Сіра куріпка

Якщо ви якось вийдете в поле... ні, я кажу не про те поле, на яке ви виходите з сапкою в руках «від забору й до обіду», завчасно змучено й безнадійливо озираючи усі дві, чотири чи шість соток, а то й три гектари (необхідне підкреслити), й починаєте цюкати, цюкати, цюкати знову й знову, не підіймаючи голови, у неймовірно незручній позі, яку як тільки не називають у народі, знищувати злісний бур'ян, який за тиждень знову таки стоятиме стіною...

Так от, якщо ви вийдете в поле без сапки, а з біноклем... Тут знову треба відступити і сказати, що бінокль у наважку до сапки брати не слід. По-перше, важко. А по-друге, ви можете відчути на собі усі тяготи від нерозуміння оточення, яке, поки ви спостерігатимете в бінокль, з цікавістю і насмішкуватістю спостерігатиме за вами, і неодмінно скаже вам усе те, що воно, оточення, з цього приводу думає. А думає воно, отак вас спостерігаючи, не надто для вас приємні речі.

Отож, якщо ви вийдете в поле за селом (за селищем чи містом — кому як вийшло) з біноклем, то побачите на ньому багато птахів. Тут читач має здивуватися й роздратовано заявити, що можна казати про багато птахів у лісі, на болоті чи в заплаві. Але казати, що птахів багато в полі — оз-начає компрометувати саме слово «багато». Звісно, багато птахів ви побачите не одразу, а поступово — загалом 40, а то й 50 і більше видів — залежно від місцевості, пори року, типу полів тощо. До речі, про різні типи полів.

В Україні вирощують багато сільськогосподарських культур: озимі та ярі зернові, кукурудзу, соняшник, сою, буряк, гречку, льон, картоплю, ріпак тощо. Загалом, на всіх цих полях є птахи, хоча кожне поле й має свої особливості. Зокрема, на полях гороху й ріпаку трапляються очеретянка чагарникова і кропив'янка сіра. Усі принади горохового поля загалом зрозумілі з огляду на його харчові властивості, а от поля ріпаку на перший погляд цікаві лише жовтими квіточками, хоча це може зацікавити лише романтично-спрямовану жіночу орнітологічну складову орнітологів, а от прагматична чоловіча може презирливо скривитися й завчасно заявити, що робити там нічого. Певні негативні моменти є, зокрема те, що, ідучи серед отих жовтих квіточок, сам із голови до ніг робишся жовтий від пилку, тому, обираючи вдома одяг для екскурсії на ріпакове поле, зверніть увагу на старі речі, що легко перуться, тоді принаймні не будете так перейматися забруднившись. Ідучи серед ріпаку, неодмінно вдихаєш той неповторний аромат, що призначений для безлічі бджіл, що тут вам зустрінуться. Це також собі зауважте. До цього всього слід додати те, що ріпак садять густо, і продиратися крізь ті зарості — велика морока. Кожен крок — результат значних зусиль, і часто супроводжується заплутуванням у стеблах, падінням, підійманням і знову таким самим кроком. Буває так, що двісті метрів ріпаковим полем ідеш значно довше, ніж два кілометри таким самим густим пшеничним. А далі починаються пригоди, що приваблять на такі поля чоловічу складову орнітологів. Йти полем дуже важко, і витримати таку «прогулянку» можуть лише справжні чоловіки: дещо перефразовуючи відому пісню Висоцького «хто тут не бував, хто не ризикував, той сам себе не випробував...». Ріпак часом виростає до півтора метра, а нерідко до метра вісімдесяти - метра дев'яноста у висоту (такий ріпак росте, зокрема, на півдні Чернігівської області під Лосинівкою). Тому якщо ваш зріст менший, візьміть із собою дуже зручний маленький прилад з кодовою назвою GPS — тоді точно не заблукаєте. Якщо такого приладу немає, тримайтеся польових доріг або оберіть собі в супутники когось вищого на зріст. Якщо і такої можливості немає, подумайте, може, вам і не треба той ріпак. Сходіть краще на поле буряків — вони невисокі й посаджені зручними рядками, між якими легко йти. Або на поле жита, пшениці чи ячменю — ідеш собі, і ніби пливеш безкраїм зеленим морем, а колоски до тебе хиляться, лоскочуть. Обирайте поля великі, безкраї, до самого обрію, подалі від населених пунктів — тоді побачите польову орнітофауну в «чистому вигляді». Приємно ходити також полем льону: низенький, гарненький, голубі квіточки очі радують. Можете обрати також кукурудзу або соняшник, або сою — скрізь цікаво, тож не переймайтеся, якщо у вас немає поблизу поля сої або гірчиці білої.

Якщо говорити загалом, агроландшафти представлені більш-менш одноманітною гніздовою орнітофауною. На ній і зупинимося детальніше. Якщо ви спостерігач зі стажем і гарно знаєте всіх птахів, можете наступні кілька абзаців пропустити, бо ці рядки призначені для тих, хто вперше (або вдруге) вийшов у поле і хоче навчитися трошки розрізняти птахів. Отож, що ж мешкає на полях?

Жайворонок польовий біля гнізда

По-перше, прислухайтеся. На всіх полях, окрім дуже густих і високих, почуєте дзвінкий спів десь високо в небі. Мабуть, зараз ви хапаєтеся за бінокля й намагаєтеся розгледіти джерело цього звуку. Дивіться високо й майте на увазі, що швидше за все побачите цяточку на блакитному фоні. Якщо цяточка буде невисоко, то побачите, що вона коричневенька, крильця трикутні і цяточка тріпоче ними, висить у повітрі, мовби її тримають невидимі небесні ниточки, і раптом зривається, опускається повільно на землю й зникає в посівах. Так от, оця цяточка — це жайворонок польовий. Є ще багато всяких жайворонків, але на полях цей вид найбільш поширений. У південних і центральних регіонах на межі полів неподалік населених пунктів можете бачити також жайворонка з чубчиком — посмітюху, інколи він є й на півночі, але трапляється рідше. Польовий жайворонок на полях трапляється часто, і щільність його найвища серед інших видів. Ви, натхненні його співом, ідете собі полем, милуєтесь, голову догори вже не задираєте — все одно побачити важко, та й сонце очі сліпить, і тут недалечко від вас він злітає з землі. Рівень адреналіну в крові моментально підвищується, дихання стає поверховим — ось воно! Воно — це мрія і мета будь-якого спостерігача чи орнітолога, тобто гніздо. Обережно ви підходите до того місця, звідки злетів птах, риєтеся в посівах, шукаєте, наполегливо перебираєте кожну травинку і... нічого. Не розчаровуючись, ви починаєте пошуки в більшому радіусі, але найчастіше вони не дають результатів — гнізда там не буде. Не застосовуючи спеціальних методик, гніздо можна знайти випадково, якщо птах вилетів прямісінько у вас з-під ноги. Тоді побачите чашечку з травинок, а в ній сірувато-зелені в крапочку яйця. Якщо захочете дослідити вплив виду сільськогосподарських культур на щільність поселення жайворонків польових, то під час підрахунку будьте уважні й не порахуйте одного й того самого птаха двічі — вони співають і сідають на землю, потім знову злітають, а коли співає одразу кілька птахів, то часом важко визначитися, який де. Але то нічого, матимете невеличкий досвід, і все у вас вийде.

Плиска жовта

Коли ви надивитеся й наслухаєтеся польових жайворонків, то увагу вашу приверне ще одна дуже поширена на полях пташка. Точніше, поширена вона нині, а ще кілька десятків років тому вона на них майже не траплялася, потім стала з'являтися зрідка і нині в окремих випадках навіть чисельніша за жайворонка, її пісня-поклик різкувата й голосна, тож не пропустите. Перш за все на очі потрапить жовтенький животик і довгий хвіст, яким вона гойдає вгору-вниз. Потім вже розгледите сіреньку голівку, а може навіть і білі брівки над чорними оченятками. Це плиска жовта, птах гарненький і цікавий. Перелітає зі стебельця на стебельце, трясе хвостиком. Якщо жайворонок польовий під час вибору собі території для виховання пташенят обирає невисоку рослинність — до 30-50 см, то плиски люблять густі й високі зарості, селяться й у дуже високих, але негустих.

Трав'янка лучна

Гніздова орнітофауна полів також представлена двома видами трав'янок — лучною і чорноголовою, деркачем, перепілкою, чайкою, лунем лучним, на перелогах гніздиться сова болотяна. Трав'янка лучна трапляється теж часто, але ближче до краю полів, особливо полюбляє перелоги, її можна відрізнити за характерним «чек-чек» і розгледівши в бінокль: темна голівка з білою брівкою, рудувата грудка, сама пташка строкато-коричнева. У чорноголової вся голівка чорна, без брівки, і вона надає перевагу мозаїчному ландшафту, тримається теж ближче до межі. Перепілку ви навряд чи побачите, але точно почуєте її приємну хлюпаючу пісеньку, що російською часто вимовляють як «спать пойдем».

Деркач

Якщо над головою побачите великого птаха і за польотом і силуетом зарахуєте його до хижих, то уважно подивіться на нього в бінокль. Він знизу коричневий зі світлими смугами на крилах і темними плямами на згинах крил? Якщо так, то найімовірніше ви спостерігаєте за звичайним канюком, що саме вилетів на полювання. Гніздо його знаходиться очевидно в найближчому лісі або лісосмузі. Полюючи, канюк зависає в повітрі, мов метелик, якщо таке порівняння можна застосувати до істоти такого порівняно великого розміру. Крім канюків, на полях часто можна зустріти лунів очеретяних і лучних, до того ж перші винятково тут полюють, а другі можуть ще й гніздитися. Луні відрізняються довгими крилами, які під час ширяючого польоту птах ставить подібно до англійської букви V, самці — чорними плямами на кінцях крил, і якщо лучний лунь загалом сіренький із двома чорними тоненькими смужками на крилах, то в очеретяного є в оперенні рудий колір. Самка луня очеретяного коричнева з жовтою голівкою і жовтими плечиками. Взагалі луні дуже красиві, величні й витончені, а лунь лучний занесений до Червоної книги України.

Лунь лучний

Вище мовилося лише про найпоширеніші види, які ви зможете побачити на полях найчастіше, але це лише незначна частина того видового різноманіття птахів, які можна зустріти на агроландшафтах, які хоч і дуже численні в Україні, однак обділені увагою через те, що здаються нудними. На полях полюють змієїди і малі підорлики, звичайні боривітри і чорні шуліки, співають вівсянки садові, годуються під час міграції гуси, сірі журавлі, кулики: коловодники лісовий і болотяний. Різноманітна й цікава орнітофауна перелогів.

Тож, якщо ви вийдете в поле... сподіваюся, нудно вам не буде.