Чимало відомостей про фауну східної частини України в ХІІ ст. ми знаходимо в «Слові о полку Ігореве», цій чудовій, епічній, світового значення поемі про похід новгород-сіверського князя Ігоря весною 1185 р. на половців. Для природознавця не може бути сумніву, що автор «Слова», невідомий натхненний поет, був прекрасним мисливцем-ловцем і, до того, дуже освіченою людиною. Він досконало знав природу своєї землі. Він брав найближчу участь у поході в половецькі землі в пониззя Дінця і Дона. Про це свідчить опис природи, дуже точний щодо місця і часу. З чужих слів такого опису дати не можна. Навіть якби ми не мали в додаток до поеми літописних свідчень, то й тоді можна було б сказати, де саме і коли, власне, якого місяця, відбувся похід Ігоря. Деякі по суті фенологічні (фенологія – наука про зміни в природі протягом року) дані «Слова» говорять за те, що похід відбувся в середині весни, очевидно не пізніше травня за новим стилем. У травні «щокот славій» (солов’їні співи) чути мало не цілу добу. Весняний «текот» (стукання) дятлів після травня рідко коли чути. Полозів – великих змій найчастіше можна побачити в надазовських степах.
Український степ на картинці Архипа Куїнджі

Всього в «Слові» згадується 22 види тварин і одна типова для степу рослина – ковиль. Серед тварин знаходимо 8 ссавців, 13 птахів і одного плазуна. Цілком природньо, що переважають мисливські звірі і птахи . Мисливських тварин у поемі згадується 15 видів.

Співець «Слова», безперечно, був ловцем-соколятником. Порівняння героя поеми Ігоря з соколом або кречетом – улюблений прийом автора. З 65 згадувань тварин найчастіше, а саме 13 разів, названі соколи і один раз кречет. Звички сокола автор «Слова» знає досконало. Взяти хоча б таку фразу: «Коли сокол в митях биваєт, високо птиц взбиваєт; не даст гнезда своего в обиду». Вираз «В митях» - і тепер є подекуди серед мисливців; він означає період, коли птах одягає опірення дорослого птаха, досягає парувального віку. Птахознавцям добре відомо, з якою відвагою сокіл проганяє від свого гнізда навіть дужчих за нього орлів. Або така фраза: «О далече зайде сокол, птиць бья к морю». Це теж цілком відповідає звичкам сокола-сапсана, який восени слідом за зграями качок летить до морів, місць зимування основної маси цих птахів. Соколи, що про них згадується в «Слові», належать здебільшого до сапсанів. Про це свідчить таке місце: «Полете сокол под мглами, избивая гуси и лебеди…». Другого нашого сокола-балабана не використовували на ловах таких дужих птахів, як гуси й лебеді. Їх могли брати тільки сапсани, переважно більші розміром самиці, і кречети. Кречет, аби кричат, як його іноді називають у старих джерелах, – це був, безперечно, кречет скандінавський. Цього птаха завозили в Русь з півночі, з батьківщини київських князів-варягів і багатьох дружинників – Скандінавії.


Пара кречетів

Ловецькі птахи – сокіл, кречет і яструб дуже дорого цінилися в Русі. В «Руській Правді», першому збірнику законів ХІІ ст., за крадіжку такого птаха було встановлено стягнення з винного штрафу розміром три гривні на користь держави і одної гривні власникові птаха. Кінь у ті часи коштував тільки від одної до двох гривень. Тодішня гривня дорівнювала 7,5 - 10 крб. срібними грішми.

На другому після сокола місці щодо числа згадувань (9 разів) стоїть вовк, або «лютий звір». Ще недавно в різних місцях України вовка називали «лютою звіриною». До слова «вовк» найчастіше додаються прикметники «сірий», «босий» та ін. Вовк, за виразом «Слова», «в ночь рискаше», «скакає». Така увага до вовка свідчить про те, що в житті людності ХІІ ст. він грав велику роль.

Тур, головним чином, як додаток до прізвищ князів, теж досить часто згадується в «Слові». Під туром у старих джерелах фігурують, очевидно, два види диких биків: первісний бик, справжній тур від якого походить свійська худоба, і зубр. Назва «зубр» у давніх руських джерелах не згадується. Що справжнього тура не відрізняли від зубра, видно з того, що коли до Ярослава Галицького приїхав грецький імператор Андронік Комнін, то Ярослав і великий князь київський, як каже літопис, улаштували лови на турів. Грецький історик з цього приводу писав, що Андронік під час перебування на Русі вбивав «зумпирів, звірів, яких багато на Русі і які завбільшки більші ведмедя і леопарда».


Тур

По одному разу в «Слові» згадуються лисиця, горностай, бобер і пардус. Горностай у нас найчастіше живе в заплавах річок, і ця його особливість тонко відзначена в одному виразі поеми: «Ігорь князь поскоча горностаем к тростью» (очерету). Бобер в ХІІ ст. був дуже поширений. Хутро його високо цінилося. Пардус, або леопард, не належав до складу фауни Русі – його завозили сюди з півдня, проте, пардуса в ті часи добре знали. Літописець порівнює з цим звірем Святослава: «Легко ходя, акі пардус» (Лаврентівський літопис). В 1159 р. Святослав Ольгович подарував своєму тестеві Юрію Долгорукому пардуса: « Еха наперед к Гюрчеві (Юрію) і да ему пардус» (Іпатський літопис).

Серед мисливських птахів у «Слові» найбільше уваги віддано лебедям. Лебідь – улюблений птах для ловів. На лебедів і гусей полювали з соколами не тільки для розваги, а й «избивали» їх для «завтраку, и обеду, и ужине». Лебеді, про яких згадується в «Слові» , належали до крикуні, або скрипунів. Це видно хоч би з образного порівняння гри десятьма пальцями на стародавньому струнному інструменті: «Тогда пущаша десять соколов на стадо лебедей, который дотекаше та преді песню пояше». Другий вид, лебедь-шовкун, або шипун, не відзначається співучим покриком. Двічі згадуються дикі качки-гоголі. Гоголів в ХІІ ст. ловили великими сітками-перевісами. Спеціальні категорії ловців-гоголятників на Чернігівщині існували навіть до ХVІІІ ст. По одному разу згадуються дика качка-чернядь (тепер чернь або чернеть), гуси, чайки. Згадуються в «Слові» і деякі птахи, які не мали економічного значення. Двічі згадуються орли. Можна з певністю припустити, що під «шизим орлом» автор розуміє беркута, якого в багатьох піснях і в розмові на Україні й тепер називають сизим орлом. У виразі: «Орли клекотом на кості звери зовут» можна пізнати орлів-сіруватнів, або білохвостів, які частіше, ніж інші види орлів, живляться падлом. Сіруватні ще останніми роками гніздилися в долині Дінця коло Ізюма, тобто в місцевості, якою проходив Ігор з дружиною. Зрідка гніздиться тут і беркут. Часто зустрічаємо в «Слові» крука, або ворона, до якого додається здебільшого прикметник «чорний», а також галок. Воронових птахів вважали за зловісних, і ними співець «Слова» підкреслює сумний колорит героїчного, але невдалого походу Ігоря.


"Лебідь серед очеретів у світлі місяця", Карл Ґустав Карю, 1852

Цікава фраза: «врани граяхуть». Ще й тепер в художній літературі можна знайти вираз «ворон граял над крестом» (Маригодов, «Проселок», 1915). Про галок сказано: «говор галич», «галици свою речь говоряхуть», «галици помлъкоша». Ці вирази чудово передають характер покриків і поведінки галок. Те саме можна сказати й про вираз: «сороки не терескоташа». Дуже глибокий зміст має коротка фраза: «дятлове тектом путь к репе кажуть». Дятли переважно весною замість співів гучно «тарабанять» міцним дзьобом на сухих гілках дерев. Цей звук чути здалеку. В степу дерева ростуть тільки в балках, по долинах річок. Здалеку річки, що заховалися в долині, не видно, але, чуючи «текот» дятла, Ігор легко знаходив шлях до води. Як на початку поеми, так і в кінці її, співець згадує солов'я: «соловьї веселими піснями свет поведают», тобто віщують схід сонця. З великим смаком геніальний поет ХІІ ст. подав цю деталь.

В поемі подається назва одного плазуна – змія-полоза. Полози – дуже характерні степові тварини, яких автор «Слова», знову ж таки з великим художнім смаком, використав для своєї поеми, щоб підкреслити тишу в природі, яка допомагала Ігореві відшукувати шлях, тікаючи з полону. На жаль, перекладачі поеми, перекладаючи фразу: «полозію ползоша только», подавали її так: « ползунчики ползали только», пояснюючи, що ползунчики – це птахи «поползні», тобто типові лісові птахи, яких у степу немає! Інші переклали це місце так: «сороки не стрекоташа по лозію». Отже, цю справжню перлину «Слова» через недостатню обізнаність з природою півдня України перекладачі або нівечили, або ігнорували, як зробив М. Рильський. Хто ж був автором геніального, світового значення твору? Це питання досі не вирішене. На наш погляд, автором «Слова» міг бути тільки сам Ігор Святославович, князь новгород-сіверський. Родина його батька Святослава визначалася своєю великою освітою. Отже, нічого дивного в цьому припущенні про автора немає.


"Після побоїща князя Ігоря з половцями", Віктор Васнєцов

В правильності цієї гіпотези ми глибоко переконані, бо якийсь інший навіть талановитий співець, не міг би передати з чужих оповідань стільки інтимних деталей, стільки найтонших спостережень над природою, якими так багате «Слово». Треба було самому тікати з полону, щоб використати стукіт дятла для орієнтації в степу, щоб помітити, як безшумно повзе серед степової трави полоз, як голосно співає соловейко на світанку. Те, що в поемі автор говорить про себе в третій особі, не може бути перешкодою для нашого припущення. Таких прикладів відомо чимало. Отже, природній аналіз дає підставу твердити, що автором «Слова о полку Ігореве» був відважний лицар-варяг Ігор, який не тільки мечем захищав свою країну від азіатської орди, а й своїм натхненним твором прославив у віках мужність, честь, любов до батьківщини, закликав до єднання в боротьбі з ворогами.

Подяка за скан архівного матеріалу Олексієві Василюку, за набір тексту - Альоні Отрембській.