Ця сова й справді маленька.

Максимальна вага самця сягає 60 грамів (в середньому 55). Самка більш огрядна і важить близько 75 грамів. Оперення у обох статей однакове: зверху бурувате зі світлими округлими плямками, низ тіла білуватий з темно-бурими розмитими поздовжніми смужками. Райдужна оболонка очей жовта, дзьоб світлий, кігті темно-бурі.

У високостовбурних змішаний лісах з домішкою ялини охоче оселяється сичик-горобець (Glaucidium passerinum) — найменша сова України.

Орнітологи частіше натрапляють на сліди життєдіяльності цієї крихітної сови чи знаходять її запаси, ніж бачать її на власні очі. Сичик-горобець майже ніде буває численним. Він навдивовижу довірливий. Часом, і зовсім не обов'язково вночі, сичик сам підлітає на п'ять-шість метрів до людей, що зупинились серед лісу, особливо якщо з ними є собаки. Сівши десь на гілці й нервово смикаючи хвостом, він з цікавістю починає розглядати порушників тиші. У цей момент можна порозглядати й його самого. Але тільки-но сичик втратить цікавість до прибульців, без помітних зусиль він відштовхується від гілки і, маневруючи між стовбурами, зникає в гущавині.

Політ сичика-горобця легкий і стрімкий водночас. Птах не летить, а пурхає, ніби граючись. Правда, рідко за один переліт сичик долає більше тридцяти метрів. Але і на цьому відтинку йому вдається продемонструвати небачену спритність: то він різко поверне праворуч чи ліворуч, то прошмигне крізь густі гілки, не зачепивши жодної з них. В цілому його політ мало схожий на совиний і швидше нагадує пересування невеликого птаха з родини горобиних, котрі зазвичай літають поштовхами, часом складаючи крила. При різкому злеті іноді чується тріпотіння крил. Коли сичик повертається зі здобиччю, наприклад з полівкою в пазурах, його політ вже не такий швидкий, верткий і безшумний, як без неї.

Навіть тоненька гілочка молодої ялинки надійна опора для сичика-горобця.

Сичик-горобець найбільш охоче заселяє високостовбурні ліси з домішкою ялини, де, зазвичай, тримається осіло. В Україні цю маленьку сову спостерігали в Карпатах (зокрема на Бескидах), Розточчі та на північній частині Полісся. На ділянках, де раніше пари виводили пташенят, вже з осені можна почути перегукування старих птахів. Їх призовні крики схожі на приглушений монотонний посвист снігура - сумні, одноманітні звуки методично доносяться через кожні півтори-дві секунди. Самка подає голос рідше, і її позивні трохи нижчі тоном і більш протяжні. Кричить сичик, зазвичай сидячи десь на гілці. Молоді птахи восени ймовірно ще мовчать. Принаймні науковцям доводилося спостерігати молодих особин, що вперше випробовували свій голос в березні.

Складається враження, що осінні крики сичика мають спеціальне комунікативне значення: членам пари періодично необхідно переконатися в тому, що обидва вони на місці. Якщо це так, то підвищується нерегулярність осінніх криків, і мовчання молодих птахів, які ще не об'єдналися в пари. До березня картина змінюється. Тепер у лісі, де облаштувалася пара сичиків, їхні голоси можна чути дедалі частіше. Особливо активізуються вони на вечірніх та ранкових зорях. Дещо іншим стає і характер криків. Монотонний посвист самця (до речі, людина з легкістю його імітує) у цю пору часто починається зі своєрідним заспівом, що робить його схожим на певну пісню. Кричать навесні сичики поспіль півгодини і більше. Іноді монотонний спів самця змінюється чередуванням двох звичайних посвистів і одного подовженого. Виходить щось подібне до азбуки Морзе: точка-точка-тире, точка-точка-тире ... Можливо, що в даному випадку, ми маємо справу з піснею-дуетом самця (перші два звуки) і самки (один більш протяжний звук). Ця пісня, в свою чергу, може завершитися зовсім незвичайною треллю, в якій короткі посвисти раптом йдуть один за одним з постійно коротшими інтервалами і, нарешті, злившись воєдино, переходять у тривалий низький свист. Така пісня, у своєму зачині нагадує голос яструба, в кінці стає схожою на дивний гортанний крик невідомого горобиного птаха і, ймовірно, висловлює максимальне збудження партнерів.

Сичик-горобець дуже довірливий. Він підпускає до себе людину на декілька кроків, не подаючи при цьому ознак занепокоєння. Проте стривожившись, він подібно до яструбиної сови починає смикати хвостом.

Ще до того, як самка відкладе яйця і пристане до насиджування, самець починає її підгодовувати, що також можна розглядати як елемент ритуалу шлюбної поведінки. Вимагаючи від самця їжі, самка видає протяжний ніжний свист. Подібний же звук у сичиків можна почути в ситуаціях, які, здавалося б, повинні у птахів викликати тривогу.

Іноді сичик-горобець займає штучні дуплянки, але найчастіше гніздиться в дуплах, надаючи перевагу тим, які видовбали дятли, зокрема великий дятлом. У них безпосередньо на деревну трухлявину в квітні відкладаються дещо блискучі, білі, еліпсоїдної форми яйця, вагою 9 грамів (не такі вже й дрібні!). Їх розмір в середньому сягає 29*23 міліметрів. У повній кладці 4-7 яєць. Кладку насиджує одна самка, на що їй потрібно 28-29 діб, причому сидить птах на гнізді дуже щільно. Вигнати її з дупла не вдається, навіть якщо постукати сокирою по стовбуру. Відомі випадки, коли сичик вилітав з дупла лише в момент падіння спиляного дерева.

Слабовираженний лицьовий диск, порівняно невеликі очі, відносно жорстке оперення - все свідчить про те, що ця сова більш активна в сутінках, ніж вночі. Й справді, поміж темними ялинниками сичик-горобець полює навіть удень.

Відразу після вилуплення пташенят самка сичика-горобця здійснює в дуплі генеральне прибирання. Вона викидає разом зі шкаралупою яєць залишки їжі, що скупчуються за період насиджування (пір'я, шкурки гризунів, пелетки і подібний мотлох) прямо з льотка, чим демаскує гніздо. Цікаво, що в інших сов-дуплогніздників такої поведінки не помічено. Якщо вони й очищують дупло, то забирають сміття подалі.

Пташенята вилуплюються покриті світлим, майже білим пухом. Оперившись, вони стають темно-бурими. В забарвленні, особливо спини, переважає буро-шоколадний тон. Строкатість, характерна для дорослих птахів, у зльотків виражена слабо. Зауважимо, що це доволі рідкісний випадок, за якого дорослі особини забарвлені строкатіше, за молодь.

У гніздовому дуплі пташенята перебувають близько місяця. Незважаючи на те, що сиченята вилуплюються в різні терміни, гніздо вони полишають майже одночасно, зазвичай за один, рідше - за два дні. Причому пташенята здатні відразу ж пролетіти п'ятнадцять-двадцять метрів і, подолавши таку велику відстань, розсідаються на гілках дерев, що стоять навколо. З цього моменту в сутінках ялинового лісу їхні голоси чуються постійно - не тільки ввечері та вночі, але й удень. Протяжним свистом голодні зльотки нагадують батькам про себе і одночасно інформують їх про своє місцеперебування. Іноді ситі пташенята на день повертаються в рідне дупло або ховаються в інших дуплах, випадково виявлених неподалік.

Пташенята сичика-горобця

Про літній харчовий раціон сичика-горобця відомо вкрай мало. Дорослі птахи полюють, зазвичай, поблизу гнізда. Основний корм добуває самець, причому його мисливська ділянка займає трохи більше половини квадратного кілометра. Самка ж відшукує здобич безпосередньо поряд з гніздом, часто в радіусі близько ста-двохсот метрів.

Самець, що прилітає з кормом, рідко прямує безпосередньо до дупла. Зазвичай, сівши зі здобиччю за десять-двадцять метрів, він голосом сповіщає самку про свою появу. Та відразу ж вилітає до нього і забирає принесену жертву. Слово «забирає» навряд влучно опише цю процедуру, бо складається враження, що самка силою відбирає здобич у самця. Після такої «передачі» поживи самець, перш ніж знову летіти на полювання, приводить до ладу своє пір’ячко.

Основу літнього харчування сичика-горобця становлять, мабуть, мишоподібні гризуни. Саме їх залишки, зазвичай, й вдається знайти в пелетках цих птахів. Пелетки сичика циліндричної форми, часто з одним округлим, а другим увігнутим кінцем. Їх довжина 1,3-2,8 сантиметри. Діаметр близько сантиметра. В пелетці можуть міститись рештки одного-двох звірят. Як це не дивно, але нерідко більші пелетки відригує порівняно невеликий за розміром самець.

У роки депресії чисельності мишей і полівок сичики-горобці влітку полюють на землерийок та дрібних птахів, родини горобиних, переважно на пташенят дуплогніздників. При цьому птахи можуть становити 30-40% раціону совенят. Ловлять сичики і самок горобиних птахів на гніздах, причому як дуплогніздників, так і тих, що гніздяться відкрито. Є навіть дані, що в окремих випадках в роки низької чисельності гризунів сичики нібито розоряють майже всі гнізда горобиних птахів на двісті-триста метрів в окрузі. Переважно ж жертвами сичика-горобця стають звичайна полівка, полівка-економка та руда полівка. Миші, як більш верткі гризуни, потрапляють в лапи сичика рідше. З числа землерийок він найчастіше ловить звичайну, а також малу бурозубку, з поміж птахів - золотомушок, гаїчок, снігурів, повзиків, чорних та чубатих синиць. Дивовижно, але серед птахів-жертв майже відсутні великі синиці, яких в лісах, які полюбляють сичики-горобці, загалом вистачає.

Відомі випадки, коли здобиччю сичика-горобця ставали такі великі тварини, як хом'яки. Одного разу вдалося спостерігати поєдинок сичика з великим строкатим дятлом. Сичик ззаду напав на дятла, що сидів на стовбурі. Птахи в поєдинку звалилися на землю і були впіймані. Восени сичики-горобці роблять запаси їжі, облаштовуючи своєрідні комори в дуплах. Подібні сховища, природно, привертають до себе увагу натуралістів. В результаті їх вивчення з'ясувалося, що запаси створюються виключно восени; в усіх випадках перевага надається полівкам, але при низькій чисельності останніх починають видобуватимуться землерийки і, нарешті, приходить черга дрібних птахів. Найбільш активно харч запасається після вилягання побитої приморозками трави і до встановлення снігового покриву. Це свідчить, що вирішальним моментом у заготівлі є ступінь доступності їжі. Протягом зими запаси слугують додатковим харчем і до лютого використовуються майже повністю. З огляду на багаторічні дані, птахи в запасах сичика-горобця становлять приблизно десяту частину, землерийки - третину, а інша частка припадає на мишоподібних гризунів, зокрема на полівок. Одна комора сичика може складатися з десяти-тридцяти тушок, але трапляються й унікальні - по 80 і більше жертв. Зимова мисливська ділянка сичика-горобця набагато ширша річної.

Саме на цій ділянці, яка за розміром може сягати півтора квадратних кілометри розміщують сичики свої комори. Тут, крім дупел-схованок, розташовано ще й спеціальні дупла-їдальні і дупла-відпочивальні. У перших запасається здобич, у других завжди багато пір’я та інших залишків від трапез, в дуплах третього типу нерідко виявляється велика кількість пелеток. Всі ці дупла, а можливо і мисливська ділянка в цілому, пильно охороняється власниками.

Величезний інтерес становить манера поїдання сичиком-горобцем корму. На відміну від багатьох сов, сичик, зазвичай, не заковтує здобич цілком. Немов яструби, вони відбирають найбільш ласі шматочки. Птахів сичик ретельно обскубує, а тому в дуплах, де вони живляться, завжди нагромаджується купа пір'я. У гризунів він намагається виїсти м'ясо і не чіпати кишки, проте охоче проковтує голову. При цьому сичики надаються перевагу передній частину тіла перед задньою. Недоїдені м'язи вони часом ніби загортають в шкіру, а не залишають відкритими.

Полюють сичики, зазвичай чекаючи здобич на гілці дерева. Якщо в межах десяти метрів з'являється, наприклад, полівка, сичик кидається на неї й наздоганяє з вражаючою спритністю. Схопивши жертву, він злітає з нею знову на гілку. До речі, в цей момент до птаха легко підійти зовсім близько і навіть упіймати не хитрими засобами. Сичик швидше потрапить у полон, аніж кине здобич і полетить геть. Але ловити і лякати його не варто, адже поспостерігати за ним дуже цікаво, тим паче що така можливість випадає не часто.

Джерело: Пукинский Ю. Б. Жизнь сов. Серия: Жизнь наших птиц и зверей. Вып. 1. Л., �?зд-во Ленингр. ун-та, 1977. 240 с.

Статтю доповнено інформацією з Червоної книги України (2009)