Совка гніздиться в дуплах, але нерідко займає й шпаківні. Як і всі сови, совки живуть парами. Однак на відміну від багатьох представників цієї родини, самки у яких помітно більші за самців, у совок обидва птахи майже однакової величини.

На території України на совку можна натрапити у степовій смузі та деяких районах південної частини Лісостепу, в Криму та рівнинній частині Закарпаття. В решті регіонів цей вид, нажаль, став рідкісним, передусім через зменшення площ старих лісів з дуплистими деревами. Вона мешкає в змішаних, часто розріджених лісах південного типу, серед островів лісу в степу, в старих садах і гірських лісах на висоті до двох тисяч двохсот метрів. Охоче оселяється совка і в міських парках. У період токування в лісах на лівобережжі нижньої течії Дніпра вдавалося реєструвати з одного місця до десяти птахів, зайнятих співом. Там, де мешкає совка, ночі, озвучені її криками, набувають незабутнього своєрідного колориту. Однак, незважаючи на довірливість і звичність, ця сова нечасто потрапляє на очі. Холодні дні вона проводить в дуплі. На полювання вилітає вже в глибоких сутінках.

У межах Україні совка – перелітний птах. На півдні ареалу вона з'являється вже в останніх числах березня, в більш північних районах - в середині квітня. В першу ж теплу і тиху ніч після прильоту птахи починають подавати голос. Шлюбний крик совки - монотонне, неквапливе (20 - 21 сигнал в хвилину) повторення видового призовного крику. Ці звуки сприймаються за слово «сплю». Звідси походить й альтернативна назва цього птаха. Самці совки навесні довго перегукуються, відтворюючи призовні крики в різних тональностях. Парний, або антифональний спів, за якого злагоджено кричать одночасно два самці, дуже характерний саме для совки - Otus scops. Крім парного співу самців, в розпал токування іноді вдається почути узгоджений спів самця і самки – так звану пісню-дует. Голос совки-самички не такий дзвінкий, а крик ніби здвоєний, на зразок скоромовки: «сплю-плю». В цілому ж пісня-дует виглядає так: «сплю - сплю-плю, сплю - сплю-плю ...», де «сплю» вигукує самець, а самка додає слідом за ним «сплю-плю». Навесні за похмурої й теплої погоди їхні голоси лунають не тільки вночі, але і вдень.

Незважаючи на безсумнівну довірливість, сплюшка рідко вдається розгледіти днем в гущі гілок.

За природою совка – птах-дуплогніздник. Вона займає як природні ніші, так і дупла дятлів. Однак за браком дупел вона нерідко оселяється в гніздах сорок та інших затишних місцях. Спостерігалися навіть спроби захоплення совкою нори, зайнятої сиворакшею. Відомі випадки розміщення гнізда совки поряд з гніздами шпаків і горобців за обшивкою покинутої будівлі, а шлях до нього пролягав через отвір, продовбаний дятлом в дошці.

Приблизно за місяць після повернення совка береться. до відкладання яєць. У кладці найчастіше буває 4-5, рідше - 6 яєць. Як і в решти представників роду совок, вони білі, дещо блискучі, укорочено-еліпсоїдні, середньою вагою близько 15-16 грамів. Гніздове життя совки було детально вивчене російським науковцем М. П. Кадочниковим. Заслуговує на увагу історія одного з гнізд, за яким він спостерігав у 1957 році у Воронезькій області.

Цікаво, що такі характерні пір'яні вушка совки, які мимоволі привертають увагу вдень, вночі щільно притиснуті до голови і зовсім непомітні.

В той рік самець з'явився на гніздовий ділянці в перших числах травня. П'ять днів він тримався серед заростей молодих дубків, звідки щовечора долинав його монотонний голос. Регулярне ранкове і вечірнє токування тривало до початку червня. Самка вперше була виявлена тут 30 травня. У цей день вона оглянула шпаківню, що висіла неподалік. 1 червня в ній вже з’явилось перше яйце. Протягом наступних трьох днів додалося ще три яйця. Уже тоді самець пильно охороняв зайняту дуплянку. Варто було підійти людині, як він сміливо прямував донизу, прагнучи вдарити кігтями по голові. Ці відчайдушні атаки повторювалися з десяток разів поспіль.

За двадцять п'ять діб з початку насиджування (в ніч з 27 на 28 червня) вилупилися перші пташеня. Решта з'явилися протягом наступних трьох днів. Під час вилуплення самка сиділа на кладці так щільно, що можна було брати з під неї і класти назад яйця і пташенят. Іноді, піднявшись і відійшовши трохи вбік, вона стояла нерухомо, проте дуплянку не покидала. На третю добу наймолодше пташеня загинуло.

Його рештки було знайдено на дні дуплянки. В період насиджування, а також в перші два тижні після вилуплення пташенят самку годував самець. Приносячи в дзьобі здобич - великих нічних метеликів і павуків, - він передавав їй, не залітаючи всередину. До речі, якраз в день загибелі молодшого пташеняти помітно похолоднішало, комах стало мало і ввечері самець приніс в гніздо велику синицю. Доки совенята не підросли і не змогли ковтати здобич цілком, самка згодовувала їм харчі частинами. Синицю самка миттєво обскубла в гнізді і повністю з'їла її сама.

На четверту ніч у пташенят почали прорізуватись очі-щілини. До цього часу совенята вже були в змозі набувати вертикального положення і сидіти, спираючись на всю цівку. У цю ж ніч вони стали проковтувати дрібних комах цілком. На п'яту-шосту ніч крізь поріділий білий пух почали просвічуватись проростки бурих пір'їн.

На восьму ніч у совенят з'явилося пір’я на череві, голові, плечах і передпліччях. І хоча стернові пера тільки почали з’являтись, пеньки першорядних махових досягали 10 міліметрів. Очі стали широко розкриватися, але не округлились належною мірою. Випрошуючи корм, пташенята енергійно штовхалися і верещали. На чотирнадцяту добу майже все тіло совенят було вкрите пір’ям проміжного вбрання з ледь помітним поперечним малюнком. Пеньки махових тріснули і опахала досягли 14-16 міліметрів. Пташенята впевнено пересувалися дном дуплянки, за небезпеки загрозливо клацали дзьобами та ховалися.

На 21-22-у ніч гніздовий період закінчився, і пташенята покинули гніздо. Зовні вони вже були схожі на дорослих птахів. Їх вага досягла 80-85 грамів, але в день вильоту кожен з них став легше на 1,5-2 грами. Помічено, що конкуренція за харчі між пташенятами сприяє їх якнайшвидшому вильоту. Так, в іншому гнізді було всього одне совеня, і воно покинуло дупло тільки на двадцять п'яту ніч. Вилітали совенята ввечері, в сутінках. Перед тим як вирушити в першу мандрівку, вони тривалий час озирались і, нарешті, мовби зважившись на відчайдушний крок, злітали, але при цьому рідко долали більше п'яти метрів за раз.

Через день після вильоту, пташенят можна було зустріти вже па відстані п'ятнадцяти - двадцяти метрів від рідного дерева. Саме біля зльотків найчастіше можна зауважити дивне тривожне «нявкання» дорослих птахів. Вдавалося почути цей сигнал самця в період, коли пташенята ще знаходилися в дуплі. Звичайно ж, як і інші представники одноіменного роду, сполохані совки видають видовий закличний крик.

Совка зовсім невелика пташка. Її вага рідко перевищує 100 грамів. І природно, що за здобич їй слугують здебільшого порівняно дрібні тварини, переважно безхребетні. У Воронезькій області навесні на ранкових і вечірніх зорях неодноразово доводилось спостерігали, як несучись над кронами дерев, раптово зависаючи на одному місці, звершуючи круті та стрімкі віражі, совки, немов очманілі тіні, ганялися за хрущами. Але совки відшукують собі корм не лише в лісі. Той факт, що совка нерідко приносить до гнізда вовчків та інших комах, що живуть на відкритому ландшафті, дає змогу припустити, що вона вилітає за здобиччю на поля і луки.

Пташенят батьки постачають їжею, допоки вони не стануть здатними самі добувати собі поживу в потрібній кількості. Це настає приблизно тоді, коли совенятам виповниться півтора місяці. Осінні кочівлі совки на півночі ареалу можна спостерігати вже наприкінці серпня. У вересні більшість птахів покидає центральні області. До кінця жовтня совка рідко трапляється на очі навіть у південних регіонах.

Використані джерела: Пукинский Ю. Б., Жизнь сов; Червона книга України (2009 р.)