконною лиштвою, на яких-небудь поличках, під дахом, на бляшаних ліхтарях. У лісах, садах і скверах гнізда мухоловок сірих можна виявити в розвилках і розколинах стовбурів і на грубих горизонтальних гілках, за відсталою корою на мертвих деревах і в широких напівдуплах, на вітровальних виворотнях і в дров'яних стосах.

Пара спільно підшукує придатне для гнізда місце, швидко оглядаючи всі годящі куточки на своїй ділянці. Перелітаючи від одного до другого, птахи ніби радяться один із одним, хоча остаточне рішення приймає самка. Чим визначається вибір, на чому зупиняться мухоловки, гадати можна, вгадати ні. В одному випадку вони можуть побудуватися з комфортом, у іншому — абияк. Одна й та ж сім'я може скласти гніздо для першого виводку в такому затишному укритті, що на нього не впаде жодної краплі грозової зливи, за весь день жодного разу не зазирне сонце, не знайдуть його хижаки. А для других пташенят ті ж птахи зів'ють нову колиску, в яку з ранку до вечора буде світити палюче сонце, яка намокатиме від найдрібнішого дощику, яку одразу ж знайде сорока. На будівництво йде будь-який придатний матеріал: сухі травинки, мох, лико, вовна, пір'я, нитки, вата, клапті паперу — все, що можна зібрати поблизу.

Насиджує тільки самка, а самець у ці дні патрулює територію, задираючись не тільки з родичами-сусідами, але й з іншими дрібними птахами, що опинилися неподалік від його гнізда. Іноді він підгодовує самку, приносячи їй муху або невеликого метелика. Але один може виявляти цю турботу майже регулярно і як обов'язок, інший — від випадку до випадку, і тоді самка, залишаючи на кілька хвилин яйця, полює поблизу сама. Зате з появою пташенят поведінка навіть найбільш безтурботних самців одразу змінюється, і вони ловлять здобич у будь-яку погоду зі світанку до присмерку.

Пташенята мухоловок сірих можуть стати мисливцями вже на другий-третій день після того, як покинуть гніздо. Звісно, в них ще немає тієї елегантної спритності, як у дорослих птахів, але прогодувати себе вони цілком у змозі. Якщо в пари буде другий виводок, то з першим вона розлучається швидко. Але коли попереду немає вже ніяких гніздових турбот, батьки довго й охоче годують молодняк і після вильоту з гнізда, ловлять для них комах, навіть коли всі ситі і ніхто не просить їсти.

Мухоловки сірі й пташенят підгодовують ягідним кормом і охочі до нього самі. Перед вильотом із гнізда пташенята першого виводку по кілька разів у день отримують червону бузину, черемшину, що достигає, іргу, лісову суницю. Другим пташенятам дістається вже перестигла черемшина, смородина, неїстівні для нас вовчі ягоди. А перед відльотом мухоловки разом із іншим комахоїдним птахом оббирають кущі чорної бузини. Достигання її ягід відмічає початок фенологічної осені. Для птахів вони не просто ласощі, а солодкий корм. Мухоловка бере ягідку по-особливому. Схоже на колібрі, тріпочучи крильми, повисає вона перед смоляним гроном, вибравши ягоду, акуратно зриває її і, сівши на гілку, проковтує.

За широкої і давньої відомості мухоловки сірої вона багато в чому залишається для нас птахом-загадкою. Навіть при першому весняному знайомстві з токуючим самцем кожен може з упевненістю сказати, що це не співак, і матиме рацію. Неголосні посвистування і поскрипування складаються в нерозбірливий і неблагозвучний щебет, який складно назвати піснею, навіть порівнюючи його з циканням костогриза. І якщо з того місця, де сидить мухоловка, почути інші звуки, то їх швидше можна витлумачити як присутність поряд іще когось, аніж повірити в те, що це співає мухоловка. Простенька, часто повторювана мелодія з приємних звуків, чи своїх, чи позичених. Можливо, серед мухоловок сірих дійсно є обдаровані пересмішники, а може, ця здатність проявляється з віком. На жаль, ці випадки такі рідкісні, що сподіватися на повторну удачу неможна. У «лісових» мухоловок, які мешкають у багатому співочому оточенні, така пісня завжди буде замаскована голосами кропив'янок, дроздів, горихвісток, вівсянок, вільшанок... У «міських» часто не буває інших сусідів, окрім горобців, тому дуже рідко, раз у кілька років, удається почути від них приємну і ніжну пісеньку, яка дивовижно гармоніює з якимось задумливим виразом їхніх чорних очей.